Поширеними страхами та аргументами проти КиївПрайду у матерів є те, що діти це побачать і стануть геями, що вони ще нездатні осягнути свою орієнтацію, що взагалі поза бінарною системою «чоловіче/жіноче» більше нічого не існує. Чому це не так, розповідає Анна Шаригіна, директорка КиївПрайд, лесбійка, мама гетеросексуального сина.
Щодня ми працюємо на інфофронті, виствілюючи подвиги українських жінок та впливаючи на світову спільноту інформаційно.
Ми просимо нас підтримати, аби ми й надалі могли виконувати нашу місію на шляху до української перемоги
Підтримати womo.ua
Звідколи я вперше почула аргументи проти «гей-параду», я зрозуміла, що drag-queen знаходяться за межею нашого страху та готовності толерувати ЛГБТ-рух.
Звідколи я вперше відвідала гей-клуб, я зрозуміла, що drag-queen – це символ свободи та емансипації ЛГБТ.
Drag-queen зазвичай визначають як чоловіків, які вбираються в жіночі образи для створення перформансу. Особисто для себе я відрізняю два типи таких артистів/артисток. Дехто з них довго навчається макіяжу та стилю і говорить, що саме у них жінки повинні повчитися бути «справжніми». Інші — мають на меті висміювання стандартів краси, які висуває суспільство до жінок. Останні виглядають, як на мій смак, найбільш яскраво та захопливо.
Але, з того моменту як Кончіта Вюрст «посміла» додати на Євробаченні до цілковито жіночої експресії суто чоловічий атрибут (бороду), на мій погляд, сталася й емансипація Drag-queen. Тепер вони вже не стримані нічим у своїй гендерній пародії.
Останні новини
- Фільм «Гамбіт Королеви» скоро вийде в український прокат: дата прем’єри, трейлер, сюжет
- Презентація благодійного проєкту для дітей з інвалідністю «Доступна медицина»
- 10 найкращих екранізацій за п’єсами Вільяма Шекспіра
- Мереживо з історій та мрій. Художня виставка про світ під час війни відкрилася у Венеції
- Валерій Залужний отримав погодження від Британії на призначення послом Новости на главной
У 2015 році вперше до публічного заходу КиївПрайду доєдналися троє drag-queen. Вони були вражаючі та мовчазні і відмовлялися навіть говорити привітальне слово, але нам вдалося їх вмовити. Я бачила як люди реагували в залі, де проходила Церемоній Відкриття. Геї, лесбійки, бісексуальні та транс-люди, знайомі із субкультурою ЛГБТ, сприйняли це по-різному. Дехто навіть із засудженням – мовляв, drag-queen змальовують ЛГБТ-спільноту як ненормальних збоченців.
У 2016 році ми запланували кілька їхніх виступів під час заходів прайд-тижня, а уже в цьому році на Марші КиївПрайд були представлені 5 прекрасних «королевських» образів на машині. Ми вважали такий крок стратегічно важливим для того, щоб люди власними очима побачили: ЛГБТ-спільнота є, лесбійки, геї, трансгендери, бісексуали/ки — інші, у них є своя субкультура, і їй повинно бути місце у міському просторі України.
Drag-queen зазвичай вважають уособленням гомо-зла, побачивши яке вперше, дитина обов’язково припинить бути гетеросексуальною та захоче змінити стать. Принаймні, саме так я розумію аргумент «ето же будут відєть дєєєєтіііі»
На щастя, спочатку я познайомилася із культурою королев у клубі, потім трохи досліджувала теорію, потім стала мамою і зробила камінг-аут лесбійки, а вже потім була зачарована розкішними образами на Монреальському та Кьольнському прайдах. «На щастя», бо я мала ті самі аргументи – те що, я усвідомлювала себе лесбійкою не робило мене більш толерантною до ЛГБТ. Я так само відтворювала усі ті аргументи типу «нас ніхто не пригнічує», «в своїй спальні я можу все що завгодно», «все залежить від мене, а не від дискримінації та існуючої ієрархії в суспільстві» і, звичайно «нехай хоч всі стануть пєдіками, але якщо це утне мій син, я…».
Діти – це взагалі як найостанніша межа прийняття. Ви готові до того, щоб ЛГБТ-люди мали рівні права з усіма? Що відчуватимете, якщо пара лесбійок будуть жити в сусідній квартирі? Що буде, якщо однокласник вашої дитини зробить камінг-аут як трансгендерна людина? Якими будуть ваші відчуття у разі, якщо ваша дитина скаже, що їй подобаються люди її ж статі? Отже, я проходила весь цей шлях, аж до останнього страху – що моя дитина виявиться геєм або транс-людиною.
Я запитала себе, чого ж я боюся насправді?
- Жахливих проблем із його здоров’ям.
- Додаткового клопоту із документами.
- Булінгу, знущань та переслідувань.
- Що мене не буде поруч, і я буду відповідальна за те, що з ним сталися всі ті жахливі речі.
І тоді до мене дійшло, що насправді я хвилююся більше не за сексуальну орієнтацію чи гендерну ідентичність мого сина, а за те, наскільки привітним буде до нього його оточення, українське суспільство, державна система.
І тоді, коли малому було десь шість років, я, пересиливши себе, запитала в нього «Синку, а тобі хтось подобається в садочку? Можливо, якась дівчинка? Чи хлопчик?» І він сказав так байдуже «Та ні, мамо!», — і пішов гратися в щось, зрозуміле тільки йому.
А от, коли йому стало десять, і я поставила лише першу половину цього запитання, він мені повернув: «З міркувань толерантності, мамо, ти повинна була мене спитати: «чи подобається тобі якась дівчина чи хлопець?» «То як?», — перепитала я. «Мамо, я натурал, заспокойся!»
І я знову подумала, що навіть дитині зрозуміло, в якій гомофобній країні ми живемо, де мати має хвилюватися не тільки про те, що сина відправлять на війну, що він буде нещасний або захворіє, а іще й через його сексуальну орієнтацію чи гендерну ідентичність.
Четвертий рік поспіль я разом із декількома іншими дуже сміливими людьми беру участь в організації КиївПрайду. І я ладна залучити щонайбільше ненасильницьких способів взаємодії із суспільством, аби припинити хвилювання багатьох матерів.
Фото: Таня Довгань, Наталка Дьяченко
