Наслідки без компенсації: Скільки ми платимо за те, що хтось кривдить жінку

Дані нового дослідження щодо гендерного насильства в Україні

Про психологічні та фізичні наслідки насилля по відношенню до жінок, на жаль, останнім часом говорять усе частіше. Але насильство щодо жінок виступає не тільки одним із головних порушень прав людини, а ще і завдає серйозної шкоди добробуту постраждалих та суспільства. Наслідки насильства для економіки вимірюються грошовими, трудовими та нематеріальними видатками і сягають десятків мільйонів доларів.

Про те, якими є саме економічні наслідки насильства щодо жінок в Україні, розповіла Ганна Герасименко, провідна наукова співробітниця Інституту демографії та соціальних досліджень імені М. В. Птухи Національної академії наук України у рамках презентації загальнонаціонального дослідження від UNFPA (Фонд Народонаселення ООН).

Як ви знаєте, офіційна статистика, на жаль, не відображає повністю масштаб проблеми гендерного насильства. Тому для отримання більш достовірних результатів нами було побудовано два сценарії для оцінки результатів. Перший — ґрунтувався за даними офіційної статистики: даними Національної поліції та Міністерства соціальної політики. Для другого сценарію ми використовували результати моделювання, що ґрунтувалось на даних соціології: показники поширеності насильства у суспільстві дозволили нам оцінити гіпотетичну чисельність потерпілих жінок. У даному досліджені ми використовували вікову групу від 15 до 49 років — це більше 10 млн жінок. І при накладанні на цю сукупність жіночого населення отриманих соціологічних показників ми змогли розрахувати гіпотетичні когорти постраждалих від насильства.

Близько 9% жінок у віці 15-49 років упродовж останнього року пережили принаймні одну з форм фізичного насильства. Стосовно сексуального насильства, то соціологічні показники говорять про 3% постраждалих. При накладанні цих відсотків на всю сукупність жіночого населення, ми отримуємо цифри, які говорять про те, що близько 1 млн жінок переживає фізичне або сексуальне насильство щороку.

Для порівняння, якщо офіційна статистика Національної поліції говорить про те, що у 2015 році потерпілими від зґвалтувань були визнані лише 288 жінок, а 188 отримали тілесні ушкодження різних категорій внаслідок домашнього насильства, то результати моделювання дозволяють оцінити цю цифру у майже 14 тисяч жінок.

У рамках дослідження ми розподілили категорії витрат, які прив’язані до проблеми гендерного насильства:

1. Втрачені макроекономічні результати

Тобто той невироблений економічний продукт, який економіка недоотримує унаслідок непрацездатності або зниженої працездатності постраждалих від насильства, зокрема це стосується хатньої роботи, яка, як ми знаємо, в українському суспільстві часто покладається саме на жінок. Значні макроекономічні втрати несе економіка унаслідок передчасних смертей жінок.

2. Витрати на послуги

Маються на увазі послуги, що надаються постраждалим від насильства: медичні, соціальні, спеціалізовані, до яких можна віднести функціонування гарячих ліній або фінансування притулків. А також вартість послуг, які пов’язані з реагування на факти насильства, з точки зору правоохоронних органів, судової системи, утримання кривдників у місцях покарань.

3. Особисті витрати

Тут можна виділити дві складові. Перша — вартість втраченого майна, заробітку, грошові витрати постраждалих на придбання певних товарів, сплату певних послуг, пристосування до нових умов життя, наприклад, у результаті розірвання стосунків із кривдником. Друга — нематеріальні втрати, які на даний момент неможливо ще оцінити з точки зору економічного еквіваленту: це психологічні наслідки насильства, які можуть проявлятись у тривалій перспективі, це вплив на дітей постраждалих, це емоційні наслідки, пов’язані із втратою впевненості у собі, втратою довіри до оточуючих, вплив на міжсімейні стосунки, а також вплив на установи щодо народження дітей, що відображається безпосередньо на демографічній ситуації.

— Читайте також: Непоправимый вред: Последствия сексуального насилия, которые не всем очевидны

У результаті дослідження ми дійшли висновку, що результати насильства щодо жінок відображаються не лише на постраждалих, а на усьому суспільстві. Певні збитки несуть роботодавці, які втрачають співробітників на час їхньої непрацездатності; збитки несуть страхові фонди, які вимушені відшкодовувати витрати, пов’язані із тимчасовою непрацездатністю або фінансувати пенсії у зв’язку з інвалідністю, якщо жінка отримала травми; збитки несуть і державні установи різних рівнів.

На цій інфографіці зображений приблизний обсяг тих витрат, які несе українське суспільство. За нашими оцінками розмір особистих витрат може сягати до $190 млн на рік.

Значно меншою є вартість послуг, пов’язаних із реагуванням на насильство. Це можна пояснити недостатньою розвиненістю послуг або їхньою відсутністю узагалі.

Якщо підсумувати усі категорії витрат, то ми виходимо на суму у $208 млн на рік. У гривнях це 5 млрд — це як бюджет великого міста, наприклад, такого як Одеса. Це 0,23% ВВП країни. І це ті величезні кошти, які втрачає усе суспільство і вся економіка.

