Карпатські канікули з дітьми: 9 цікавинок гуцульської столиці Верховини

Після того, як ми побачили все найцікавіше у Ворохті і поруч з нею, настав час перебиратися у наступний пункт нашої подорожі – Верховину. Чим можна зайнятися з дітьми у колишньому селі Жаб’є? Селище міського типу Верховина знаходиться зовсім поруч з Ворохтою, на відстані 30 км. Проте залізниці у Верховині немає, а дорога складається головним чином з ям, тому наша маршрутка їхала довше, ніж півтори години. Частину дороги якраз ремонтували, тож є шанс, що тепер там буде їхатися дещо швидше. Траса проходить через село Ільці, яке відразу ж переходить у Верховину, так що деколи важко зрозуміти, живете ви в Ільцях чи вже в Верховині.

Відмінності між Верховиною та Ворохтою

У Верховині живе всього на тисячу більше мешканців, порівняно з Ворохтою (5400 проти 4400 осіб), а ось площа більша у три з гаком рази (50 кв. км проти 15 кв. км). Можливо, тому Верховина дає враження більшої масштабності, порівняно з затишною Ворохтою. Пейзажі у Верховині далекі і багатошарові, з вершин видно і близькі пагорби, і далекі хребти. Побачиш вдалині, як блищить баня гірської маленької церкви, і йдеш до неї години три, а там помічаєш ще щось цікаве, і ще. Тому прогулянки по Верховині і околицях – це щонайменш на день. Від великого райцентру, гуцульської столиці ми чекали більшої кількості туристичних активностей, але, як виявилося, різноманітних пропозицій для мандрівників було значно більше у Ворохті. Принаймні побачити запрошення на якісь тури чи екскурсії на вулиці, як це було у Ворохті на кожному кроці, у нас не вийшло. Так само у Ворохті було значно більше кафе та ресторанів, був туркомплекс зі щоденними розвагами і танцями. Але там не було жодного супермаркету, а в Верховині він є, один і в самому центрі, але це вже щось. І ринок у Верховині суттєво більший і щоденний. Верховина здалася мені містом музеїв, тут їх щонайменше п’ять, а у Ворохті – жодного. Ще одна дивна відмінність – у Ворохті кожну хату охороняють 1-3 собаки, які гучно і з насолодою гавкають на всіх перехожих. В Верховині ж було порівняно тихо, псів ми бачили рідко, але поля і ділянки були оточені не просто плотами, а ще й обов’язково колючим дротом.

9 пам’яток Верховини

1. Чорний Черемош

Після річки Прут, в якій можна максимум намочити ноги, Чорний Черемош здається великим, глибоким і бурхливим. Дно у нього дуже «неоднорідне», наприклад, на нашому крихітному пляжику місцеві могли як добігти до середини ріки по цікавій траєкторії, не замочивши довгі шорти, так і стрибати в воду з підвісного мосту, буквально в одному метрі від мілини. Для мене річка виявилася захолодною, а от діти із задоволенням купалися і вдавали з себе форель, що пливе проти течії. Течія досить сильна і швидка, тому варто бути обережними. Тут дуже поширений рафтинг, бажаючих поекстремалити везуть позашляховиками аж до Дземброні, звідки вони і сплавляються Чорним Черемошем. Можливо, тому всі береги вкриті різними загубленими елементами одягу і взуття. На жаль, на берегах багато сміття і взагалі досить брудно. Чистого місця для купання ми так і не знайшли. Далі Чорний Черемош об’єднується з Білим і формує ріку Черемош, що впадає у Дунай.

