«Бавимося разом, або Як впоратися з дитячим непослухом»: 10 лучших мыслей из книги Аллы Слотвинской

Что наша жизнь? Игра!

10.05.2017

Многие книги по воспитанию предлагают конкретные практики для того, чтобы улучшить качество наших отношений с детьми, в частности, чтобы свести конфликты, связанные с непослушанием, к минимуму. Книга детского психотерапевта Аллы Слотвинской, вышедшая недавно в издательстве «Видавництво Старого Лева», похоже, станет рекордсменом по количеству ценных практических советов.

Представьте себе, в заключительной главе вы найдете более 60 игр, которые помогут разрешить все «критические моменты» с вашим малышом, а еще много-много реальных историй от участников тренингов и советы автора по поводу лучших методов взаимодействия с ребенком-дошкольником в каждой отдельно взятой ситуации. Основная мысль автора: да, детям нужны границы, но при этом мы должны уметь договариваться с детьми, используя игру, фантазию и юмор. Разве это не гениально: «Не хочешь идти умываться? Конечно, я тоже идти не хочу! Я хочу ехать! Поехали на поезде, ты будешь паравозиком, а я — вагоном!»

Мови любові

Якщо дитина часто просить щось їй подарувати чи купити, то це причина замислитися, чого ж насправді їй бракує і що в такий спосіб вона намагається замінити цим подарунком. Тобто задуматися про те, скільки часу ви проводите разом, що в останнє робили, як часто бавитеся. Можливо, насправді дитина хоче, щоб ви якось по-іншому виявили свою любов.

Спробувати йти від протилежного

У період кризи трьох років моя донька ніяк не хотіла лягати спати: очі злипаються, але сну противиться. І вона сама підказала мені: «Мамо, скажи: спати не можна». Я сказала. Вона хитро так зиркнула, лягла і заснула. І ми почали так робити, я їй кажу «Не спи», «Не одягайся» — і вона робить навпаки. Спрацьовує дух протиріччя: кажеш «не можна», значить — «буду».

Нестача чітких меж

«Буду робити те, що хочу!»- коли дитина так каже, то це означає: вона поки що не відчуває ніяких меж. Їй треба показати, що межі є: ти не можеш робити тільки те, що ти хочеш, є ще бажання інших людей. (…) Ти не можеш галасувати на кухні, коли ми вечеряємо, бо є ще батьки, які хочуть зараз спокійно поїсти. Якщо хочеш побарабанити, зроби це в своїй кімнаті. Демонструйте наслідки заборон, розповідайте, що буде, якщо дитина не прислухається до заборони. Наприклад: якщо ти будеш шуміти на кухні, мені доведеться забрати твій барабан, щоб ми змогли поїсти в тиші. Коли ми поїмо, я тобі його поверну. Якщо це можливо, давайте дитині зустрітися з природними наслідками своїх дій. Якщо сказали, що заберете барабан — забирайте.

Дослідницька діяльність

Якщо НЕ МОЖНА, то пояснюйте, що МОЖНА. Якщо м`ячик не можна кидати в бік вікна, то його можна кидати в крісло або в кошик, або побавитись ним на вулиці. (…) Цукерку, яку не можна до обіду, їмо після обіду. І тоді ви просто скеруєте енергію у конструктивніше русло. Якщо дитина хоче виливати воду, а її не можна на підлогу, то запропонуйте такі досліди у ванній. (…) Намагайтеся відшукати, як саме можна зробити те, що хоче дитина.

Увага

Я казала своїй доньці: «Тобі хочеться, щоб я з тобою весь час бавилася, але якщо я буду робити тільки те, що ти хочеш, то в якийсь момент перестану бути щасливою. Бо тоді моє бажання ніяк не буде реалізовано. Але мені це не підходить, я теж потребую й те, що хочеться робити й мені. Тому спробуємо домовитися, щоби часу вистачало й на те, що хочеш ти, і на те, що хочу робити я». І тоді дитина розуміє, що мама також має свої бажання.

Боротьба за владу

У суперечливій ситуації запитайте себе, наскільки важлива ваша вимога? Наприклад, вам справді важливо, щоб дитина пішла в зеленому светрику, а не в синьому? У вас може бути своє бачення, а в неї — своє. Треба чітко розуміти, коли ви турбуєтесь про дитину, а коли хочете проявити свою владу. Авторитет батьків — не в тому, щоб їх слухалися будь-якою ціною, а в тому, щоб своїми вчинками викликати в дитини повагу.

