Хлопчиків — не балувати, дівчаткам — усе найкраще: Як виховують дітей у Китаї

Світлана Дзюма про повагу до старших, цілодобове навчання та самотність

Китай у багатьох із нас асоціюється із строгістю, консервативністю та педантичністю, бо усе, із чим ми стикалися — предмети мистецтва, свята й церемонії, види спорту, — китайці довели до абсолюту. То як їм це вдається? Справа у тому, що ще з дитинства їх привчають усе робити старанно та бездоганно, а ще багато вчитися. Як виховують дітей у Китаї, розповіла Світлана Дзюма, артистка балету, дружина китайця, мама Чана Моліна.

Виховання через покоління

На мій погляд, виховання в Китаї відрізняється від виховання в Україні тим, що дітьми практично займаються бабуся та дідусь зі сторони батька. Оскільки жінка після одруження переходить у сім’ю чоловіка, то й обов’язки по нагляду за дитиною делегуються саме батькам чоловіка. У будні дні на вулицях дуже рідко можна зустріти маму, яка вийшла на прогулянку з дитиною. А от бабусі — на кожному кроці. У нас знайомі взагалі після народження віддали свою дочку в село батькам, а самі живуть в місті, працюють, приїжджають дуже рідко до малої, хоча живуть за кілометрів 40. Нам цього не зрозуміти. В давні часи китайці взагалі віддавали дітей на виховання родичам, через те, що потрібно було працювати, а часу піклуватися про них не було.

Натомість у вихідні дні діти проводять весь час із батьками. На мій погляд, часу, проведеного із батьками, недостатньо для дитини, але, мабуть, так стається не тому, що вони не хочуть бути з дитиною, а тому, що матері не мають декретної відпустки. Через три місяці після пологів жінка повинна виходити на роботу. У моїй сім’ї ми самі, без допомоги бабусь та дідусів, займаємось вихованням дитини. Чоловік мене підтримав у цьому, оскільки вважає, що життя не стоїть на місці, країна розвивається, тому він теж не хоче, щоб його батьки нав’язували нашому синові свої погляди на життя. На жаль, не у кожній сім’ї так.

Дозволено все!

У китайців є деякі спільні погляди на виховання із японцями. Дітям дозволяється все, все, все. Я бачу багато невихованих дітей, здебільшого це ті, котрих виховують бабусі та дідусі. Виховання проходить наступним чином: хочеш стукати молотком по плитці у своїй квартирі — стукай, і на це ніхто не звертатиме уваги, хочеш смітити — сміти, — бабуся все прибере. Є дуже багато таких прикладів. Ми коли приїжджаємо до китайських бабусі та діда, вони над онуком, як у нас кажуть, трусяться. Якщо він захоче копнути собаку, — вони дозволять, якщо захоче вилізти на дерево, — будь ласка Ми з ними часто сперечаємось на рахунок цього. Вони все пояснюють тим, що він же дитина, йому можна. Але якщо змалечку не навчиш, що так робити не можна, то потім дитина буде давати копняків тобі, як отій собаці.

Хлопчиків не балувати, дівчаткам усе найкраще

Чоловік мені колись розповідав про те, як, на погляд китайців, батьки повинні виховувати хлопчиків та дівчаток. Отже, якщо в сім’ї з’являється хлопчик, то йому не потрібно купувати безліч іграшок, одягу, балувати. Йому необхідно пояснювати, що коли він виросте, то повинен буде забезпечувати не лише свою сім’ю, дружину та дитину, а й доглядати за батьками. Він повинен знати ціну важкої праці і зароблених грошей, не сидіти на шиї у батьків. Натомість дівчинка повинна мати все найкраще і якнайбільше. Кращі іграшки, одяг й чим дорожче, тим краще. Дівчаток балувати можна. Я не згодна із таким підходом, але це їх погляд на виховання дівчаток. Китайські батьки хочуть цим пояснити, що дівчинка, коли виросте, має знати собі ціну й знати, якого життя вона потребує.

Ще один приклад нав’язування стереотипів: моя знайома колись поділилася прикрою історією про те, як вона вимагала від своєї дочки займатися танцями, а у тої до них душа не лежала. Вони із чоловіком платили величезні гроші щомісяця, так як це була найпрестижніша школа танців у Пекіні. Але дочка не хотіла цим займатися й крапка. У результаті не виграв ніхто. Батьки тут нечасто прислуховуються до думки дитини, не зважають на те, що їм подобається. Але в нашій сім’ї такого немає, для нас, в першу чергу, важлива думка дитини. Що подобається, тим і буде займатись. Мій чоловік, наприклад, досі не може простити батька, що не прислухався до його думки й відправив вчитися на моряка, хоча йому це ніколи не подобалось і, звісно, зараз він займається тією справою, яка йому до душі.

Сім’я понад усе

Сім’я — це, мабуть, найголовніше. Так, тут існує культ сім’ї. Наприклад, дівчаток виховують так, що коли вони виростуть, вийдуть заміж й перейдуть в іншу сім’ю, вони не повинні забувати про своїх батьків й мають допомагати їм. Дівчина має усвідомлювати, що ростити та виховувати її батькам було дуже складно. Оскільки раніше в Китаї було правило «одна сім’я, одна дитина», то всі хотіли хлопчиків, тому що навіть у законі прописано, що син повинен до кінця життя утримувати своїх батьків.

А ще у Китаї з величезною повагою ставляться до старших. Онуки, не соромлячись, гуляють по вулицях із бабусями, тримаючись за руки. Й не важливо, скільки онукам років — 5, 10 чи 25. У них не є дикістю піти на обід чи вечерю із друзями, запросивши своїх бабусь. Для них це навіть за радість.

Бути іноземцем — престижно

До таких дітей вони ставляться більш з цікавістю. Можу підійти незнайомі зовсім люди і задавати багато «смішних» запитань. Наприклад: а ваш син розуміє вас? Чому він розмовляє українською? Чому він такий красивий, а наші діти не такі красиві? Вони вважають, що дружити із іноземцями престижно, отже підмовляють своїх дітей спілкуватися із моїм сином.Трохи смішно, але то є так. В садочку до нашого сина ставляться просто, як до кожної дитини. Ми просили вихователів, щоб не робили акцент на тому, що він не чистокровний китаєць, щоб він не відчував ніякої різниці.

Навчання та хобі

Можу сказати лише одне: діти тут завантажені по повній програмі, починаючи з дошкільного віку. В садочку вже вирішують такі задачі складні, що у нас не кожен п’ятикласник впорається з такою математикою. Вони як ідуть о 7 ранку, то додому повертають о 9 вечора. У них практично немає вільного часу. Але це також залежить від самих батьків, бо вони віддають дітей куди тільки можна. Після уроків карате, танці, музика, теніс, англійська мова, аби у дитини не було вільного часу. Щоб люди не говорили: а наша дитина і те вміє, і се вміє. А ваша?

У майже кожної китайської дитини є крутий смартфон, і не можу сказати, що вони чимось відрізняються від наших. Ігри на планшетах, мультики, різні програми з відео. Але мені здається, що вони дуже одинокі. Мало чим діляться. Я не мала можливості спілкуватися з такими дітьми, але бачила як поводить себе син нашого друга. Крім телефона, він нічого не бачить і не чує. Весь свій вільний від навчання та гуртків час він проводить за іграми.

Підготувала Іра Керст

Фото із приватного архіву Світлани Дзюми

— Читайте також: Открывая стеклянный колпак: Как дать детям беззаботное детство, если вы полны тревоги за них

Мы в Facebook