2. Музей музичних інструментів Романа Кумлика

Цей музей недарма має високі 8.8 балів на Foursquare. Діти дуже захотіли сюди потрапити, побачивши фото, і не розчарувалися. Роман Кумлик народився у сусідньому селі Верхній Ясенів (з наголосом на «е»), був справжнім талантом, присвятив все життя музиці, грав на 35 музичних інструментах, писав вірші і коломийки, чимало подорожував зі своєю капелою по всьому світу, знайомлячи слухачів з українськими та гуцульськими мелодіями. В музеї можна побачити і, що важливо, навіть пограти на десятках різних інструментів, в тому числі на справжній трембіті або подути в мисливський ріг. Виявилося, що це зовсім не просто, але викликає купу радості, якщо виходить. Дітям також сподобалися цимбали, дримби і гуцульська волинка – коза. Музей знаходиться на другому поверсі у спеціально збудованій для нього хаті, у двох кімнатах з дерев’яною стелею, а крім інструментів там можна побачити чимало гуцульських речей та сувенірів з усього світу.

Порада: запишіться на екскурсію заздалегідь. Музей приватний, провадить його донька музиканта, а вся родина живе поруч, тому потрапити туди можна практично будь-коли. Але нам екскурсію проводив онук гуцульського віртуоза, теж Роман, і складалася вона лише з коротких відповідей на наші питання, тому з Вікіпедії ми довідалися більше, ніж з екскурсії. Судячи з захоплених відгуків, донька робить це більш натхненно і цікаво, тож варто потрапити до неї.

3. Музей Гуцульської магії

Цей невеличкий музей побудовано при одній з верховинських відпочинкових садиб, що розташована дещо подалі від центру. Найкраще в ньому – це, мабуть, інтригуюча назва та численні прикольні вказівники по всьому селищі. В оформленій «по-шаманськи» хатці можна побачити портрети відомих мольфарів (з наголосом на «і») та примівників (ті, що примовляють), страшний вовчий профіль і солом’яних домовичків, консервованих змій, ікони і черепи, чимось відомі камені, палиці та деякі цікаві природні знахідки. Якщо не взяти екскурсію, то може здатися, що дарма подолали весь цей довгий шлях. Під час 30-хвилинної розповіді можна посидіти і послухати легенди і історії з давніх і не дуже часів. Якщо плануєте перекусити у садибі, варто замовити місця і страви заздалегідь, якщо вийде, оскільки до музею привозять великі екскурсійні групи, які можуть залишатися там на обід. Ми змогли перекусити тільки через півтори години після того, як туди потрапили. Гарного сервісу чи видатних страв чекати не варто.

4. Історико-краєзнавчий музей «Гуцульщина»

Пішли ми сюди, щоб побачити якесь дуже прикольне опудало лисиці, про яке тільки й писали на Foursquare. Виявилося, що опудала вже немає, в музеї працює тільки перший поверх, працівники сидять, їдять і спілкуються у залі, не звертаючи на відвідувачів уваги, і навіть туалету в музеї немає. Можливо, експонати там були і цікаві, і прикольні, якби нам хоч щось про них розповіли або хоч трішки інакше зустріли. Але державний музей – не приватний, тут можна і так. Тому відвідувати раджу тільки справжнім фанатам старовини або дитячим групам, для яких проводять майстер-класи. Якщо хочете нормального ставлення – йдіть чи їдьте у прекрасний Музей гуцульського побуту пана Василя у Краснику (він там один-єдиний), там нам все розповіли і показали, для чого потрібен і як працює кожен експонат, з душею і задоволенням для всіх сторін, але про Красник ще буде окремо.

5. Хата-гражда, музей кінофільму «Тіні забутих предків»

Після деякого розчарування від попередніх музеїв в цей ми вже не пішли, задовольнилися одним оглядом зовні. З дороги хата виглядає гарно, а от ззаду вже потрішки розвалюється. Це теж приватний музей, який, як правило, зачинений, тож треба телефонувати власникам і домовлятися про екскурсію, біля входу вказаний номер (097) 759 90 33. Фільм ми з дітьми подивилися перед прогулянкою, але для них він виявився досить страшним. Музей пов’язаний з фільмом тим, що належав гуцулам, які знімалися у фільмі, а також тут більше як півроку жив режисер Сергій Параджанов. Зйомки ж велися у інших хатах у сусідньому селі Криворівні, з яких донині залишилася і відреставрована тільки одна. Про подорож до Криворівні розповім згодом.

