Бурсаки: Чому профтехосвіта може бути найкращим рішенням для наших дітей?

У нашій країні та й, чесно кажучи, ще у багатьох інших, вважається, що диплом про вищу освіту — це своєрідна перепустка до ширших професійних можливостей, вищого заробітку, кращого життя. Чи досі це так у сучасному світі й чи не варто деяким батькам вчасно переорієнтувати своїх дітей з вишу на ПТУ?  Запитання ставить людина, яка має дві вищих освіти в абсолютно різних сферах знань та серйозно шкодує, що не пішла ще й до кулінарного технікуму. 

Виклики сучасності

Сер Кен Робінсон — відомий експерт з освіти, автор легендарного бестселера «Школа майбутнього», учасник конференції TED, чий виступ зібрав понад 50 мільйонів переглядів, аргументовано, іронічно, блискуче пояснює у новій книзі «Освіта проти таланту» (видавництво «Літопис») чому стара система освіти більше не працює, чому вона не готує нові покоління людей та компаній до життя у сучасному, а тим більше, у завтрашньому світі. Зокрема, Робінсон пояснює явище «девальвації» вишівських дипломів: «Академічна освіта — це ще й форма валюти: на ринку праці існує такий собі курс обміну робіт і дипломів. Як з усіма валютами, їхня вартість може то зростати, то спадати, залежно від ринкових умов і того, скільки валюти є в обігу. В минулому університетські дипломи мали вищу ринкову цінність, бо ними володіло відносно мало людей. (…) Тепер у коледжах та університетах навчається безпрецедентна кількість людей. (…) Як наслідок, ринкова цінність дипломів падає. Щоб виділитися з натовпу, потрібне щось інше. Щоб отримати роботу, яка колись вимагала ступеня бакалавра, тепер потрібно показати диплом магістра, а то й доктора. (…) Яким же буде наступний виток спіралі? Нобелівська премія? Невже нобелівські лауреати скоро почнуть подаватися на офісні посади й чутимуть у відповідь: «О, у вас Нобелівська премія! Як мило! А ви вмієте працювати з Excel? Ми шукаємо людину, яка буде нараховувати зарплату».

Чому ми так вперто чіпляємось за корінець диплома? Погодьтесь, чи не переважна більшість 35-45-річних сьогодні працюють не за фахом, часто і не згадуючи, де там вони провели п’ять років свого життя у студентські роки. Проте, ми, як і раніше, воліли б «всунути» дитину у будь-який виш, за будь-яку ціну, тільки для того, щоб вона могла вказати у резюме заповітні літери «ВО». Кен Робінсон коментує, що зазвичай «академічні навички» називають «інтелектом». Нема диплому про ВО — нема академічних знань — нема інтелекту. Але це не так: «Академічна діяльність зазвичай акцентує на певних видах словесного і математичного мислення: на написанні фактологічних есе, на словесних дискусіях і на математичному аналізі. Все це дуже важливі здібності, які має розвивати освіта, однак якби людський інтелект обмежувався ними, світ ніколи б не побачив більшості створеної людиною культури. (…) Якби ми мали тільки академічні здібності, то сьогодні вранці не встали б з ліжка. Взагалі-то у нас би й ліжка не було, з якого можна було б встати. Ніхто б його не зробив. Усі тільки писали б про теоретичну можливість існування ліжка, а реальної речі ніхто б не сконструював.»

Реалії «у нас» і «у них»

Таким чином, постає логічне запитання: чи не краще було б не викидати гроші на, будьмо відвертими, не таку вже й якісну і, порівняно з якістю, дорогу українську вищу освіту, та натомість інвестувати кошти родини у професійно-технічну освіту для юнаків і дівчат? У 2017 році рівень безробіття молоді (до 35 років) в Україні зріс до 30%. Середній показник безробіття молоді у Європі у 2018 році, згідно даних statista.com, — 16,1% (найвищий — у Греції, 43,7%, найнижчий — у Чехії, 5,8%).

Візьмемо показник Італії, як близький до українського, — 31,5%. Доступ до вищої освіти в Італії — закріплене Конституцією право кожного громадянина, кожен університет встановлює свої розцінки на навчання, але їхній розмір завжди прив’язаний до суми доходів студента та його родини. Наприклад, у Римському університеті La Sapienza у 2013-2014 роках вартість навчання складала від 370 до 2700 євро на рік, а за умови відмінного навчання та низького доходу можливе навіть отримання стипендії. Це загальна практика італійських вишів. Середьомісячна зарплата в Італії, за даними Національного інституту статистики, у 2017 році склала 1500 євро. Проте, кількість випускників вишів в Італії — одна з найнижчих у Європі, згідно даних ilmessaggero.it, у 2106 році серед 30-34-річних таких було тільки 26%. І навіть ті 26% не завжди мають змогу працювати за фахом. Що вони роблять у такому разі? Наприклад, здобувають додаткову освіту чи практичні навички для того, аби працювати у зовсім іншій сфері. Саме так народився проект «Ремісники з ВО» (Laureati artigiani), сайт, де юнаки і дівчата розповідають про свій досвід переходу з «престижного», але безробітного/безперспективного статусу «людини з вищою освітою» до статусу успішного майстра й підприємця.

Наприклад, Аріанна Леоні, 34-річна дівчина з Сардинії, отримала вищу освіту з управління персоналом, але залишила сферу HR, аби стати майстром-керамістом. Даріо Коломбо, 34 роки, має диплом інженера з телекомунікацій, проте заробляє на життя як власник та майстер у ательє з виробництва технологічних корпусів для велосипедів. 30-річний Сімоне Аччаї не знайшов в Італії роботи із дипломом з економіки, він емігрував до США та відкрив успішну крамницю крафтового італійського морозива у Лос-Анджелесі. 25-річна Сільвія Вієрі з Генуї отримала диплом акушерки, але виявилось, що її покликання — кондитерські вироби, тепер у неї є чудова крамничка з солодощами. В проекті багато таких позитивних історій, у яких справжнє покликання, з одного боку, та необхідність у заробітку — з іншого, підштовхнули молодих людей до зміни у світогляді та професійній діяльності. Не те, щоб вони шкодували, що отримали вищу освіту, але багато хто з них зізнається, що ці 5-6 років можна було б провести більш плідно, якби свого часу вони могли зорієнтуватися краще.

Але чи готові українські заклади профтехосвіти до підготовки фахівців майбутнього, яким вистачить знань та навичок, аби заробляти гідно та будувати кар`єру у обраній сфері? Чи можуть вони готувати не тільки людей найманої праці, а й майбутніх підприємців, які гідно розвиватимуть свої таланти?

— Читайте також: На старте будущего: Как не выбрать профессию за своего ребенка