Андре Рош: «Сьогодні для існування патріархату немає жодних умов»

Французький письменник про книгу "Перша стать", рух #MeToo та зниження уваги до чоловіків

В Україну з презентацією своєї книги приїхав французький історик, дослідник і письменник Андре Рош. Книга “Перша стать. Зміна та кризи чоловічої ідентичності” вийшла, так само, як і одна з головних праць філософії фемінізму Симони де Бовуар “Друга стать”, у видавництві “Основи”. Перед презентацією нам вдалося поспілкуватися з автором і розпитати про книгу, його особисті погляди та погляди сучасної Франції.

Назва вашої книги відсилає до роботи Симони де Бовуар «Друга стать». Чи доповнюють вони одна одну і чи є, взагалі, між ними щось спільне?

Симона де Бовуар — філософ, тому вона з філософської точки зору розкриває питання чоловічого домінування, нерівності. Моя ж книг розглядає питання як з історичної точки зору, так і антропологічної. Дещо схожим чином це роблять англосаксонські гендерні студії, які зараз дуже популярні і відомі. Моєю метою було дослідити яким чином розвивається питання і ствердження чоловічої статі в той час, коли багато уваги приділяється жіночій історії. І в основному я спирався на роботу французької дослідниці Мішель Перро, зокрема, книгу «Мовчання жінок».

Що надихнуло взятися за тему чоловічої ідентичності?

Перше, що мене підштовхнуло до роботи над цією темою, — вивчення боксу. А як відомо, бокс — це «чоловічий» спорт. Друге, що мене зачіпало — це зниження уваги до чоловіків через розвитком феміністичних студій та досліджень про жінок.

На які матеріали спиралися працюючи над книгою?

Я спирався на такі загальні антропологічні дослідження як «Історія селян», «Історія буржуазії» тощо, але головним чином, я спирався на архіви, які в період Великої французької революції були нелегальними та особисті щоденники людей.

Як ви ставитеся до руху HeForShe?

Цей рух для мене, як для дослідника, так і як для активної особистості, залишається трохи осторонь. Я останнім часом більше уваги приділяю питанням гомосексуальності і сексуального насилля, тому рух #MeToо мене цікавить значно більше. Також я цікавився рухом Femen, який зародився на Україні і більше стосується великих міст, таких як: Брюссель, Страсбург, Туніс.

Чи зустрічається у Франції щось подібне до поширеного на пострадянському просторі поняття «дідівщина»?

В книзі є параграф, який розповідає про таке явище в наполеонівській армії. Там насправді старі вояки проводили ініціацію молодих. У більшості випадків вона мала позитивний характер, але могла мати й негативні прояви. Та вже тоді з цим явищем активно боролися.

Також у Франції щось подібне зустрічається у вищих навчальних закладах. Міністр вищої освіти формально заборонив такі практики. Але не всі студенти згодні з таким рішенням, адже вони вважають, що це явище має позитивні сторони: студенти ближче знайомляться між собою. Але в навчальних закладах, де раніше переважали хлопці, тепер навчаються і дівчата. І на мою думку, така реакція міністерства спричинена саме тим, що тепер навчальні групи змішані.

А як ви ставитеся до поняття «патріархат»?

У своїй книзі я розповідаю про кінець ХІХ століття і в цей період у сільській місцевості патріархат ще існував. Значною мірою через те, що традиційно землеволодіння передавалося в спадок. Тому навіть невеличка власність утримувала цей патріархальний устрій. Але починаючи з кінця ХІХ століття, патріархат майже розпилюється в повітрі і зникає.

І ще треба зазначити, що з 50-60 рр. ХХ століття роль і поведінка батька змінюються. Якщо батько зберігає якусь дистанцію з дитиною для того, щоб зберегти свій авторитет і силовий вплив, — це вважається моветоном. Гарним батьком вважають того, хто розмовляє з дитиною, голубить її, цілує. Наприклад, вчора в Києві я прогулювався ботанічним садом і бачив багато чоловіків, які гуляли з візочками. В моєму дитинстві, у 50-60 рр., таке було неможливим.

Ще однією причиною зникнення патріархату став стрімкий розвиток суспільства. В нас час з’явилося багато нових професій, на яких старше покоління не розуміється і, відповідно, нічого не може порадити. Тож батько вже не може бути авторитетом для дитини у виборі професії. Часто, навпаки, дитина може навчити батька, розказати про сучасні вибори та можливості. Сучасні умови в суспільстві зовсім інакші, і для існування патріархату немає жодних умов.

Як сьогодні у Франції ставляться до мусульманок з закритими обличчями? І як ви самі до цього ставитеся?

У Франції за певних умов та в певних організаціях закривати обличчя заборонено (наприклад, за кермом). В нас час багато різних популіських рухів існує і, зокрема, вони виступають проти всього іноземного. Але з активізацією міграційних процесів ці рухи тільки підсилюються. Щодо мого особистого ставлення, то я думаю, що мусульманки закривають обличчя принаймні через дві основні причини. Перша, тому що чоловік або батько домінує над ними. Друга: Якщо вони живуть у віддалених районах, то часто закривають обличчя через пересторогу. Тобто, обговорюючи цю проблему, треба дуже зважено підходити і враховувати наскільки це їхній власний вибір або нав’язаний родиною чи середовищем. Не треба їх звинувачувати. Але варто підштовхувати до стверджування власної свободи. Коли до мене на заняття приходять дівчата з закритим обличчям, я в кінці заняття їм кажу, що вони мають за свою свободу боротися.

Вела бесіду Катарина Савенко

 

-Читайте также: Эльчин Сафарли: «И хотя говорят, что мир принадлежит мужчинам, мне кажется, он принадлежит женщинам»

Мы в Facebook