6. Музей вишиванок «У Галини»

Знаходиться у Ільцях, є вказівник з траси. Ми зрозуміли, що з музеями вже перебільшили, тож вишиванки ми пропустили, хоча місце це досить відоме.

7. Оглядова вежа

Початок маршруту починається майже у центрі біля церкви, є вказівники. Спочатку йде досить крутий підйом лісом, який далі переходить в зручну доріжку. Оглядова вежа – це дерев’яна хатка на дереві, з якої відкривається непоганий вид на селище (як на мене, то з Магурки набагато кращий). Цікавіше тут інше – підйом прикрашений багатьма дерев’яними скульптурами, що нагадує кримську поляну казок. Тут є саламандра, жаба, гриб, сова і найяскравіша з усіх — Баба-Яга, і можливо, ми ще когось не помітили. Ми спробували піти далі за вежу по стежці, вийшли на ґрунтову дорогу і прогулялися по верховинських присілках. Верталися іншим шляхом, по дорозі на трасу, а не через ліс.

8. Гора Магурка

Це гора, що височіє над Верховиною праворуч, якщо заїхати в селище з Ворохти. На неї варто піднятися заради неймовірних краєвидів на Верховину з північного боку і на Чорногірський хребет з заходу. Потрапити на гору можна по двох дорогах: одна веде з боку Музею гуцульської магії, це вулиця Жаб’євський потік, яка йде вздовж річки Жаб’євська. Друга і цікавіша, як на мене, починається у Ільцях, треба з траси повернути біля магазину «Хмільник», перейти міст і обрати другий поворот праворуч до садиби «Сонячна», далі треба підніматися в гору, не звертаючи на вулицю Кривець (хоча такий маршрут теж можливий і цікавий, але довший, ми перевіряли). Не знаю, чи вийде там проїхати, але пройти точно можна. Також можна підійматися і численними стежками через ліс, але щоб до них добратися, треба пройти приватний сектор з боку вулиці Грушевського, а ближче до гори — не боятися плотів і парканів, перелазити перелази, відкривати хвіртки і прямувати прямо на гору.

9. Грибно-ягідні ліси

Верховина – це грибний край. Як розповідали нам господарі, йти за грибами треба о третій ночі, бо потім вже не буде, збере хтось інший. За день, приблизно з третьої ночі до третьї дня, грибник проходить до 40 км і повертається з 20-25 кг грибів. Гриби – це означає тільки білі, жодних інших тут, здається, не визнають. Носять їх у спеціальному кошику на спині, щоб не подавилися. По гриби тут ходять у будь-яку погоду, у дощ та навіть грозу. Під час походів грибники можуть зустріти ведмедя, кабана, рись, тому справа це досить небезпечна. До речі, вони радять ходити по лісу якомога більш шумно, щоб звір міг почути і забратися подалі. У близьких лісах грибів багато не знайдеш, хіба що лисички, але все одно приємно для тих, хто любить сам процес. Ягід теж у лісах повно, і якщо ми ходили за чорницею (вона тут називається «афини») на базар, то господарі йшли в ліс, звідки за годинку верталися з трьохлітровим слоїком і зразу ж ставали ліпити вареники. Так що для впертих грибників і ягідників все можливо, але місця треба знати.

Куди поїхати (або сходити) з Верховини на екскурсію

Писаний камінь – мальовнича геологічна пам’ятка, скелі, які цікаві завдяки понад 30 карбам (петрогліфам), зображенням на камені часів Київської Русі.

Сплав по Чорному Черемошу. Раніше туристів тут катали на плотах-дарабах, якими керували бокораші, а тепер – на сучасних човнах, з усіма засобами безпеки.

