Марія Берлінська: «У війни не жіноче і не чоловіче обличчя, війна сама по собі — не людська справа»

Про професію аеророзвідниці, гендерні стереотипи та жінок на фронті

Про цю дівчину ви могли читати у новинах. Два роки тому Марія Берлінська залишила навчанні у магістратурі у Києво-Могилянській академії та пійшла на фронт. Вона — одна з тих жінок, що воювали та воюють пліч-о-пліч з чоловіками. В інтерв’ю для WoMo Марія, аеророзвідниця, директор Центру підтримки аеророзвідки та ініціатор дослідження «Невидимий батальйон», розповідає про те, чому жінки йдуть на фронт, чи дійсно їм фізично складніше, порівняно з чоловіками, та як змінилась ситуація на фронті після розширення переліку спеціальностей для жінок-військових. 

Першою відомою книжкою нобелівської лауреатки Світлани Алексієвич стала «У війни не жіноче обличчя». А ви як вважаєте — у війни не жіноче обличчя?

У війни зовсім не жіноче обличчя. Війна сама по собі — це не людська справа. Коли війна приходить, комусь доводиться робити цю роботу військову. І це найдурніше, найбезглуздіше, що придумало людство. Війна не жіноча і не чоловіча справа.

А що спонукає дівчину все ж таки піти на фронт? Хіба ви не відчували почуття страху?

Те ж, що спонукає і хлопця – окупація України. Звичайно страшно. І досі, коли починається мінометний обстріл, якщо лягає все ближче та ближче, звісно, страшно. Це нормально. Коли люди кажуть, що нічого не бояться, це не правда.

Що спонукає… Люди всі різні. Це не зав’язано на статі зовсім. Це зав’язано суто на індивідуальних рисах. Так само і у чоловіків: хтось з чоловіків йде, тому що реально розуміє масштабність загрози, хтось йде, тому що не може перебувати дома, хтось тікає від сім’ї туди, хтось йде за якимись грошима. Так саме і у жінок, мотивація різна.

Згідно результатів нашого проекту соціологічного дослідження «Невидимий батальйон», ми помітили, що мотивація у жінок на фронті значно вища. Чоловік туди може потрапити випадково – може бути просто мобілізованим. Жінці ж потрібно пройти кілька бар’єрів: її будуть відмовляти вдома, потім будуть відмовляти у військкоматі. Якщо все це вона подолає, її будуть відмовляти у самому батальйоні. Тому жінки, які туди потрапляють, вони мотивовані, вони справді хочуть займатись захистом. У нас у проекті було опитано більше 40 жінок і більше 10 чоловіків. У кінці було спільне питання: «До якого часу ви плануєте тут знаходитись?». Переважна більшість чоловіків відповіла: «До демобілізації або до закінчення контракту». А жінки майже всі відповіли: «До перемоги».

11947741_1060098954015297_5327472290948169331_o

Існує стереотип, що віськова справа — фізично не для дівчат? Чи ви помічали, що жінці на фронті важче, ніж чоловікові?

Це дійсно стереотипи. По-перше, жінки фізично можуть бути слабшими, але значно витривалішими на довгих дистанціях. По-друге, жінки в передових арміях світу у Штатах, в Ізраїлі, у Канаді здають ті самі нормативи, що й чоловіки. У них є один критерій — професіоналізм. Існують навіть елітні підрозділи, що складаються виключно з жінок, наприклад, у тому ж Ізраїлі – Каракаль.

Ми живемо у 21-му столітті, і фізична сила тут не має ніякого значення, коли літають безпілотники, працюють ракети, комп’ютерні технології. Фізична сила була необхідна в середньовіччі, коли потрібно було брати важкий меч та підніматися з ним на коня. Фізична сила була потрібна у Другій світовій, коли треба було тягати важкі кулемети. Зараз потрібно брати курс на технологічний розвиток, на інтелектуальні системи ведення війни, — коли ми воюємо головою, а не, вибачте, м’ясом.

Ваш проект «Невидимий батальйон» став одним із поштовхів для того, щоб в Україні розширили перелік спеціальностей для жінок-віськових. Яка ситуація наразі, щось і справді змінилось?

Зміни відбуваються, але з дуже великим скрипом. Основна наша претензія тоді була в тому, що жінки займають бойові посади де-факто, де-юре натомість їх оформлюють кухарками, діловодами, банщицями. А по факту вони — снайпери, командири бойових машин, розвідниці. Ми фактично майже рік боролись за те, щоб жінки могли бути офіційно оформлені на ті посади, які фактично займають. Але треба розуміти, що це тільки для солдатського, сержантського і старшинського складу. Тобто офіцерська документація не зачеплена, — це по перше. По-друге, поширено тільки на 63 позиції, тобто на одну третину. По-третє, що не менш важливо, багато залежить і від командирів, які часто просто ігнорують цей наказ, телеграми з інформацією про ці зміни і просто не оформлюють жінок на відповідні посади.

Я часто буваю на сході в силу того, що вже два роки займаюсь аеророзвідкою, і бачу ситуацію. В один батальйон приходить телеграма з Міноборони — жінкам дійсно дають можливість стати на іншу облікову спеціальність. Наприклад, вона була оформлена кухаркою, а їй дають можливість стати снайпером офіційно. А от в інших батальйонах прямо на місці кажуть «Ні».

— Читайте также: В Украине расширили перечень должностей для военнослужащих-женщин

Жінок така ситуація дмотивує?

Демотивує, звичайно, з одного боку. З іншого, мотивація у багатьох жінок, які прийшли туди, —  захищати країну будь-яким способом, а не через фінанси чи кар’єрні амбіції, дуже висока. Тож через відсутність офіційної посади ніхто назад не вертається.

