Біг на місці: Концепція Державної соціальної програми забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків на період до 2021 року

Минулого тижня уряд затвердив «Концепцію Державної соціальної програми забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків на період до 2021 року». Проте схвалений документ не викликає маси оптимістичних сподівань, вважає Віталій Дудін, експерт Центру соціальних і трудових досліджень.

Те, що таргет-групою подібних концепцій є самі автори з числа чиновників, зрозуміло кожному. Тим паче, не зрозуміло, що завадило видати такий поверховий документ чиновникам до яскравої дати – 8 березня. Утім проблема гендерної нерівності від цього не стає менш серйозною.

Важливі зізнання

Дотримання Концепції навряд чи вирішить означені у ньому проблеми, проте доступ до статистичних показників може покращитись. Вражає, що Кабмін у документі визнав розрив в оплаті праці між чоловіками й жінками у розмірі 25%. До того ж, сказано, що ситуація з рівністю статей погіршилась, у тому числі в результаті політики жорсткої економії. На останнє раніше вказувалось, зокрема, у доповіді для Комітету ООН з ліквідації всіх форм дискримінації жінок (CEDAW). Скорочення бюджетного сектору та соціальних виплат (зокрема, «дитячих») відчули на собі саме жінки.

На заваді рівності

Інші реформи теж завадять досягнути задекларованих цілей. Радикальне зростання представництва жінок у політиці видається малодосяжним. Серед іншого, гендерним диспропорціям сприяє система відкритих списків, коли виборці більш охоче робитимуть вибір на користь чоловіків у складі політичної команди. Збільшити кількість жінок серед менеджерів завадить проект Трудового кодексу України. Він дозволить звільняти керівниць-жінок без наведення причин навіть під час перебування у відпустці по догляду за дитиною.

Мабуть, мало хто вважає, що 2021 рік стане роком остаточної перемоги над гендерною нерівністю. Питання лише у тому, скільки кроків за цей час вдасться пройти. Робити їх заважають і політичні, і економічні причини. Влада дуже обережно ставиться до питання, адже побоюється електоральних втрат. З іншого боку, рівність в оплаті праці означатиме втрати для бізнесу, інтереси якого влада намагається відстоювати найбільше. Якщо очільники України не скинуть баласт консервативних та праволіберальних ідей, то про елементарну повагу жінки мріятимуть ще довго.

Неготовність влади належним чином ратифікувати Стамбульську конвенцію засвідчило її недалекоглядність. Через присутність у даному міжнародному акті терміну «гендер» влада готова пожертвувати прогресивними механізмами захисту від сімейного насильства.

Гарантії вже є, але не працюють

Роблячи кроки в утвердженні законодавчих змін, ми навіть не здогадуємось, скількома гарантіями ми могли б користуватись вже нині. Положення прийнятого у 2005 році закону «Про забезпечення рівних прав та можливостей чоловіків та жінок» і взагалі не застосовуються на практиці. Чи багато роботодавців знають про необхідність на підприємстві радника з гендерних питань або дотримання статевих пропорцій при комплектуванні кадрів? Навряд, проте це побічно пов’язано і з низькою культурою трудових відносин. Буде сумно, якщо результатом реалізації концепції стане лише кількість прийнятих законів (звітуватись про них міжнародним партнерам, з точки зору PR, легше, аніж реально імплементувати).

На чому потрібно було б зробити зосередитись владі?

1. Необхідне створення системи закладів, що допомагатимуть жертвам сімейного насильства. Такі притулки повинні бути створені в усіх регіонах, а потрапити туди можна буде без зайвих бюрократичних перепон. Допомога потерпілим має надаватись на конфіденційних умовах.

2. Роботодавці повинні публічно звітуватись про співвідношення зарплат чоловіків та жінок. У справах про дискримінацію презумпція неправоти повинна лягати на ймовірного порушника. Антидискримінаційні норми діятимуть, коли цим буде займатись окремий орган. Наприклад, у Британії роль такої інституції виконує Комісія з рівності та прав людини. Протидіяти дискримінації у сфері праці могли б ефективно спеціалізовані трудові суди.

3. Жінки повинні отримати гарантії із здобуття нових навичок, адже догляд за дітьми часто не дозволяє жінкам потрапити на заходи з професійного розвитку. Потрібно оплачувати час чоловікам, який вони витрачатимуть на догляд за дітьми, або ж покращити доступність дитсадків.

4. Покращити представництво жінок могло б впровадження системи, за якої всі непарні місця у списках до виборних органів зайняли жінки. Не всі політичні сили до цього готові? Це проблема таких політичних сил.

Припускаю, що цих кроків недостатньо для визволення того значного потенціалу, який мають жінки. Проте уявити здійснення навіть цих змін важко.

— Читайте також: Болюче місце: Дитячий садок у житті матерів та педагогів