Оксана Лесняк: «Ґендерні стереотипи, які транслює поп-культура, на кожному кроці, — хоч в Україні, хоч у Китаї»

Перекладачка про фемінізм, ґендерний розрив та життя жінок-"залишків" у КНР

Високі економічні показники, демографічні прориви, технологічні дива далекосхідних країн роблять їх казково привабливими в наших очах. Але чи замислювалися ви над тим, що ховається за цим дивовижним фасадом? Ґендерна дискримінація, порушення прав жінок та дівчат, стереотипне сприйняття — це мінімум. Сьогодні про те, як живуть у Китаї сучасні, освічені, успішні у кар’єрі жінки, про виклики із якими вони стикаються та про тих, хто їх підтримує, розповідає перекладачка Оксана Лесняк, яка вже 15 років живе у Шанхаї.

Ґендерний розрив

З часів падіння сталевої завіси та з впровадженням реформ у КНР, китаянки досягли нечуваних до цього успіхів. У 2015-му році китайські жінки складали 2/3 списку self-made мільярдерок світу. Але попри швидке зростання китайської економіки, починаючи з 1990-их років (між 2000 та 2016 роками середній клас зріс від 5 млн до 225 млн людей), статус жінок погіршився. Це й не дивно, адже партійна доктрина і навіть закон закріплюють дискримінаційну ґендерну політику. Наведу прості приклади: перший — пенсійний вік для чоловіків становить 60 років, жінки ж мають йти на пенсію у 50-55-річному віці, аби піклуватися про найстарших і наймолодших у родині (у Китаї жінки виконують 73% неоплачуваної праці). Другий — кількість працевлаштованих жінок у 2015-му році зменшилася на 10% порівняно з 90-ми. Третій — середня місячна зарплата чоловіків у Китаї на 22% вища, ніж середня зарплата жінок.

Більше того, китаянки потерпають не лише від «скляної стелі», а й від «липкої підлоги», приміром, університети вимагають від абітурєнток вищих балів, ніж від абітурієнтів. Ситуацію із ґендерною рівністю ускладнює ще й те, що останніми роками суспільство повернулося до традиційних уявлень про ґендерні ролі.

Згідно з Глобальним індексом ґендерного розриву, що його оприлюднив Світовий економічний форум 2017 року, Україна посідає 61 місце місце у загальному рейтингу, Китай же — на 100 місці. Україна випереджає Китай майже за всіма показниками, крім показника політичних прав та можливостей, за яким Україна опинилась на 103 місці, а Китай посів 77-ме:

  • економічна участь та кар’єрні можливості: Україна на 34-ій сходинці, Китай на 86-ій;
  • освіта: Україна — 28 місце, КНР — 102-ге;
  • здоров’я та тривалість життя: 51 і 144 місця відповідно.

Ґендерні стереотипи

На побутовому ж рівні ґендерні стереотипи та сексизм, які транслює масова культура, я бачу на кожному кроці, — хоч в Україні, хоч у Китаї. Мої доньки щотижня приносять зі школи приклади сексизму: то вчитель з фізвиховання скаже хлопцям, щоб ті не кидали м’яча як дівчата (хоча дівчата якраз вигравали), то вчитель з історії розказує, що саме жінки споконвіку користувалися косметикою, хоч її полюбляли й чоловіки. У сьомому класі на китайській літературі діти вивчали лише двох письменниць. Шкільні китайські тексти просякнуті конфуціанським духом, дівчат та жінок зображено слабкими і/або піклувальницями.

Тимчасом, прогресивніші батьки в містах народжують доньок, а виховують їх як синів, тобто дають їм якнайкращу освіту. Попри надлишок чоловіків у країні, цим освіченим жінкам складно знайти партнера, адже в Китаї досі вважається, що чоловіки можуть одружуватися з жінками з «нижчої» соціальної групи, а жінкам слід шукати заможнішого партнера з «вищої» групи. До того ж, погляди жінок на спільне життя модернізуються швидше, ніж уявлення чоловіків, яких влаштовує традиційний розподіл ролей у родині, відповідно до ґендерних стереотипів. Як каже один з демографів у інтерв’ю для книги Розанн Лейк: «Чоловіки шукають жінок, які вже не існують, а жінки шукають чоловіків, які ще не існують».

