Анастасія Лівочка: «Успіх починається там, де ідея трансформується у тверде рішення»

17-річна винахідниця Анастасія Лівочка вважає, що у кожної людини шлях до успіху свій, але знає декілька важливих кроків, які необхідно зробити. Спікерка всеукраїнської конференції для унікальних тінейджерів «Завтра 2037» про любов до наук, жагу винаходити щось нове та бажання самореалізуватися.

Чому древні римляни були успішніші за древніх греків? Бо поки греки думали, римляни будували дороги. Отож, треба діяти. Але як почати? У Google на це питання більш ніж 12 мільйонів варіантів відповідей, тоді до чого тут я? Справа у тому, що кожен із нас – дуже складна істота, у кожного свій рецепт успіху, тому я розкажу свою історію, а ви зробите для себе висновки.

Не будьте «ждуном»

У свої 11 – 13 років я була справжнім «ждуном». Я не можу сказати, що була зацікавлена у навчанні. Мої батьки мене просили, благали, іноді вимагали, але, якщо чесно, то мені просто було нецікаво і я не вчилась. Що сталося потім? У моєму житті сталася така подія, яка змінила світоуявлення напевно кожної людини із мого міста – Донецька. Я маю на увазі війну. Коли вона почалася, мені було 13 і я вірила у могутність держави. Я вважала, що те, що відбувається у нас, просто неможливо у ХХІ столітті. І взагалі все це не може призвести до чогось серйозного, бо все якось же вирішиться. Взагалі, в 11 – 13 років я не відчувала на собі жодної відповідальності ні за що.

Але згодом я зрозуміла, що держава не така вже й всемогутня. У той самий час ми з мамою переїхали до Львова, а тато прийняв участь в АТО. Мої батьки самі не знали, як жити далі, що робити, але знали напевне, що  у такій ситуації не можна лишатися осторонь. Я не хотіла, щоб на моє життя впливали випадкові обставини або люди.

І у мене з’явилася мрія. Успіх починається там, де ідея трансформується у тверде рішення. Кажуть, що треба опинитися у потрібному місці у потрібний час. Так сталося і зі мною, коли я вступила до Львівського технологічного ліцею та потрапила до наукової лабораторії, де відкрила для себе фізику та інженерію. Саме там я зрозуміла, що не ми створені для того, щоб вчити різні науки, а науки існують для того, щоб допомагати нам жити легше, приємніше та краще. Там я зрозуміла, як можна використовувати фізику, хімію, математику в реальному житті тут і зараз з користю для себе та суспільства. І першим моїм проектом став розсікач диму, за допомогою якого бійці АТО можуть маскувати дим, що йде від пічок, і таким чином ставати невидимими для тепловізорів ворога. На розробці розсікача диму моя наукова діяльність не завершилась. Далі була розробка дозатора прального порошку для автоматичного прання.

Мій одинадцятий клас розпочався із стажування в CERN у Женеві, саме там знаходиться андронний колайдер. Там мені дозволили буквально доторкнутися до науки – ми власноруч робили камеру Вільсона, яка дозволяє спостерігати за рухом заряджених частин. Тобто, ви можете побачити, як рухається електрон або альфа-частинка. Наші викладачі, що читали нам лекції, могли відповісти на будь-які питання стосовно всесвіту, елементарних частин. Це була свого роду консистенція всього найцікавішого для мене, що є у світі. Також цієї весни я примала участь у конкурсі Intel ISEF і це була справжня школа виживання, бо всі дні були розписані по секундах, але це великий досвід і цей захід приніс нові та корисні знайомства. Ще в мене за спиною участь у виставці у Бразилії, яка дала змогу побачити інші культури, зрозуміти, як думають люди із різних країн, яке у них світоуявлення. Я відкрила для себе розуміння, що світ одночасно великий і дуже маленький. Взагалі, найкласніше у конкурсах те, що ти чуєш критику своїх робіт, ти можеш запитати у фахівців, яким чином можна покращити свій проект, та отримаєш відповіді.

Як з’являються ідеї

Тоді у мене почали запитувати: як у тебе з’явилася ідея? Як каже моя викладачка історії: «Ідеї літають у повітрі». Наприклад, телефон винайшли майже одночасно у різних куточках світу. Тобто людство накопичувало досвід, а потім у певний момент, коли щось стає вкрай необхідним, досвід стає базою для реалізації задуму. І напевно так стається із кожною конкретною людиною.

Ви гадаєте, що ви чогось не можете? Зараз я вступила до Українского католицького університету, і на одному поверсі зі мною живе дівчина, яка не має рук. Вона вміє ногами продівати нитку у голку, вміє вишивати, писати – і все це вона робить ногами. Їй 18 років, вона мріє стати студенткою, і вона йде до цього. Також я знайома із Віктором Царином, який працював у Yahoo, зараз він працює у Google. Він сліпий. Ви чогось не можете?

Отже, як почати діяти? Сумнівайтесь. Вчіться ставити питання. І ніколи не стійте на місці, бо зараз світ рухається надзвичайно швидко. Але тільки ви можете визначити та знайти орбіту, на якій вам буде комфортно рухатись разом із ним.

— Читайте також: Михаил Мыколышин: «Космос начинается здесь — на Земле и в вас самих»