Мовчати не можна говорити: Про домашнє насильство — простими словами

Як врятуватися від домашнього насильства? Які форми воно приймає? До кого звертатися? Якщо у вас виникають ці питання, то на них відповість інформаційна кампанія «Насильство: Мовчати не можна говорити». Докладніше про неї розповідає співкоординаторка кампанії, головна редакторка сайту Центру інформації про права людини Ірина Виртосу. 

Інформаційна кампанія «Насильство: Мовчати не можна говорити» виникла ще на початку весни цього року, коли у неформальній атмосфері зустрілися журналісти з різних міст України — Запоріжжя, Полтави, Маріуполя/Донбасу, Івано-Франківська, Києва… І в розмові спливла тема домашнього насильства — а що знають по це читачі/глядачі/слухачі наших ЗМІ, кожен у своєму регіоні? І що ми, журналісти з активно громадянською позицією, можемо зробити для інформування? Так і виникла кампанія «Насильство: Мовчати не можна говорити». Кому поставте самі — закликаємо ми в нашій інформаційній кампанії.

Комікси проти насильства

Що важливо в цій кампанії — ми намагалися використати будь-які форми і формати: це і аналітичні статті, і радіорепортажі, і ефіри на телебаченні, й виступи в медіа, акції біля Верховної Ради.

І… комікси. Адже це легка і проста форма комунікації з читачами, а також користувачами соціальних мереж. Для цього ми запросили художницю, ілюстраторку Оксану Васьків.

Сюжетів домашнього насильства для малювання, на жаль, не бракує. І наше завдання було якраз простими словами донести, які бувають види домашнього насильства, як часто стереотипи щодо жінок і її ролі у сім’ї не дають можливості побачити інші моделі поведінки й куди рухатися в своєму житті, де шукати допомоги?

У своїх журналістських матеріалах та коміксах, зокрема, ми звертаємося так: Що ви знаєте про домашнє насильство? Чи говорили ви собі ці слова у виправдання насильства: “Я – сама винна”, “Дитині потрібен батько”, “Куди ж я без нього подінуся”, “Мені ніхто не допоможе”… Саме ці стереотипи ми намагалися і розвіяти.

Також ми закликаємо звертатися за телефонами Національної гарячої лінії, де можна отримати першу допомогу від фахових психологів, юристів, соціальних працівників, а саме: 0 800 500 335 або з мобільного 386. Нашу інформаційну кампанію «Насильство: мовчати не можна говорити» підтримує також Freedom House в Україні.

Ірина Виртосу у 2016 році координувала кампанію «Війна, яка не відпускає», про насильство у сім’ях учасників АТО. Мета кампанії полягала не в стигматизації військових, а в порушенні цієї дражливої теми в публічному просторі. Вона також є співкоординаторкою кампанії на ратифікацію Стамбульської конвенції «Конвенція у подарунок» (Центр інформації про права людини спільно Amnesty International).

Оксана Васьків, художниця-графік, дизайнерка, авторка проекту Mediacomics

Соціальна тематика є сферою моїх зацікавлень і пошуків у мистецтві коміксу, тому я відразу ж відгукнулася на пропозицію взяти участь у проекті. У цій серії я працювала зі стереотипами і мовчанням, з тим, як соціальні штампи впливають на сімейне життя, на поведінку, на готовність дорослих людей до прийняття рішень. Важливо розуміти те, яким баластом і лицемірством іноді є слова, котрі ми чуємо і як вони можуть зашкодити у майбутньому. Мовчання про домашнє насильство і приховування його всередині сім’ї є однією з темних сторін нашого суспільства. Я би хотіла, щоб цей проект в цілому  і мої роботи у ньому зокрема спонукали говорити про проблему домашнього насильства. Тільки подолавши мовчання, можна вийти з цього зачарованого кола.

Статистика і суспільство

Трохи цифр. За 2016 рік до Національної поліції надійшло майже 130 тисяч звернень про домашнє насильство, більшість справ (близько 80 тисяч) закінчується адміністративним покаранням, і кривдник повертається знову в сім’ю, тільки 4 % справ має підстави для проведення досудового слідства. Експерти кажуть, що ці цифри — лише верхівка айсбергу. Чимало людей живуть під тиском насильства і навіть не здогадуються про це, або ж не знають, як діяти і куди звертатися по допомогу.

Кампанія “Насильство: Мовчати не можна говорити” стартувала в переддень 11 травня, коли була відкрита до підписання Конвенція Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу із цими явищами (11 травня 2011 року). І хоч Україна була однією з перших серед підписантів, вона досі не ратифікувала цей важливий міжнародний документ.

Якщо держава ратифікує цей міжнародний документ, вона бере на себе зобов’язання:

• створити національну лінію телефону довіри для того, щоб ви були впевнені, що отримаєте інформацію або допомогу, якої потребуєте;
• забезпечити повагу та компетентне ставлення правоохоронних органів до вас в моменти, коли ви повідомляєте про випадки травмування – те, як вас побив ваш партнер, як ви стали об’єктом сексуального домагання у клубі, або ж як вас на роботі домагався ваш керівник – та забезпечити, щоб вони проводили належне розслідування на основі ваших свідчень;
• уповноважити правоохоронні органи невідкладно змусити теперішнього чи колишнього партнера, чоловіка або хлопця покинути будинок з метою забезпечення вашої безпеки (ізолювати кривдника);
• Конвенція створює перелік кримінальних правопорушень, серед яких – переслідування, сексуальне домагання та психологічне насильство. Вам більше не доведеться терпіти таку поведінку вдома або на роботі, крім того, вам більше не потрібно соромитися цього. Ви зможете піти до правоохоронних органів та повідомити їм про злочин. Те, що ми знаємо, що у нашій країні це є злочином, та називаємо речі своїми іменами, допоможе нам припинити це;
• гарантувати комплексну допомогу потерпілій особі й ефективне покарання кривдника.

Матеріали кампанії на сторінці «Насильство: Мовчати не можна говорити».

— Читайте также: Попала и пропала: Как понять, что рядом с вами находится абьюзер