Георгій Коваленко: «Бог створив нас рівними, хоча й різними. Отже немає підстав для дискримінації»

Православний священик про концепцію HeForShe із біблійної точки зору

Жінка, рівність і церква… Складно уявити собі такий асоціативний ряд. Чому релігія відвела жінці другорядну роль? І чи є шанс на прогрес в цьому питанні? Відповіді на ці складні питання дав спікер HeForShe Congress Георгій Коваленко, православний священик, ректор Відкритого православного університету Святої Софії-Премудрості.

Він для неї, чи вона для нього?

Бог створив людину. Всі знають цю історію, й коли її розповідають, то виникає питання: кого найперше він створив? Історія каже про те, що спочатку Адама, а потім Єву. Всі ж про таке чули? Я наведу вам пряму цитату із першоджерела: «Бог створив людину – чоловіка і жінку». Це говориться в першій главі Біблії, до того, як починається історія про те, як саме це відбувалося. Напевно Бог розумів, що на початку треба дати якісь загальні речі, і щоб ні в кого не виникало ніяких питань. У Святому Письмі сказано: «І Бог на свій образ людину створив, на образ божий, як чоловіка та жінку, створив їх». Ще велике питання: наскільки треба фемінізувати ще й Бога, у той час, коли ми надаємо йому тільки чоловічих рис? Але це окрема тема…

Цього року я побував у Парижі у каплиці Сент-Шапель, де я побачив цікаві барельєфи, що зображають історію створення світу. Із Біблії ми пам’ятаємо, що Адам називає тварин й не знаходиться йому помічника. І Бог говорить, що створить помічника. І тут виникає жінка-помічниця. Але у чому жінка може допомогти чоловікові із нашими можливостями, із нашою традицією все добувати й додому нести? У каплиці барельєфи зображають сцени саме у такому побутовому вигляді. Насправді, скоріше, чоловік завжди допомагає жінці. Він для неї. HeForShe. Слово, яке було перекладене як «помічниця», має декілька значень. Й одне з них – «заповнююча буття», тобто та, яка надає сенс життю. Більше того, щойно з’являється жінка, чоловік починає щось мислити та говорити, а до цього моменту він взагалі мовчить. Так, він дає імена тваринам, але осмислена мова з’являється саме із появою жінки.

Хто саме був першою людиною?

Якщо сказано, що «Бог створив людину – чоловіка і жінку», чому скрізь зображається спочатку створення чоловіка? Слухайте, чоловіки, ніхто з нас процес створення Богом людини не бачив, але звідки з’являються чоловіки, знають усі. І якщо вже ми говоримо, що жінка від чоловіка, то не слід забувати, що й чоловік створений від жінки. І далі в біблійній історії про створення людини одразу йдеться про шлюб: «Покине чоловік батька та матір і пристане до жінки, і будуть вони одним тілом».

 Хто згрішив у раю?

Всі кажуть, що Єва. Але їй ніхто не забороняв, це вона від Адама про заповідь дізналася. Дуже цікаво дивитися на цю історію із точки зору виховання дітей. Тому що це класична, архітипічна історія поведінки дітей, коли вони щось роблять не так, й поведінки у такому випадку батьків. Що робить Бог? Він кличе Адама. Що робить Адам? Ховається, як дитина, що нашкодила. Бог його знаходить і запитує, чи не їв він? Що відповідає Адам? «Це Єва, яку ти мені дав!» Увесь цей час Адам споглядав, як Єва говорить зі змієм, як куштує сама, і коли вона дала йому, то, як справжній чоловік, він нічого не сказав, а взяв. Далі Бог питає Єву, а вона відповідає: «Це змій!» І тоді відбулося те, завдяки чому люди тепер можуть відрізнити добро від зла, розуміють, що бувають наслідки.

