#HearMeToo: Уляна Пчолкіна

Одна з історій до акції "16 днів активізму проти ґендерно обумовленого насильства"

Неусвідомлюване. Публічне. Приховане. Невидиме. Фізичне. Сексуальне. Економічне. Психологічне. Але завжди болюче та руйнівне. Насильство. Ми звикли вважати, що ґендерно зумовлене насильство має видимі прояви. Проте інколи насильство може так добре маскуватись, що ні оточуючі, ні людина, яка страждає від нього, не розуміють, що саме коїться. Зробити проблему видимою можна, почавши з діалогу. Коли одна жінка починає говорити, до неї поступово долучаються інші. Коли одна своїм прикладом показує, що не можна мовчати, її наслідують інші. І коли вже не одна вона благає: «Почуй мене». суспільству не залишається нічого, окрім як діяти. Реагувати. Захищати. Попереджати. Цьогорічна тема Міжнародного дня протидії насильству щодо жінок та дівчат Організації Об’єднаних Націй «#ПочуйМене: Зупинимо насильство проти жінок та дівчат». У рамках глобальної кампанії «16 днів активізму проти насильства щодо жінок і дівчат»16 жінок на сторінках ZZA! та WoMo розкажуть вам, чому вони вирішили не мовчати. Уляна Пчолкіна, телеведуча, громадська діячка, лідерка Активної реабілітації, розповідає четверту історію.

Якби сьогодні я виходила на марш проти насильства, на моєму б транспаранті було б написано: “Ми є, люди з інвалідністю. І ми теж страждаємо від насильства, тому що ми ще менш захищені”.

Я належу до досить незахищеної категорії населення. І я зараз кажу не про соціальний аспект, а про фізичний. Звісно, я зіштовхувалась і з психологічним насильством, але до нього ми, люди з інвалідністю, якось звикли, можна сказати. Коли мені образливо, я кажу собі, що це не моя проблема і моя інвалідність не є причиною для того, щоб наді мною знущатись. Проте, якщо у разі булінгу я особисто ще можу дати собі раду, то захистись від фізичного насильства мені надзвичайно складно.

У моєму житті був випадок, коли мені намагався заподіяти шкоди нетверезий чоловік, і я була вимушена захищатись. Чомусь він вирішив, що може мене вдарити. І знаєте, це страшно. Так, люди мені кажуть: “Ти ж чемпіонка світу з карате! Невже не можеш захистити себе?” Але якщо мене вдарять у груди і я впаду у візку, то що я можу зробити, лежачи? Того разу мені довелось захищатись і бити у відповідь, я влучила у підборіддя, він похитнувся, і в мене з’явився час на те, щоб відійти та втрутились інші.

Але зовсім нещодавно на парковці я знову зіткнулась із насильством. Коли я запитала в одного чоловіка, чому він припаркувався на місцях для людей з інвалідністю, він налетів на мене та почав замахуватись кулаками. Цього разу мені пощастило, що зі мною був друг, який став між нами. А інакше, впевнена, він би мене вдарив. У подібних випадках я намагаюсь не розхитувати ситуацію, відійти якомога далі і знайти допомогу. Адже можна отримати наслідки, які можуть призвести до будь-чого.

А уявляєте, що переживають люди, які не чують? Вони узагалі не захищені, та ще й не мають змоги зателефонувати і викликати поліцію. Нещодавно я дивилась розслідування одного з каналів, — як звичайна жінка може захистити себе від домашнього насильства. Знаєте як? Ніяк. Так, звісно, можна звернутись за допомогою до спеціалізованих центрів, але вони є не всюди. А прилаштованих для людини в колясці – жодного. Залишається тільки зібрати волю в кулак і не терпіти те, що відбувається, дати відсіч кривднику. Над моєю подругою у колясці, знущався її чоловік. Він ховав необхідні речі на висоті і на прохання віддати казав «Встань і візьми». А це не можливо в колясці, з непрацюючими ногами. Вона багато років терпіла, але все ж набралася сміливості і пішла. З дітьми пішла.

Проблема ще й у тому, що суспільство дуже часто виправдовує насильство: “Ну людині було важко! Він просто зірвався! Був поганий день!” Але здорова та нормальна людина не буде чинити насильства, тому в першу чергу їй самій потрібно розібратись із собою, вирішити свої проблеми і не виміщати їх на інших. Дуже часто, замість того, щоб підтримати постраждалих, ми їх засуджуємо. Мені здається, що нашому суспільству потрібно бути більш чутливим до тих, хто потерпає від насильства. Адже ти ніколи не знаєш, коли опинишся на цьому самому місці.

— Читайте також: #HearMeToo: Ольга Полякова

Мы в Facebook