14257544_1343647042327152_684555530816080929_o

За вашими спостереженнями, як чоловіки сприймають жінок на війні?

Все дуже індивідуально. Хтось взагалі не сприймає – це, як правило, чоловіки з низьким рівнем освіти і психологічними комплексами. Є ряд чоловіків, для яких успіх жінки — це їхня поразка. Хтось намагається захистити. Дехто ставиться до жінок, як до дитини. Це навіть прописано у Конституції: забороняється використання праці неповнолітніх та жінок, що може бути шкідливою для здоров’я. Фактично жінка прирівнюється до неповнолітнього, мовляв, не може сама за себе прийняти рішення. Під таким соусом турботи жінки принижуються. Доросла жінка так само, як і чоловік, може приймати самостійні за себе рішення у питаннях здоров’я, життя, професії.

Чоловіки ж, які не обмежені якимись фобіями, комплексами, мають широкий погляд на життя, сприймають жінку на фронті рівноправно. Я запам’ятала одне інтерв’ю, яке я брала у морпіха у Широкиному рік тому. Ми стояли буквально за 200 метрів від противника. Було поставлено питання: «Як ви ставитесь до жінок в армії безпосередньо на війні?». Він мені відповів: «Знаєш, я бойовий командир. І мені байдуже, жінка це чи чоловік, мені важливо, щоб це був хороший солдат. Я знаю, що в деяких ситуаціях жінки навіть краще воюють, ніж чоловіки». Взагалі жінки вважаються кращими снайперами у світі. У донецькому аеропорту дівчата медичного корпусу Госпітальєри витягували бійців з самого пекла. Деякі медики-чоловіки боялись під’їхати на декілька сотень метрів. Дівчата самі витягували здорових пацанів, — коли стресова ситуація, люди здатні на нереальне. Тому тут не питання статті, питання лише професіоналізму.

Ви за освітою — історик. Чи не було у вас побоювань, що вам не вистачить досвіду та знань на фронті?

Ніхто не народжується зі своєю професією. Я знаю, що я швидко вчуся. Я приїхала, попрацювала, зрозуміла, що мені мало знань. Google ніхто не відміняв, як і льотних інструкторів. Тож я почала шукати для себе можливість навчання.

Професія аеророзвідниці дуже динамічна, адже безпілотники розвиваються дуже швидко у світі. Відповідно, вчитись потрібно кожен день. В Україні ніхто централізовано не готує розвідників, до війни у нас взагалі не було ні дронів, ні фахівців. Тож коли я зрозуміла, що з навчанням дуже важко,  я створила Центр підтримки аеророзвідки. Ми займаємось тим, що навчаємо безкоштовно солдатів.

Яким чином ви вибрали саме аеророзвідку?

Випадково. Влітку 2014 року я вже бачила, що відбувається, тоді все трималась на добровольцях. Я дзвонила до різних батальйонів, запитувала, чи потрібна моя допомога. Всюди обіцяли передзвонити, проте не передзвонювали. Але в «Айдарі» сказали, що їм потрібні фахівці з аеророзвідки. Запитали: «Будете навчатися?». Я відповіла: «Так», і пройшла курси, потім довчалась сама, знаходила собі окремих льотних інструкторів.

Аеророзвідка, звичайно, може відбуватися і на звичайних літаках, але зараз у цьому не має сенсу. Розвідка в даному випадку передбачає безпілотні літальні апарати, які й збирають дані. У нас дуже мало апаратів і на третьому році війни досі немає достатньої кількості підготовлених фахівців. Це все наслідок того, що в Україні напрямку аеророзвідки як такого і не було. Зараз наш Центр підтримки аеророзвідки запрошують долучитись до створення кафедри у Військовому інституті телекомунікацій та інформатизації. Судячи з підходу керівника ВІТІ, справа піде в правильному напрямку.

11053066_1011357175556142_5509414438688618018_o

Ви себе бачите у цій професії у майбутньому?

Я би хотіла, щоб закінчилась війна, а тоді буде видно. Поки війна триває, я займаюсь цим. Одне я знаю точно: я не покину літати. І зараз планую навчитись управляти реальним літаком.

Взагалі, безпілотники можна застосовувати усюди, загугліть і побачите, що це десятки професій — від художньої зйомки до сектору безпеки, від агросектору до доставки вантажів. Це доволі об’ємна сфера, все це тільки приходить в світ. Просто до нас вона прийшла з війною. Зараз ринок дронів у світі зростає на мільярди в рік, він неймовірно перспективний. Колись ми перемотували касети на олівцях, а зараз мобільний телефон є у кожної дитини. Так само буде і з дронами. За кілька років ви побачите безліч дронів у небі над Києвом, які будуть виконувати дуже різні функції.

Жінка, що повернулась з фронту… яка вона?

Важко узагальнювати, все знову ж таки дуже індивідуально, та і дослідження такого не проводилось. Але судячи з власного досвіду, знаю жінок, які вже відслужили і повернулись. Вони значно легше переживають повернення, багато хто з них значно психологічно стійкіше, ніж чоловіки. Одразу, повернувшись з фронту, вони включаються в роботу, в сім’ю, намагаються подорожувати. Не бачила жодного випадку, щоб жінка заганяла себе в депресію чи кидалась в алкоголізм.

І є ще одна спільна риса: усі жінки, що повертаються з фронту, потім намагаються чимось допомагати, займаються волонтерством, прагнуть бути там корисними.

Розмовляла Тетяна Касьян. Фото із особистого архіву Марії Берлінської

— Читайте також: Чи є життя після демобілізації?

Мы в Facebook