Без відчуття провини: 4 поради працюючим батькам

Як діти допомагають зробити вам кар'єру

Авіва Уіттенберг-Кокс, CEO консалтингової компанії в галузі управління «20-first»

Багато хто з авторів присвячує статті складнощам та викликам, які стоять перед працюючими батьками. Але моя стаття про радість. Тож дозвольте поділитися позитивним досвідом.

Ви, напевно, чули про U-криву щастя. Дослідження, які провели психологи, показали, що у віці від 30 до 50 років більшість людей почуваються нещасливими. Чому так стається? Справа у тому, що в цьому віці ми маємо нести відповідальність не лише за власних дітей, а й за своїх літніх батьків. Отже, нам на плечі лягає важкий моральний тягар і, як наслідок, з’являються відчуття виснаження та внутрішньої порожнечі. У такі моменти ми не можемо тішитися дітьми, бо в нас просто немає на це сил. Тож, як та чим заповнити ту порожнечу? Роботою.

У свої 30 я була впевнена, що у 60 піду на пенсію. Зараз мені 56 років і я відчуваю, що мій кар’єрний шлях лише починається! Саме моя професійна діяльність дає мені можливість відволіктись від деяких сімейних проблем та бути у тонусі, адже у мене багато справ: перевірка пошти, нагадування співробітникам про плани на завтра, редактура статей тощо. Під час цих незначних справ, якими я займаюся ввечері вдома, мій мозок відпочиває, і будь-яка робота стає для мене не обтяжливою, а такою, що приносить задоволення.

Не відмовляючись від кар’єри, я змогла дещо розфокусуватися, дещо відсторонитися від проблем, які мала вдома. Продовжуючи працювати, із роками я зробила для себе дивне відкриття — це те, якими цікавими та надихаючими стали мої дорослі діти. Вони мають цікаві професії, вони працюють у класних компаніях, вони прогресивні і так багато усього знають. Їм є чого мене навчити у особистому житті та у діловій сфері. Я часто спілкуюся із ними й помічаю, як зникає ота моя материнська провина перед ними, коли багато років тому я не змогла прийти на їх шкільний концерт чи футбольний матч у коледжі. Адже тепер, коли вони подорослішали, вони потребують не стільки уваги, скільки моїх мудрих порад. І вони продовжуватимуть ставити мені питання. Багато питань.

Але, на жаль, не завжди батьки приділяють час своїм дорослим дітям. Дехто усамітнюється, а дехто занурюється у роботу із головою так, що світу білого не бачить. Такі батьки воліють, аби діти оцінили їх жертовність, але діти не оцінять, бо вони не просили батьків про ту самопожертву. Відомий психолог Карл Юнг із цього приводу сказав наступне: «Найтяжчий тягар, який лягає на плечі дитини, — це непрожите життя його батьків». Але ж є золота середина, якої ми, працюючі батьки, маємо прагнути. Я виділила для себе чотири кроки задля досягнення цієї мети:

1. Не надавайте значення незначним негараздам, бо той один день, коли ви приділили дитині замало уваги, ще не робить вас поганою матір’ю чи поганим батьком. Коли ваші діти подорослішають, вони про той день і не пам’ятатимуть.

2. Регулярно інвестуйте в себе та своїх дітей – час, емоції, гроші.

3. Любіть дітей, але лишайте місце для амбіцій задля того, щоб зосереджуватися на власній кар’єрі, а не на їхній.

4. Якщо ви одружені, пам`ятайте, що стосунки із вашим партнером/кою мають бути у вас у пріоритеті. Не розчиняйтеся у дітях, бо вони цього не оцінять. Вони бачитимуть вашу із партнером модель поведінки й отримають навички спілкування, які відтворять у своєму дорослому житті вже із власними партнерами. Ваш приклад має надихнути їх.

Джерело: hbr.org

— Читайте також: Наша маленькая стая: Как создать ценности для компактной команды

Мы в Facebook