Дитина не слухає. Що робити: 10 лучших мыслей из книги Лили Дубинской

Не секрет, что одной из центральных проблем в воспитании мы считаем непослушание. «Не хочу одеваться/есть овощи/делать уроки!» — Родители часто жалуются на то, что дети не слушаются. На самом деле — дети не слушают. И не слышат нас, а мы — их. Как сместить наш привычный фокус с отношений подчинения на отношения взаимопонимания? Ответ в книге детского психолога Лили Дубинской «Дитина не слухає. Що робити?» (издательство «Брайт Букс Паблішинг»).

Змішана стратегія

Це коли інколи забороняють і «муштрують по струнці», а інколи — дозволяють дитині все, що тій забагнеться. (…) Дитина взагалі перестає дослухатися до адресованих їй вказівок і прохань. Адже практика засвідчила: дорослі самі не впевнені, що треба наполягати на своїх словах. А отже, не варто до них прислухатися. Немає потреби їх виконувати. Навпаки, можна диктувати дорослим свої бажання. І певної миті раптом виявляється, що вся родина опинилася під владою маленького деспота. Він і сам не знає, чого хоче (бо він справді ще не знає, чого хоче), але воює з усіма довкола. Домагається свого криком, істериками. Батьки поступаються, бо пасують перед такими бурхливими проявами емоцій малюка. Вони почуваються розгубленими та пригніченими. Починають боятися власної дитини. І навіть тихо, не зізнаючись самим собі, ненавидіти її.

Багатослівні пояснення

Одна з причин «неслухання» звучить парадоксально: наші малюки не чують нас тому, що ми все пояснюємо. (…) Дорослі говорять із малюками мовою обгрунтованих аргументів. Розумних, логічно струнких. Ці аргументи містять увесь накопичений дорослою людиною життєвий досвід — досвід відвойовування свого місця під сонцем. Інколи дорослі це навіть не усвідомлюють. Але саме цей досвід і намагаються передати дітям — причому весь і одразу! (…) Самі того не усвідомлюючи, дорослі під час розповіді про ці речі (гроші, начальник, звільнення), здавалося б, самі собою зрозумілі, повідомляють дитині про беззаперечні цінності свого життя. Тому й очікують на сприйняття їх дитиною як обов`язкових до виконання. (…) На жаль! Усіх названих батьками понять немає в дитячому життєвому досвіді. Усе, про що їм розповідають, не лише не має для малюків жодної цінності, а й навіть сенс сказаного для них поки недоступний. (…) Усі розумні та справедливі слова дорослих є для малюків примусом. (..) Так батьки самі формують реакцію неслухання на свої пояснення. Тому що пояснення ці — несвоєчасні. Проте реакція ця спрацює й тоді, коли пояснення будуть вже потрібні і своєчасні.

Негативні оцінки дитини

А от і ще одна причина не чути батьківських прохань та настанов. Це — негативні оцінки на свою адресу.  (…) Ігнорування батьківських прохань, настанов та закликів — це одна зі стратегій, якою тепер уже дитина користується для збереження внутрішнього спокою та рівноваги. (…) Дитина безпомилково відчуває — її звинувачують у тому, що вона погана. І не хоче чути цього звинувачення.

Безжальні дорослі, безжальні діти

Грубіянство та задерикуватість — це ще одна захисна стратегія. Це спроба спинити потік негативних характеристик на свою адресу. Цю стратегію діти виробляють дещо пізніше, коли вже зневіряться в пошуках порозуміння. Коли набудуть власний, специфічний досвід, що дорослі безжальні. Вони не співчувають, не реагують на знаки, які засвідчують потребу у дружбі. Не розуміють, що завдають болю. Тільки ображають і карають. Залишають наодинці з незрозумілими та болісними відчуттями. З віком діти, своєю чергою, стають безжальними до батьків.

Немає поганих почуттів

Дорослі впевнені, що дитячі вчинки мають якесь лихе начало. Тому вони постійно налаштовані на строгість, покарання, «приборкання» поганих схильностей малюка. А вбачають їх у виявах «кепських» почуттів, чомусь поділивши людські почуття на «погані» і «хороші», дозволені і недозволені. Дорослі чомусь не знають, що всі почуття, геть усі, — корисні та необхідні. Так звані «кепські почуття» — злість, упертість, жадібність, норовистість, слабкість — так само природні, як і «хороші почуття». (…) Завдання батьків — допомогти дитині усвідомити: важкі, болісні почуття — минають. А любов і близькість — залишаються назавжди.

