Любава Сокол: “Власна справа — це як намисто, що нанизується намистинка за намистинкою”

Молода дизайнерка про мрії, страхи та плани на майбутнє

Цього року українська індустрія моди відкрила ще одне ім’я — Любава Сокол. У своїй, поки що першій колекції, дизайнерка поєднує вишуканість та практичність, не забуваючи про українські етнічні символи. Нещодавно колекція «Human Genome» бренду L.SOKOL була представлена на Lviv Fashion Week весна-літо 2019 — і з цієї нагоди ми вирішили поспілкуватися з Любавою про її шлях від ідеї до показу.

Коли зрозуміли, що хочете створювати одяг, бути дизайнером?

Ще у ранньому дитинстві. Пам’ятаю, моя бабуся дивилася серіал «Просто Марія», де головна героїня почала шити й поступово стала дизайнером — мене її історія чомусь дуже зацікавила. Згодом я почала шити сукні для ляльок. Всі подружки були просто у захваті. Вже тоді, одягаючи іграшки, я відчувала, що хочу бути дизайнером.

Але ж освіта у вас зовсім не пов’язана ні з дизайном одягу, ні з мистецтвом взагалі…

Малювати хотілося завжди, але мама — мікробіолог, тато — інженер. Отже батьки вони вважали, що художник — це не професія. Тому я вступила в університет ім. Т. Шевченка на спеціальність молекулярна біологія, навіть закінчила магістратуру. А потім вже, за підтримки чоловіка, отримала освіту дизайнера одягу.

Ваш старт як дизайнера відбувся під час декретної відпустки, чому так?

До цього я працювала 5 років з дизайнером і відтворювала колекції. Потім працювала на фабриці. А коли народився син, в мене було чимало часу на роздуми і я зрозуміла, що не хочу виходити на роботу до когось, а хочу робити щось своє.

Чи не було бажання створювати дитячий одяг?

Було. Ми з подругою народили з різницею у три дні і подумували створити колекцію дитячого одягу, але поки збиралися, діти підросли, і подруга вирішила все ж виходити на свою попередню роботу. От тоді я зрозуміла, що нікуди більше тягнути, треба малювати 10 перших луків та їхати за тканиною.

Що може стримувати, пригальмовувати реалізацію власної ідеї?

Страх. Це те, що вбиває всі ідеї. Вагання є завжди: ризикнути і вкласти гроші у власну справу та ідею, чи працювати на когось, не маючи змоги реалізуватися. Але якщо не спробуєш, так і не знатимеш чи вийде.

Що було найскладнішим на початку?

Мабуть те, що розраховувати потрібно тільки на себе. Коли я починала, то думала, що не маю досвіду, а поруч знаходяться круті спеціалісти, які точно знають куди мені краще йти. В результаті люди не завжди виконували покладені на них обов’язки. Висновок: поки ти сам не зробиш — нічого не буде. А загалом, власна справа — це як намисто, що нанизується намистинка за намистинкою.

З якими труднощами зараз зіштовхуєтеся?

Не вистачає на все часу. Є план роботи над колекцією, а тут раптом театр замовляє розробити костюми для вистави — і це теж дуже цікаво. А вдома хочеться приділити час родині. Загалом дуже шкода, що в добі лише 24 години.

Для вас ці моделі — це витвори мистецтва чи все ж одяг?

Витвори мистецтва, але на даний момент це своєрідне компроміс з практичністю. У мріях же взагалі артова колекція. У Human Genome є сукня, я її називаю “Легені”, бо коли дівчина в ній йде, вона ніби дихає. А є абсолютно ужиткові речі: шорти чи майки.

Що надихає?

Спостереження зовнішнього світу, образи, які накладаються один на один, і потім в уяві утворюється якась картинка. Як у мене було з Human Genome. Я побачила чітко чорну розтріскану землю, а по ній течуть червоні судини. До того ж у крої я стараюся використовувати наші етнічні символи.

Що вважаєте найбільшим досягненням колекції?

Я її всю люблю! Але, мабуть, найбільше радію від цього бомпера. Тут фольга всередині тканини і можна формувати що завгодно. Над ним ми працювали близько тижня і декілька разів перешивали. А загалом гордістю є вся колекція. Людей дуже вразила ідея принта (судин), він змушує думати.