Надмірний контроль

Кому подобається, коли весь час повторюють: «Ти зробив?», «Ти поїв?», «Ти поприбирав?» Дитині, як і дорослому, хочеться, щоб їй довіряли. Станьте на місце дитини, уявіть, що ваш чоловік чи дружина так контролюють вас щодня. Які це викликатиме почуття? Що більше контролю батьки беруть у свої руки, то менше його залишається дитині, і поступово в неї зникає бажання робити те, що ми вимагаємо. Вся енергія іде на супротив. Дитина може пасивно чинити опір нашому тискові чи контролю (лінь, хвороби, саботаж, забудькуватість) або активно (вередування, обурення, істерики). До того ж, якщо дитина опирається — добре, бо це означає, що вона має сили відстоювати свою особистість, своє Я.

Особистий простір

Він повинен бути і в дорослого, і в дитини. Інакше особі буде складно зрозуміти себе, відрізнити свої бажання від чужих, розрізняти, де моє, а де чуже. (…) Якщо річ належить мені, то я і вирішую, як нею розпоряджатися. Я можу використовувати її сама, а можу подарувати або навіть викинути. Чи може дитина зробити так само зі своїми речами — іграшками, одягом? Якщо ні, то це не її речі, а ваші. (…) Якщо дитина  просить вас потримати її іграшку і нікому на майданчику не віддавати, важливо так і зробити. А якщо інші дітки запитуватимуть, відповідати: «Це іграшка Петрика, я неможу тобі її дати, запитай у нього, чи дозволить побавитися». (…) Щоб дитина відчувала простір своїм особистим, нам не можна брати її речі без дозволу, нічого не треба переставляти з місця на місце і змінювати, слід стукати перед тим, як увійдете до неї в кімнату. Тоді ми справедливо вимагатимемо такого ж ставлення до нашого особистого простору. (…)

Дитяча агресія

Мама або тато — не погані. Важливо сказати собі в момент істерики: «Дитина може так реагувати, але я від цього лихим не стаю». Памятайте — ви добра мама чи добрий тато, навіть коли в дитини істерика. (…) Дитині потрібні межі. Потрібен хтось, хто зможе її витримати і «не зламатися». (…) Доки ми бачимо передвісники істерики — примхи, то віддзеркалення почуттів дитини може допомогти. Якщо істерика наростає до свого піку, тоді наші слова можуть подовжувати її тривалість. Важливо бути поруч з дитиною. Якщо вона дозволяє — обійміть її, якщо не хоче — зачекайте, коли істерика спадатиме, і тоді знову почніть віддзеркалювати почуття: «Тобі було важко, ти кричала/плакала». (…) Якщо дитина занадто «розійшлася», втримуємо її фізично: «Ти не можеш тримати себе в руках, тому тебе триматиму я». (…) Ви демонструєте їй, що ваша ціль зараз — не покарати, не вчинити їй погано, а допомогти. (…) Дуже багато залежить від того, як мама почувається, чи вона щаслива, чи задоволена собою. Це як із посудиною: коли вона наповнена, з неї можна наповнювати інші посудини. Якщо ж спустошена, порожня, то й наповнювати нічим. Якщо всередині щастя, то й ділитися можемо щастям, а якщо там смуток, гнів і невдоволення?

Ігри-помічники

Щодня дітям треба переробити безліч нудних справ (мити руки, одягатися, роздягатися, чистити зуби). Навіть нам іноді ліньки або робимо щось через «не хочу», тільки тому, що так треба. Для малюків важливість цих моментів неочевидна, і замість нудних занять вони нададуть перевагу цікавій грі. У таких випадках навіть мамин ігровий тон голосу здатний змінити ситуацію. Порівняйте: «Йди чистити зуби!» і «А хто швидше до зубної щітки?»

Алла Слотвинская, детский психотерапевт, автор и руководитель проекта «Гармонійна родина»

Ваша книга рассчитана на детей дошкольного возраста. Какие особенности в «работе с непослушанием» у младших школьников? У подростков? Или «после 5 уже поздно?». Что из изложенного в книге подойдет для детей других возрастов?

Особенности таковы, что чем старше ребенок, тем больше его потребность в самостоятельности. А значит и меньше желание «слушаться». И тогда родителям нужно не требовать от него поступать, как мы хотим, а договариваться. Понимать, что он — отдельная личность, и его чувства и желания часто будут не совпадать с нашими. Мудрый родитель будет стараться учесть и свои желания, и желания ребенка. После 5 лет не поздно, если родители на самом деле хотят наладить отношения с ребенком, понять его и сделать взаимоотношения гармоничнее. Игры-помогайки, изложенные в книге, можно применять примерно от 1,5 до 8 лет, дальше нам поможет чувство юмора и искреннее желание не настоять на своем, а увидеть потребность ребенка в его протесте, непослушании или отказе следовать нашим просьбам.

Цена книги: 90 грн.

Где купить: starylev.com.ua

Фото: Джон Вильгельм

— Читайте также: Свобода від виховання: 10 лучших мыслей из книги Димы Зицера