Жінки-«залишки»

Від 2007 до 2011 року Комуністична партія закликала жінок не відкладати одруження задля навчання чи кар’єри, щоб не перетворитися на «залишки» — «шеннюй» (іронія полягає в тому, що кампанію, яка здійснювала тиск на міських освічених 25-30-річних китаянок, аби вони відкинули власні амбіції та виходили заміж, очолювала Всекитайська федерація жінок). До 2015 року партійну політику, очевидячки, було переглянуто і кампанію зі стигматизації неодружених жінок припинено.

Для людей, що живуть за межами Китаю, явище «шеннюй» описали дослідниці Лета Хон Фінчер та Розанн Лейк. У книзі «Залишки в Китаї» Розанн пише, що стигматизація неодружених жінок певного віку була чи досі є притаманною для різних країн на етапі економічного зростання. Як лише суспільство не обзиває жінок, які вирішили скористатися отриманими, завдяки освіті, можливостями реалізувати себе поза сім’єю! У Франції їх називали «катринетками», в Латинській Америці — «самотніми шинками», в Кореї це «золоті панночки», в Японії — «різдвяні тістечка» чи «новорічна локшина». Як зазначила Лейк у своїй книзі: «Таке цькування є глобальним явищем, а КНР, завдяки велелюдності, — гарне місце для дослідження змін у суспільній свідомості, пов’язаних з відходом від віковічних традицій».

Сам термін «шеннюй» жінки Китаю сприймають неоднозначно. Так, для когось він є образою, але я зустрічала жінок, які з гордістю називали себе «шеннюй». Одна з них, вчителька китайської мови Даніела, розповідала мені, що родичі вважають її «шеннюй» і вимагають аби вона одружилася відтоді, як їй виповнилося 23 роки (їй зараз 28). Каже, що подруги з її містечка заздрять їй, адже вона сама себе утримує, живе в Шанхаї, навчає студентів з різних куточків світу. Проте батьки та уся родина ставлять Даніелі за приклад молодшу сестру, котра одружилася у 20 років і народила двох дітей. Даніела констатує, що для покоління її батьків не важливі освіта, чи професійні досягнення жінки, головне — шлюб і діти. До речі, пригадую, як одна з героїнь книжки Лейк зауважила щодо подібного прикладу: «Це так, ніби покоління курей народило покоління качок».

Жінки-аристократки

Під час Шанхайського літературного фестивалю (The Shanghai International Literary Festival), який відбувся у березні 2018 року, я побачила феміністок, лідерок думок, які підтримують «шеннюй». Це Шарлот Вуд, авторка книги «Природній стан речей», на написання якої її надихнула історія невільниць з Установи для дівчат в місті Гей; тубільська австралійська авторка Алексиз Райт, яка пише експериментальну прозу з точки зору антиколоніального екофемінізму; Шен Кеї, котра описує життя малоосвічених, і через те вразливих, китаянок з сіл, котрі намагаються досягти успіху в місті і не втратити при цьому свою незалежність.

Виступаючи перед аудиторією фестивалю, Шен Кеї наголосила на загорозливій ролі держави, яка контролює репродуктивну функцію жінок. Розанн Лейк закінчила свою презентацію на оптимістичній ноті, зазначивши, що в очах молодшого покоління дівчат, «шеннюй» це не бідолашна стара панна, а жінка, що може про себе подбати і яка відкидає накинуті суспільством норми і строки. На питання з аудиторії, яким позитивним означенням можна було б замінити зневажливе прізвисько «шеннюй», Лейк запропонувала новотвір «nübility» — «аристократія», першим складом якого є слово «жінка» китайською.

Фемінітиви

Якщо вже ми зачепили мовне питання, то скажу, що китайській мові нема категорії роду, вона ґендерно нейтральна. Коли потрібно зазначити стать, до слова додають корінь, що позначає чоловіка чи жінку. Наприклад, 女孩子 (nü haizi) — дівчинка, 男孩子(nan haizi) — хлопчик, а 孩子(haizi) — дитина. В усному мовленні займенник третьої особи tā може означати «він», «вона» чи «воно», а писати його можна п’ятьма способами 他 — він або особа невизначеної статі; 她 — вона; 它 — воно; 祂 — використовують для богів; 牠 — для тварин. Ієрогліф 她 (вона) китайці вигадали на початку ХХ століття під впливом західної культури. До цього для обох статей вживали ієрогліф 他, який не вказує на стать (перша частина цього ієрогліфа — 亻— означає “людина”).

Фото: Mikael Aldo, The Shanghai International Literary Festival

— Читайте також: Две жены и почет: Как сегодня живут мужчины в Казахстане

Мы в Facebook