Повертаючись до витрат самих потерпілих, варто сказати, що опитування жінок у всіх регіонах країни дозволило оцінити приблизний їх розмір — це $200 або 5 тисяч гривень. Це ті витрати, які несуть жінки за один випадок. Якщо на перший погляд ця сума не видається великою, то у порівнянні із середньою зарплатнею жінок стає очевидним, що ці витрати суттєво її перевищують. Найбільших втрат жінки зазнають від втрат майна та помешкання, розмір може сягати до $460 на один випадок. Найбільші витрати сягають у Києві — 12-13 тисяч гривень на один випадок. Серед інших особистих витрат опитані жінки зазначали збитки від втрати заробітку, пов’язані із перебуванням на лікарняному та тимчасовою непрацездатністю, витрати на юридичну допомогу, консультації психологів, а також витрати на оренду житла або переїзд — $230 на один випадок. Хотіла б звернути увагу на залежність розміру витрат від рівня доходів жінок. Найбільші витрати мали жінки-підприємиці, — їхні витрати утричі перевищували витрати таких груп жінок, як пенсіонерки, домогосподарки, студентки. Це говорить про наявність ресурсів у жінок, і у цьому випадку групи жінок, які не мають високих доходів, можуть виявлятись особливо вразливими, оскільки, не маючи достатньо коштів, вони можут недоотримувати необхідної допомоги. У цьому випадку держава має забезпечувати доступ до необхідних послуг.

Найскладніше оцінити категорію видатків, які пов’язані із втраченими життями людей. З гуманітарної точки зору, кожне людське життя є безцінним. Але економіка надає можливість порахувати, скільки коштує людське життя по відношенню до виробленого макроекономічного продукту. Тут враховуються ті смерті, які мали місце серед жінок працездатного віку, тобто ті втрати, які були пов’язані із недовиробленим економічним продуктом.

За оцінками демографів, щороку гине близько 600 жінок від гендерно зумовленого насильства. В економічному еквіваленті ці втрати можуть сягати до $1,5 млн на рік, якщо порахувати, яка частина економічного продукту не була довироблена цими жінками, які передчасно загинули.

Попереджати, а не боротись

Інвестувати у попередження якогось негативного явища завжди вигідніше, ніж боротись із наслідками. За даними міжнародних досліджень, що були присвячені проблематиці гендерного насильства, кожен долар, що був інвестований у програму попередження, у подальшому спричинив економію від $5 до 20 на послугах з реагування на випадки насильства. У цьому контексті треба наголосити, що в Україні на попередження насильства витрачається значно менше коштів, зокрема за 2015 рік по всій Україні було витрачено $25 тисяч. І ці кошти спрямовуються навіть не у всіх регіонах.

Ганна Довгопол, координаторка програми «Гендерна демократія», Представництво Фонду імені Гайнріха Бьолля в Україні, слушно зауважила на презентації, що вимірювання проблеми насильства у грошах викликає турботу, але, можливо, хоч так на це питання звернуть увагу ті, хто мають турбуватись про здоров’я та життя українців. 

Коли я вперше дізналась про таке дослідження, у мене виникла перша думка: як це ми говоримо про економічну вартість та гроші? Мені здається, що вартість людського життя та здоров’я — це безумовна цінність, яка не повинна вимірюватись у грошах для того, щоб держава докладала зусиль для їх збереження. На мій погляд, це абсолютно здорова думка адекватної людини. Але очевидно це не так, особливо для тих депутатів, які дуже бояться слова «гендер», тому не можуть ратифікувати Стамбульську конвенцію. Вони готові прийняти закон про домашнє насильство без слова «гендер», а отже цей закон втрачає свою суть, тому що домашнє насильство є гендерованим по своїй суті — у переважній більшості випадків саме чоловіки б’ють своїх жінок. І можливо, саме економічний аргумент їх може переконати. Але це дуже сумно, що покращення якостей людей можуть бути викликані лише тоді, коли мова йде про гроші і безпосередні інтереси тих, хто приймає рішення.

Мені здається, що спочтаку треба зрозуміти, чому взагалі такі процеси відбуваються. Ми всі живемо у патрірхальному світі, тобто у суспільстві символічно і практично влада і ресурси належать чоловікам. І у цій патріархальній культурі чоловіку дозволяється використовувати силу як спосіб вирішення домашніх питань, саме тому насильство з боку чоловіків відносно жінок толерується, тому що воно розглядається як правомірний вияв того, як може себе поводити чоловік. Згадайте початкову школу, де нам кажуть, що хлопчик — це захисник, він повинен захищати дівчаток. Вибачте, але від кого він має захищати дівчаток? Від інших хлопців? Тобто одні чоловіки можуть застосовувати насильство з «поганою метою», а інші «хороші» хлопчики повинні захищати слабших осіб від цього насильства? Чому ми у школі не вчимо дітей, що насильство — це не метод вирішення конфліктів? Адже у ХХІ столітті є вже багато інших підходів, але про ненасильницьку комунікацію ти дізнаєшся вже тоді, коли тобі більше 30 років і коли ти ходиш на всілякі тренінги. Підсвідомо фільми, книжки, культура нам говорять про те, що дівчатка слабкіші, а отже їм можна завдати шкоди. Нам як дорослим потрібно зрозуміти цю проблему, а усвідомивши, почитати більше інформації і починати змінювати систему освіти. Саме освіту я вважаю головним інструментом для попередження насильства. Ми маємо говорити про ці питання з дітьми, разом з ними рефлексувати та обмірковувати проблему, як це все відбувається і до яких наслідків це може призводити.

— Читайте також: «Сама винувата і не мужик»: Як стереотипи грають проти дітей, коли вони зазнають насильства

Мы в Facebook