Ґюдрун Скреттінґ: «Вчіть своїх дітей дорослішати через історії інших дітей»

Норвезька письменниця про Антона, гумор та виховання дітей

Скандинавська дитяча література є традиційно популярною у багатьох країнах, бо письменники здатні створити особливий затишний простір дорослішання для маленьких читачів по всьому світі. Ґюдрун Скреттінґ, яка презентувала свою книжку «Антон та інші нещастя» (Видавництво Старого Лева) на цьогорічному Книжковому Арсеналі, розповідає про принципи скандинавського виховання та пошуку натхнення.

Музика, родина і гумор — рецепт гарної книги

Я — піаністка, виконую камерну музику, займалась цим професійно все життя, але мені завжди подобалося і писати теж. Думаю, що я відчула себе дійсно готовою до того, аби стати ще й письменницею, одного чудового дня перед Різдвом. Мій чоловік вішав лампу, а я підписувала різдвяні листівки для друзів та рідних, а позаяк чоловік мій досить незграбний, його спроби з лампою закінчилися дуже кумедним інцидентом. І я написала про це оповідання. Так у нас з`явилась сімейна традиція: перед Різдвом я пишу оповідання про найбільший сімейний «фейл» року. Смішні випадки з нами трапляються часто, тому кумедних оповідань було багато. Таким чином головними джерелами натхнення для мене є моя родина та почуття гумору. Та одного дня я подумала, чому б не написати чогось більшого за оповідання? І вирішила написати книгу для дітей, оскільки у дитячій  літературі більше простору для гумору.

У грі на фортепіано та письменства є багато спільного: ти працюєш на самоті, ти не знаєш, якою вийде в кінці твоя робота, тобі треба терпіння, треба бути одночасно і педантичним, і вміти імпровізувати. Але у письменстві мені найбільше подобається те, що коли ти закінчив і видав книгу — ось, вона тут, як конкретний продукт твоєї роботи, а от музику ти певним чином можеш зіграти тільки раз, і почути її саме такою, можуть теж тільки раз. Проте, я продовжую музичну кар`єру — нещодавно один норвезький оркестр запропонував мені написати музику для дитячого спектаклю.

Успіх як обмеження

Я згодна з думкою про те, що ми всі забагато думаємо про успіх. Це обмежує нас у тому, що варто робити щось тільки тому, що нам це подобається: ми багато на що не наважуємося, тому що боїмося, що не зможемо створити щось ідеальне, «достатньо шедевральне». Коли я почала писати книжку, мені вдалося уникнути побоювань, що комусь вона може не сподобатись. Я не думаю про свою діяльність, як про успіх чи неуспіх, я пишу книжки, бо я хочу виразити себе. І я думаю, що така сміливість росте, коли ми дорослішаємо. Коли ми ще молоді нам не вистачає цієї впевненості в собі, коли ми дорослі — нам байдуже, хто нам що скаже. Коли я пішла на курс письменницької майстерності, я думала, що буду найстаршою студенткою, але ні — там було досить багато людей і мого віку, і старших. Дає наснаги також і спеціальна державна програма, яка підтримує дитячих авторів: Міністерство культури Норвегії визначає найкращі з дитячих книжок і закуповує значну частину тиражу для бібліотек по всій країні. Таким чином ти стаєш автоматично більш-менш відомим, і це надихає тебе писати ще. Звісно, я розумію, що Норвегія може дозволити собі таку програму, маючи сильну економіку. Але навіть в Норвегії не можна прожити на одні лише письменницькі гонорари — так само, як і скрізь у світі, письменник повинен мати ще й роботу, якою він заробляє на життя.

Думаю, що творчість — це не те, що можна десь взяти, це твій спосіб життя. Так, деякі види діяльності «підживлюють» натхнення у інших, музика може бути джерелом натхнення для мене. У Моцарта, я вважаю, є багато жартівливих, легких моментів у музиці, але найбільше я знаходжу натхнення, спостерігаючи за тим, що відбувається навколо мене. Але я згодна: чим більшим є коло наших зацікавлень, тим більше ми випробовуємо нового й тим більше у нас можливостей для натхнення і творчості.

Скандинавське виховання

Антон, хлопчик з моєї книги «Антон та інші нещастя», так само, як і всі школярі сьогодення, думає про популярність у школі, як про гарантію щастя. Це не так, але що нам, дорослим, робити, аби пояснити це дітям? Можна почати пропонувати їм історії інших дітей, таких само школярів, які вирішують свої проблеми, знаходять свої шляхи до радісного дитинства і дорослішання. А ще нам, дорослим, потрібно не тільки вказувати дітям, як чинити, а й самим чинити так, як ми повчаємо!

Як мама я дуже тривожна, я — та мама, що телефонує сто разів поспіль, якщо донька затримується на вечірці. Але при цьому я не намагаюсь впливати на життєвий вибір моїх дітей. Тобто, я хочу, щоб вони були щасливими, але я хочу й щоб вони були у безпеці. Наприклад, ми з чоловіком наполягли, аби всі наші діти вчилися грати на музичних інструментах, але ми ніколи не чинили тиску щодо того, яку професію обирати: в когось з дітей вона-таки пов’язана з музикою, в когось — ні. Так само і з книжками, які вони читали у дитинстві: думаю, що на самому початку я пропонувала їм ті, що подобалися мені, коли я була маленькою, але потім вони самі обирали літературу. Мої діти читали й мої книжки про Антона. Так ось: мій молодший син прийшов зі школи, розповідаючи, що у них в класі було обговорення моєї книжки, він сказав, що він дуже пишався, що його мама письменниця. Взагалі, моя родина дуже підтримала мене у бажанні писати дитячі книжки.

Про Антона

У Норвегії ґендерна рівність — майже досягнута мета, проте масова культура має великий вплив на дітей і молодь. Якщо дівчинці можна бути і «принцесою», і «хлопчиськом», то хлопчикам дозволено бути тільки хлопчиками і, думаю, від цього у хлопців є свої труднощі. Тому мій головний герой — хлопчик. Коли я почала писати книгу і спробувала говорити від імені дівчинки, то зрозуміла, що забагато себе ідентифікую з нею, а у разі головного персонажа хлопчика, мені вдається зберігати дистанцію, бути більш вільною як автор. Мені вдалося протистояти спокусі використати реальні випадки з життя моїх дітей, тому що вони не були в захваті від цієї ідеї, а розповідати їх життя без їх дозволу я вважаю неправильним.

Бесіду вела Тетяна Гордієнко

Фото: Наталя Білецька

— Читайте також: Без табу: Як відповідати на екзистенційні запитання дітей

Мы в Facebook