Співчуття

Відучити дитя битися — це насправді навчити співчувати чужому болю. Зробити це дуже просто — виявляти співчуття до нього самого.

Відповідальність батьків

Відповідальність за все, що відбувається, лежить винятково на дорослих. Якщо малюк «не такий, як хотілося б» — отже, саме дорослі не так вибудовують із ним стосунки.

Обіцянки

У дітей не варто брати обіцянок. Це безрезультативно з погляду керівництва вчинками малечі. (Спробуйте пригадати хоча б кілька випадків, коли три-п`ятирічні дітки дотримували своїх обіцянок?) А з погляду батьківського самопочуття — це просто шкідливо. (…) Виконати «дану під тиском батьків» обіцянку дитина не може. Для цього в неї бракує внутрішніх ресурсів: розуміння потреби й сили волі. (…) Не слід вимагати від дітей, аби вони щось обіцяли. Батьки мусять самі спокійно, чітко та твердо повідомляти дітям програму дій.

Правило двох повторень

Усі вимоги, які батьки адресують своєму малюкові, слід повторювати не більше ніж двічі. Промовляти вимогу треба неголосно, але виразно. Сформульована вона має бути чітко й коротко. І спочатку — жодних пояснень. (…) Усе слід робити твердо, але спокійно й — головне! — доброзичливо.

«Я-повідомлення»

Форма «Я-повідомлення» є незамінною для зниження напруження між учасниками діалогу. Вона змінює інтонаційне поле спілкування: замість обвинувального воно стає безоцінним і безпечним для адресата повідомлення. І в такому безпечному полі дитина сприймає зміст звернених до неї слів.

Лиля Дубинская, детский психолог

Вы даете очень четкие инструкции: что делать, чего не делать, чтобы родители и дети слышали друг друга. Но родители — это такие взрослые, которым трудно избавиться от плохих привычек в общении. Есть методики для родителей, которые помогли бы, например, не кричать, не критиковать, не манипулировать и тому подобное?

Основная методика здесь — научиться понимать собственные, родительские чувства. «Плохие привычки» не означают «плохого родителя». Родители кричат и манипулируют от бессилия, от непонимания, от обиды. Если мама или папа сами поймут, что в данный момент чувствуют, они смогут найти возможность выразить эти чувства без крика. И найти конструктив в общении с ребенком.
Я советую родителям хоть раз в неделю записать в блокнотике свои слова, сказанные ребенку с криком:
— Сколько раз тебе говорить!
— Сейчас ты у меня получишь за это безобразие!
— Не сделаешь математику, заберу планшет!
А затем переформулировать эти же слова, называя свои чувства:
— Я ужасно расстраиваюсь, когда повторяю помногу раз.
— Я так сержусь из-за грязных чашек на постели, что хочется тебя наказать.
— Я не понимаю, как помочь тебе с математикой.
После такой переформулировки родителям самим станет легче. Научившись так высказываться, они избавятся от чувства вины за то, что сами «плохо себя вели». И решение проблемы постепенно найдется.

Что делать, когда дети проявляют непослушание там, где нет родителей? Если ребенок не слушается в садике, школе?

Там, где нет родителей, повлиять на ситуацию, конечно, трудно. Хотя очень часто оказывается полезным доброжелательно и уважительно поговорить с теми, кто проводит с ребенком время, объяснить особенности его характера и предложить совместно помочь ребенку справиться с жесткими требованиями дисциплины.
Но здесь важно другое правило: малыш должен точно знать, что родители его любят, понимают и защищают, что бы ни произошло. Нельзя его бранить и стыдить в садике-школе в присутствии наставников и других детей. Нужно сказать: «Мы дома во всем разберемся. Но я знаю, что мой сын/дочка — добрый и честный человек, и вы тоже это непременно поймете». Дома нужно помочь малышу выразить свои переживания. Подсказать, как подружиться, а может быть, и защититься. Постараться понять, не нужна ли ему помощь специалиста — психолога, невролога. Когда ребенок не боится родителей и доверяет им, взаимное понимание помогает решать проблемы.

Беседовала Татьяна Гордиенко

Фото: Джон Вильгельм

— Читайте также: Виховання без травмування: 10 самых ярких мыслей из книги Виктории Горбуновой