Село Красник – мальовниче село з цікавим музеєм.

Село Дземброня – найвисокогірніше село України (трохи далі Красника).

Погода

Хоча верховинці вважають, що у сусідній Ворохті завжди набагато холодніше, я б сказала, що селища одне одного варті. Єдина моя спроба позасмагати у купальнику досить швидко закінчилася. Тут панує комфортна температура у 20-24°С і майже завжди віє прохолодний вітерець, за деякими виключеннями, коли хмариться і ллє дощ (частіше) або жарить сонце (рідше). Тому при виборі одягу я б надавала перевагу штанам і курткам, а не топікам і шортам (одного легкого комплекту мені вистачило, а інші навіть не довелося одягнути). У старих хатах прохолодно навіть у спеку, тому і тепла піжама не буде зайвою.

Ще один момент – це прогноз погоди. Якщо б ми чекали гарного прогнозу, то так нікуди б і не вийшли з подвір’я. Дощ був у прогнозі майже щодня, але у реальності дещо рідше. Тому варто дивитися по ситуації: якщо ллє – сидимо дома; а якщо просто хмариться і навіть трішки накрапає, то це найкраща погода для прогулянки, взяли дощовики і пішли. Взагалі, дощовики і вода з собою має бути завжди, якщо вода скінчилася, то можна попросити у будь-якій хаті, дадуть з криниці.

Харчування

Ми в основному готували самостійно, закуповуючи продукти у єдиному супермаркеті «Наш край», що знаходиться у самому центрі, на першому поверсі готелю «Верховель». Якихось дієтичних чи особливих продуктів там нема, але дещо знайти можна, наприклад, не заморожене, як усюди, а охолоджене куряче філе привозять тільки по вівторках та п’ятницях. Але не завжди добре важать або буває, що продають неякісні продукти, — ми не раз були свідками. Через міст від супермаркету розташований великий критий ринок, який працює щодня, з ранку і навіть до вечора, і це супер (для порівняння, у Ворохті великий базар буває тільки по п’ятницях, до того ж після 12-ї ви там вже нічого не знайдете). Врахуйте, що і супермаркет, і ринок розташовані у центрі, тому, якщо поселитеся далеченько, як ми, то доведеться човгати за харчами від 40 до 60 хвилин і назад. По всьому селищу розкидані невеличкі магазинчики, де можна придбати необхідний мінімум, але не більше. В цілому з корисною, свіжею їжею, тут, як не дивно, досить напряжно.

Кілька разів ми заходили до місцевих кафе, але ні за смаком, ні за сервісом нічого порекомендувати не можу. Найвідоміший місцевий ресторан «Верховель», що розташований на верхньому поверсі готелю, теж нічим не вразив. Вид непоганий, але з гір набагато краще; їжа не дуже смачна, найкраще, що ми тут спробували – гавайська піцца; інтер’єр і музика були непогані, ну а офіціанти, як офіціанти. Тому, якщо сюди підете, не беріть з собою завищені очікування, хоч ресторан і вважається найкращим місце у Верховині.

Загалом Верховина мені сподобалася найбільше з усіх інших місць у Карпатах, і все завдяки своїм неймовірним, далеким, чаруючим краєвидам. Було сумно і дивно бачити, що багато хат в горах стоять покинутими, бо батьки померли, а діти поїхали на заробітки за кордон і вже не повернулися. Важко уявити, як можна залишити цю красу і жити десь в іншому місці без неї. Варто їхати і дивитися, вбирати цю красу, поки всі найкращі ділянки не скупили сучасні нуворіші і не набудували гігантських палаців. На жаль, деякі краєвиди вже почали псувати сучасною забудовою. Тож не відкладайте дослідження карпатського краю надовго, його краса вас напевно здивує і надихне.

— Читайте також: Карпатські канікули з дітьми: Озеро Несамовите та Говерла