Маленький монстрик, або Що таке опозиційно-викличний розлад?

Пояснює психолог Катерина Габрієль

14.01.2019

Як розрізнити грань між «небажаною» поведінкою дитини та істинно складною поведінкою? Що робити, коли на всі ваші вмовляння, пропозиції, правила, задачі — ви чуєте «ні»? Можливо, ви зіштовхнулись із проявами опозиційно-викличного розладу, адже його поширеність досить висока — від 16 до 22% дітей молодшого шкільного віку мають даний тип психологічного розладу. Що таке опозиційно-викличний розлад та як його розпізнати, розповідає психолог, травмотерапевт, emdr-спеціаліст Катерина Габрієль.

Визначення та характеристики

Особливістю опозиційно-викличного синдрому є порушення взаємодії із дорослим, а саме — модель негативістичної, ворожої поведінки, яка зазвичай, направлена всупереч батькам, вчителям. Згідно діагностичних критеріїв DSM`3 опозиційно-викличний розлад має наступні характеристики:

  • регулярна втрата самоконтролю,
  • дратівливість, коли дитина легко роздратовується з будь-якої причини,
  • часто в настрої переважають злість та образа,
  • регулярні звинувачення інших у своїх помилках, або негативній поведінці,
  • часті усвідомлені намагання роздратувати інших,
  • регулярні суперечки із дорослими,
  • звичка суперечити правилам та кидати виклик авторитетним дорослим,
  • мстивість та злість.

Увага! Наголошую на тому, що встановити діагноз ОВР може лише психіатр. Для постановки діагнозу потрібна продовжуваність (поведінка спостерігається не менше 6-ти місяців) та не менше чотирьох симптомів із вище перерахованих.

Перебіг конфлікту

Діагноз можна встановити не раніше 4-го року життя, хоча зазвичай реальні труднощі виникають в початковій школі. І тоді батьків турбує питання: а чи чує їх дитина? Бо малюк, зі своєї сторони, впевнений, що всі вимоги, правила, які встановлюються батьками, є несправедливим по відношенню до нього і як відповідь на всі вказівки найліпшим рішенням є не лише ігнорування прохань і правил, а й навмисне порушення їх. В свою чергу батьки, втрачаючи контроль над ситуацією, власну значущість, авторитет, адже таку поведінку дитини складно витримувати, тому вони намагаються робити будь-що і як наслідок їхні спроби виховного впливу не мають послідовності, де спостерігається постійна, нелогічна зміна від над жорсткого контролю до надмірних заохочень та пустощів.

Причини опозиційно-викличного розладу

Негативізм є нормальною особливістю дитячої поведінки (початок із 2 років) — славнозвісна криза 3 років, перше відділення від батьків, випробування меж можливого і т.д. Про порушення поведінки, патологію, та власне сам ОВР, ми можемо говорити лише тоді, коли це є основною рисою поведінки дитини та впливає на якість її життя, стосунки із оточуючими та дезадаптацію. Тобто дитина не просто каже «ні», сперечається з дорослим не через «поганий настрій», а завжди і всюди. Це для неї така собі цікава забавка та спосіб взаємодії із дорослими.

Чому негативізм і протест стає особливістю взаємодії із дорослими? Єдиного пояснення цьому немає. Є деякі відомості, що механізм передачі розладу відбувається через спадкову складову. Але більшість спеціалістів різних напрямків (психодинамічна, поведінкова) вбачають причини розвитку ОВР в наступному: кожна дитина в процесі розвитку і зростання прагне до автономії та незалежності (це є нормальний та закономірний віковий процес). Але батьки, намагаючись опікувати дитину, контролювати її, подавляють її природню дитячу автономію та формування ідентичності. Іншими словами, негативізм та поведінка в стилі «а Баба Яга проти» — це відповідь на надконтроль та спосіб дитини “відвоювати” особисту територію. Дитина всіма силами намагається захистити себе від гіперконтролю та опіки (мами, тата, бабусі), від вторгнення у її ego-автономію. Взаємодія у сім`ї, де є дитина із ОВР, дуже схожа на систему контролю один над одним: батьки контролюють поведінку дитини (намагаючись знизити опозиційну поведінку), а дитина в свою чергу контролює поведінку батьків по відношенню до самого себе. Ця тактика відбувається регулярно, що викликає залежність від поведінки кожного з учасників. Замкнуте коло, де втомлюються всі — і дитина, і батьки.

Що робити і як допомогти?

Для дитини такі поведінкові прояви з часом стають стилем життя, а у батьків опускаються руки і вони не бачать виходу. Звісно, якщо вам з кожним разом все важче знаходити мову із дитиною і ви стомилися від постійних проблем у школі — варто звернутись до спеціаліста. Лише спеціаліст здатен вірно встановити діагноз (в даному випадку — дитячий психіатр). Корекційна робота може проводитись із психологом, психотерапевтом, який має досвід роботи із ОВР. Якщо ж говорити про методи корекції, то найбільш ефективними, на мою думку, лишається когнітивно-поведінкова, діалектична та поведінкова терапії. І звісно, необхідна інтенсивна робота із сімейною системою -тобто допомога спеціаліста спрямована до батьків та до дитини. Але наразі я хочу дати відповіді на питання, що вже можуть зробити батьки?

Мотивуйте

Пам`ятайте, що діти швидше розвиваються та краще виконують/запам`ятовують прохання в умовах позитивної мотивації. Вам необхідно підкріплювати позитивну, бажану поведінку дитини. Наприклад, коли Петрусь виконав (нехай і найменше) ваше прохання — закріплюєте, заохочуєте його поведінку похвалою. Кажіть: «Чудово! Тобі вдалось поставити тарілку на місце. Дякую тобі!» Але не перестарайтесь: заохочуйте ту поведінку, яку необхідно закріпити.

«Вимкніть» контроль

Відмовтесь від звичних форм контролю та опіки. Змінюватись завжди не просто. Особливо, коли контроль давав хоч якийсь вплив на дитину. Але ваша основна батьківська здача — відмовитись від такого впливу, щоб у дитини була можливість поступово змінювати свої форми поведінки.

Встановіть чіткі правила

Встановлюйте чіткі кордони та правила, перед тим проговорюючи їх дитині. Вам варто пояснити задля чого ви встановлюєте ці правила. Так, ви обов`язково зустрінетесь із опором та негативізмом. Витримка та чіткий алгоритм ваші союзники. Візьміть собі за девіз: правило — заохочення — обмеження. Тобто у дитини має бути вибір — виконати правила та отримати якесь заохочення, або ж не виконати — і отримати обмеження (покарання). Але про всі умови дитина має знати.

Знайдіть точки дотику

Знайдіть спільні точки дотику. Тобто спробуйте віднайти хобі, захоплення -те, чим залюбки ви будете займатись обох. Я впевнена, що ваші батьківсько-дитячі відносини за період усіх суперечок, невдач, сварок потерпіли кризу, тому варто потрошку відновлювати їх, встановлювати безпечний зв`язок.

Бути батьками «незручної» дитини досить непросто. І щоб допомогти дитини вам необхідно допомогти собі. «Полікувати» дитину, звісно, можна. Можливо, це навіть дасть якийсь короткотривалий ефект.  Але допоки ви, як батьки, не почнете змінюватись, діяти по іншому -навряд чи щось буде мінятись. І так, це все не просто. Але спробуйте розпочати і вірю, що все повинно скластись.

Фото: кадры из фильма «Что-то не так с Кевином»

Читайте також: Вивчена безпорадність: Як виховати оптиміста

Новини партнерів