Анатолій Лютюк: «Діти не розуміють, коли ти лише повчаєш, а сам живеш інакше»

Пошук добра, світогляд через діяльність та гріхи, що тягнуть донизу

Анатолій Лютюк – керівник Центру української культури в Таллінні, знаний в Україні, Естонії культурний та громадський діяч, облат св. Бенедикта при Цисцерціанському монастирі (Норвегія), художник, культуролог, волонтер. Анатолій — батько двох синів Богдана (37 років) та Нестора (35 років), має п’ятеро онуків: Мирослава, Софію, Марію-Катарину, Адріана, Якоба. Центр української культури є позаконфесійною організацією, яка відкрита для людей усіх вірувань і дає можливість естонцям та людям інших національностей більше дізнатися про український спосіб життя. Тому пан Анатолій розповів і про свою діяльність, і про виховання дітей.

Про цінності

Наш «Талліннський Ноїв ковчег» розташований в історичній оборонній вежі Грузбеке. Ми планували, що це є такий маленький український острівець, який охороняє  моральні цінності, і має виживати за будь-яких умов. Тому я зробив навіть опалення на дровах. Ми завжди робимо багато культурних проектів, до нас приходять спонсори самі. Також робимо екскурсії для дітей – і це вже має підтримку на рівні держави. Міносвіти Естонії нам платить за те, що ми проводимо екскурсії для дітей.

Це дуже здорово, що приходять школярі і ми їм розповідаємо про українську культуру. Це насправді унікальна ситуація – за рахунок популяризації української культури ми живемо. У Центрі завжди можна почути як мінімум п’ять мов. В нас працює дівчина – росіянка Тетяна, одна з найкращих каліграфів сучасності. Під її керівництвом дорослі і діти вчаться виводити літери, як сотні років тому це робилося в монастирях та стародавніх друкарнях. А ще у нас працюють люди, без перебільшення з різних куточків планети й всі один одного розуміють та підтримують у спільній творчій праці.

Про побут та філософію життя

Встаю о сьомій ранку, незалежно чи свято, чи будні. Починаю день з молитви за природу, за довкілля. У Музеї природи Естонії для нас склали список представників флори і фауни, існування яких під загрозою. Можливо, наша церква – єдина у світі, де моляться  не тільки за людей, а також за все живе створене Богом й усього сущого на нашій планеті. Потім годую пса, кота та трьох курей. Кожен свій день планую, дотримуючись статуту облатів св. Бенедикта, щоб працювати не тільки головою, але й фізично. Щодня вчуся чомусь новому. Також кожного дня маю знайти щось абсолютно добре – це я практикую роками. На ніч перед сном читаю Святе Письмо. Кожної п’ятниці – поезію. А суботами – казки. У житті дотримуюсь девізу «ora et labora», молитва та робота.

Про виховання

Одному з синів було 14, коли я відчув, що втрачаю його. І я відправив його на рік у закритий монастир до Норвегії. Маленька келія, немає електрики, сам топиш пічку. Там і дорослі не всі витримують. Довкола гори, скелі… У дітей принцип – дивитися і переймати світогляд через діяльність. Діти не розуміють, коли ти лише повчаєш їх, а сам живеш інакше. Тому маєш бути чесним перед ними. Тяжко повірити священникові, діти якого не ходять до церкви, патріотові – націоналістові, діти якого не розмовляють українською, вчителю, який не зміг виховати своїх дітей.

Є різні періоди взаємин батьків і дітей. Перша частина життя – батько–диктатор і вчитель. Друга частина – батько і син є друзями. Кінець життя – син-учитель, і батько має змиритися, що син набув нового досвіду. Важливо знати, що вони вже не твої, їх потрібно відпустити.

Про практичний «вимірювач гріхів»

Приходять до мене діти, роблять маленькі папірці пишуть на них про свої добрі справи, а коли зроблять щось зле, образяться на будь-кого, йдуть до моря збирати камінці. Діти розуміють наочно, що гріхи тягнуть донизу. Та коли вибачаємось, викидаємо камінці. Це наче гра, проста механіка, але в ній глибока психологія і філософія, які допомагають дітям зрозуміти, що гріх чи проблему душевну треба вирішити одразу, якнайшвидше. Інакше важко й на душі, а значить – і фізично.

Про книгу доброти

Ми вже кілька років поспіль робимо велетенські рукописні «Книги Доброти» на саморобному папері. Ці книги створюватимуться у майстернях нашого талліннського Центру української культури. Їх зшиють із унікального паперу (черпаного), що буде виготовлений вручну із привезених з України клаптиків тканин з одягу авторів творчих робіт, та з рослинних зерен. «Книга Доброти» – один із наймасштабніших наших проектів. Це передусім зібрання пересічних історій про вияв людського добра від авторів з усієї України. Як дітей так і дорослих, цивільних і військових.

Записала Мирослава Макаревич. Фото: Катерина Корнієнко

 — Читайте також: Отар Довженко: «Потворний стереотип «діти – не чоловіча справа» досі дуже чіпкий в нашому суспільстві»

Мы в Facebook