Жінки Старого Завіту

Говорячи про Старий Завіт, я назву Девору – це четверта суддя ізраїльського народу. Вона була жінкою, пророчицею, воєначальницею. Отже у Старому Завіті про багато різних жінок йдеться – Ребекка, Есфірь, а у «Пісні пісень» відносини Бога та Ізраїля розкриваються через відносини чоловіка та жінки. В цьому сенсі треба зазначити, що Святе Письмо — це не книга про найкращих людей. Це книга про людей, і ви там знайдете історії про різних людей. Ця книга архітипічна в тому сенсі, що ви можете її не знати і не читати, але все одно будете повторювати або помилки, або відтворювати чесноти у власному житті. Та краще, коли ми розуміємо, що із нами відбувається.

Жінки Нового Завіту

Шанування Божої Матері дуже багато змінило у нашому світі, у нашій країні. Або історія про жінок-мироносиць, які не знають, хто їм камінь відвалить, але все одно йдуть. Оця суто жіноча, парадоксальна логіка призводить до того, що вони стають свідками  воскресіння, у той час, як чоловіки розбіглись.

Колись я замислився над питанням: куди поділася дружина апостола Петра? Всі знають, що Христос зцілив Петрову тещу. Цей момент не дуже подобається моїй дружині: вони приходять у гості, бачать, що теща захворіла, зцілюють її, й що вона починає робити? Прислуговує. А вони самі не могли на стіл накрити? Треба було диво зробити – підняти тещу на ноги! Насправді, згадки у Біблії про дружину Петра є, але перекладач, мабуть, не хотів акцентувати на цьому. Більше того, апостолів нам змальовують як майже безплотних істот, але сім із дванадцяти апостолів були одруженими. Й у святому письмі є згадки, що дружини подорожували разом із ними, але це настільки завуальовано, що й одразу не зрозумієш, що саме про це йдеться.

Жінки, церква і традиції

У нас у 1000-літньому Софіївському соборі зображено символ забутого жіночого служіння – біла хусточка, прикріплена до поясу Божої матері, яка зветься Орантою (Непорушною стіною). На Оранті Божа Матір у вбранні дьяконіси. Тисячу років тому у церкві існувало жіноче служіння. В одному місці Апостол говорить, що жінка у церкві нехай мовчить? А в іншому місці йдеться про пророчиць, які виголошували пророцтва у церкві під час зібрання. Треба розуміти контекст, а не виривати фрази з контексту. У Апостолі сказано, якщо жінка не покриває голови, то нехай стрижеться. Й сьогодні багато хто із жінок носить коротку зачіску. Говорять, що тільки у спідниці та сукні можна заходити до церкви, а у штанях – ні. Але за часів Христа всі вдягалися у своєрідні сукні – ніхто штанів не носив. Апостол взагалі не говорить про брюки нічого. Є дрес-код, певна культура, але в цьому немає нічого ані поганого, ані священного. Не треба надавати традиціям більш священного значення, бо як сказав один богослов Середньовіччя: «Якщо традиція не відповідає істині, вона є лише старим забобоном».

Якщо говорити про інші традиції – слово «шлюб» утворено від слова «любов», слово «дружина» від «друг», але під час вінчання, що ми чуємо? «Да убоится жена мужа своего». Чому ж вона має боятися? Ми бачили, що відносини чоловіка та жінки уподібнюються відносинам Христа та церкви, отже чоловік має бути готовим пожертвувати собою заради дружини. Де в любові страх? У цього слова зовсім інші значення — «шанувати», «піклуватися».

З іншого боку постає питання: церква освячує традиції, а якщо зараз традиції інші, то що церква має робити? Коли церков приходить до того чи іншого народу, що вона робить? Вона освячує його традиції. Моя пропозиція: замість любові людини до традицій має бути традиція любові до людини.

Бог створив нас рівними, хоча й різними. Отже немає підстав для дискримінації. Одночасно у нас різні покликання, які ми маємо реалізовувати у власному житті. А якщо мені Бог дав дружину і чотирьох доньок, то, звичайно, я для них. Саме так звучить для мене HeForShe!

Підготувала Іра Керст

Фото: Олена Владико, Емма Солдатова

— Читайте також: «У Норвегії бути нарівні з жінками нормально. А у Туреччині чоловіки — привілейований клас»

Мы в Facebook