Чи складно працювати з зірками?

Багато клієнтів, попрацювавши зі мною над створенням театральних костюмів, стають постійними клієнтами. Над театральними проектами ми працювали з Катериною Кухар, Ольгою Сумською, Мирославою Філіпович, Лілією Ребрик, Володимиром Горянським, Олексієм Вертинським, Дмитро Ступкою, Олексієм Сухановим і ще багатьма відомими особистостями. Я вважаю, що “свої люди притягують своїх”. Так, у публічних людей є дуже багато вимог до одягу. Особливо ретельно за своїм відображенням у дзеркалі слідкують жінки. Як лягає тканина, як виріб буде виглядати в момент виступу чи на зйомках. Але я реагую на це нормально. Mоя задача зробити так, щоб мої клієнти та друзі мали гарний вигляд, а їм в свою чергу важливо, щоб одяг був красивим, якісним та зручним. І якщо навіть на 2 міліметри треба змінити виріб, — ми це зробимо.

Ви самі прискіпливо ставитеся до своїх робіт?

Дуже. Я не можу випустити річ, якщо в ній є відхилення навіть на міліметр. Якщо я бачу, що лінія не рівна, дівчата її перероблять. Для мене дуже важливо, щоб виворіт одягу був ще кращим ніж лице виробу.

За якими критеріями вибираєте матеріали? Це матеріали українських виробників чи імпортні?

Дуже шкода тих втрачених ресурсів, які були в Україні. Зараз якщо і виробляються якісні тканини, то в невеликих обсягах, тому вони не можуть порівнюватися з Англією, Італією чи Німеччиною, які заходять до нас на ринок. Дуже люблю живі та натуральні фактури: лляні, бавовняні, шовкові. Коли насиченій фактурі даєш простий крій — річ розкривається. Або навпаки, коли проста фактура — можна додати яскраві принти та трохи оздоблення.

Розкажіть детальніше про колекцію.

Human Genome — це дуже глибока колекція, в тому плані, що мені хотілося торкнутися теми енергетичного зв’язку матері та дитини. На створення колекції мене надихнула енергія серця та рух крові по судинам, що передається від матері до дитини. 5 років мати з дитиною дуже пов’язані енергетично і емоційно. Я пережила це сама, коли прокидалася за лічені секунди до пробудження сина. А головне, що в рельєфних лініях колекції, аутентичних кольорах та в стильовому нашаруванні тканини зашифроване послання етнічної спадщини України, в цих речах живе та дихає енергія наших поколінь. Хотілося, щоб ми пам’ятали про наших предків і їхню мудрість. Майже кожна річ в колекції з оберегом.

Чи є в планах дитяча колекція або ж family look?

Скоріш за все буде дитяча колекція. А щодо family look, то мене завжди дивувало, чому тільки для мам та дочок створюють такі моделі. От я, наприклад, маю сина, і думаю, що він би кайфував, якби поруч йшов тато в такому ж одязі. Тому треба і про чоловіків подумати (посміхаєтся).

Які ще плани на майбутнє маєте?

Розкриватися в колекціях. А далі будемо дивитися, які відкриються можливості. Звісно хочеться, щоб мої моделі потрапили на світові подіуми, але щоб це було не просто дефіле, я б хотіла щоб це було у вигляді перформансу, мало сенс, спонукало людей до переосмислення та глибших відчуттів. Не зважаючи на наш шалено швидкий ритм життя, людям бажано інколи уповільнюватися та замислюватися. Саме тому мій дизайнерський бренд L.SOKOL – це розумний фешн доступною мовою.

Щоб ви порадили жінкам, які тільки на порозі реалізації своєї мрії?

Відкинути всі страхи та рухатися тільки вперед. Страх обнуляє всі бажання і не дає мріям та бажанням здійснюватися. Вірте, все буде!

Бесіду вела Катерина Савенко

Фото надані прес-службою дизайнерки

-Читайте також: Пять лучших материалов WoMo о работающих мамах за границей

Мы в Facebook