Blago даря: Принципи десяти від Марти Госовської

Як навчити допомагати абсолютно кожного

Blago даря: Принципи десяти від Марти Госовської

Редакція WoMo продовжує свій експеримент, що має на меті показати в дії «принцип десятини». Ми запропонували успішним, відомим, цікавим людям протягом тижня обмежитися на 10% у певних звичках, на які витрачаються різні ресурси, і за цей період зрозуміти щось нове про себе та навколишнє. Сьогодні в експерименті бере участь перекладач-синхроніст, викладач англійської мови Марта Госовська, яка поділилась своєю надихаючою історією.

Відняти 10%: Мамин час, мої кошти

Ідея благочинного аукціону прийшла сама по собі. Моє дитинство було скромним, і я знаю, що таке хотіти мати речі, яких ти не можеш собі дозволити. Отже, мені дуже хотілося, щоб в інших дітей не було такого досвіду. Вже впродовж п’яти років ми разом із мамою організовуємо благочинні аукціони. Я закуповую нитки – кашемір, вовну,  — а мама впродовж місяця в’яже шапки, гетри, шкарпетки. Без мами нічого б не вийшло, бо я не вмію ані в’язати, ані шити, ані вишивати. При чому, я зауважу, моя мама є інвалідом другої групи, пенсіонеркою, їй 72 роки. Отже ми маємо чудовий тандем – моя ідея, мої кошти, мої навики роботи із соцмережами, а мама забезпечує ґрунтовну частину, тобто створює продукт. Ми продивляємося тренди в Instagram, вибираємо кольори за допомогою Pantone. Потім я ці вироби фотографую гарненько та виставляю на аукціон. Ми не встановлюємо мінімальної ціни, бо покладаємося на те, що люди орієнтуються на те, скільки коштують кашемірові нитки та ручна робота. Зрештою, ми всі гортаємо Instagram та знаємо, що це не коштує 100 грн. І дійсно, дуже часто ціна, яку пропонують наші жертводавці, перевищує всі мої очікування.

Додати 10%: Купівля без покупок

Цього року наш максимальний лот становив 4 тис. грн. Це були кашемирові шапка та гетри. Вони дуже милі, але однозначно не коштують стільки, і що найцікавіше: жертводавець не забрав їх собі, а попросив продати вдруге, щоб заробити ще більше коштів для подарунків вихованцями дитбудинку. І таких випадків дуже багато, коли люди переказують кошти з Німеччини або США, і навіть не просять надсилати їм речі, а просять продавати вдруге чи подарувати їх дітям із дитячого будинку.

Але я вважаю, що шапки і гетри не так втішать дітей, як книжки, пазли, розвиваючі ігри, тому я вирішую продавати вдруге й заробити більшу суму. Нещодавній аукціон зібрав 8 тис. грн. Тобто, місяць маминого часу, пост у Facebook, увага людей та їх щире бажання допомогти примножили витрачені мною кошти у чотири рази. Я закупила подарунки: ігри, пазли, розмальовки, книжки, словники для вивчення англійської мови, — і на День святого Миколая поїхала до дитячого будинку, із яким я регулярно співпрацюю. Окрім цього проекту, я навчаю дітей англійської мови безкоштовно. Я виділяю дві-три години на тиждень, щоб працювати із малозабезпеченими дітьми і дітьми-сиротами.

Помножити на 10%: Виховання культури волонтерства

Я рада, що люди розуміють те, що ми не просто продаємо речі, а продаємо символ допомоги та підтримки тих, хто цього потребує. Але деякі люди не розуміють, для чого я це роблю. Вони пишуть обурливі приватні повідомлення такого змісту: «Чого це ви піарите себе? Ви що, не можете купити подарунків на 2 тис. грн та занести їх у дитбудинок?» Звичайно, можу, але ж краще купити подарунків на 8 тис. грн! І ще один важливий момент: я хочу, щоб такі акції були прикладом того, що доброчинністю може займатися будь-хто, як от ми із мамою – вона пенсіонерка з інвалідністю, я звичайна жінка. Не обов’язково бути мільйонером, ходити на благочинні бали, вдягатися у смокінги та вечірні сукні. Добрі справи може робити абсолютно кожен.

Для мене доброчинність завжди була важливою, ще з дитинства. Наприклад, у школі у нас проводилися аукціони, де ми продавали свої саморобки та збирали кошти. Кожен учень міг обрати того, кого він хоче підтримати – притулок для тварин, дитбудинок, будинок для літніх людей тощо. Як я зараз розумію, із висоти свого життєвого досвіду, нам дуже пощастило, що у школі працювали такі свідомі викладачі, які навчали нас бути добрими. Нас ніхто не змушував до цього, навпаки, ми все робили добровільно і чекали із нетерпінням на аукціони, бо вони проходили дуже весело.

Також на мене дуже вплинула моя дружба із Генрі Маршем, найкращим нейрохірургом сучасності, який займається доброчинністю в Україні та в Непалі. Він проводить безкоштовні операції, а також безкоштовно проводить лекції для лікарів. За власний кошт він привозить сюди обладнання, сам оплачує переліт. Спілкуючись із ним, я дуже добре для себе прояснила, що почуватися справжньою людиною можна, коли ти чимось ділишся. І ще мене мотивує мій життєвий досвід, бо я добре знаю, що таке хотіти, але не мати змоги. Таким чином і виникає бажання допомогти, щоб спростити комусь життєвий шлях.

Якщо говорити про благодійність та волонтерство в Україні загалом, то вважаю, ми живемо в епоху такого конс’юмеризму, що забуваємо про те, що щось може бути безкоштовним. І у нас є ціна на все, починаючи із вільного часу і закінчуючи добрим словом. Я часто працюю за кордоном, і зауважу на те, наскільки важливим для людей західної цивілізації є поняття ділитися просто так. Мене вражає, коли в Україні волонтер прямим текстом каже про те, що він витратив час і цей час має бути винагороджений. Адже сама суть волонтерства полягає у тому, щоб робити щось просто так, за власним бажанням. Я не розумію, коли волонтери чекають оплати чи якоїсь винагороди за свою працю.

Для мене стало великим відкриттям те, що мої роботодавці з ЄС дивилися останній рядочок у резюме, де вказуються хобі, або інші види діяльності. У тих рядках я завжди пишу, що займаюся волонтерською діяльністю. І мене під час співбесіди не питали, як я перекладала для можновладців. Мене питали, якою саме волонтерською діяльністю я займаюся. Потім у дружніх розмовах з’ясувалося, що у них, починаючи із найнижчого й до найвищого щабля влади, є нормальним жертвувати своїм часом або ресурсами на доброчинну діяльність. Це вважається ознакою цивілізованої, розвинутої людини. Так виховують дітей батьки та вчителі. Це вже навіть не є питанням, це звичка, як почистити зуби вранці. Я деякий час жила закордоном, і там дуже популярними є передріздвяні аукціони, у яких приймають участь діти, продають свої малюнки, наприклад. Це є дуже гарний спосіб промоції доброчинності серед звичайних людей. Я сподіваюся, що у нас в країні теж буде таке сприйняття цього виду діяльності, і ми будемо розуміти, що не все треба робити за гроші.

— Читайте також: Blago даря: Принципи десяти від Марії Артеменко

Мы в Facebook