Наступ на права матерів та дітей в Італії: Протести у Римі проти законопроекту Піллона

Занепокоєння ООН щодо порушення принципів Стамбульської конвенції

В українському дискурсі про сімейні права та обов’язки і законодавство, що їх регулює, а також про заходи з боротьби з сімейним, гендерно зумовленим насильством, часто звучать посилання на європейський досвід, мовляв, «там у них з цим все в порядку». Але справа в тому, що в Європі наразі існують різні тенденції щодо регулювання цих питань, деякі з них спрямовані на захист впливових і багатих, а не найслабших. Один з прикладів — законопроект Сімоне Піллона, депутата сенату Італії з правої партії «Ліга Півночі», проти прийняття якого 10.11.2018 на площі 64 італійських міст вийшли чисельні протестувальники.

Що таке «закон Піллона»

Законопроект пропонує наступне: поділити 50/50 час перебування дитини з мамою та татом після розлучення, відтак скасувати виплату аліментів на утримання дитини (які сплачувались тим з батьків, хто проживав окремо), введення поняття «батьківського відчуження» та покарання за це порушення (коли хтось з батьків свідомо налаштовує дитину проти іншого з батьків).

Критики законопроекту наголошують, що в Італії ситуація складається так, що більшість мам не працюють, або мають погодинний/гнучкий графік роботи, через те, що, внаслідок відсутності адекватної інфраструктури та стану ринку праці, змушені майже одноосібно опікуватись дітьми. Таким чином, матері, які не мають постійного місця роботи та достатнього стабільного доходу (відсоток італійок, зайнятих на роботі «покращився» до 49%  у 2017 році за даними Національного інституту статистики; середній європейський показник зайнятості жінок — 62,4%), ризикують взагалі втратити право опіки над дітьми у разі розлучення, якщо новий законопроект буде схвалено. Звісно, кажуть критики, можна не ризикувати, не розлучатися, але  в такому разі жінки, і діти ризикуватимуть набагато більше: з огляду на дійсно довгий і складний процес розлучення в Італії, який займає роки, проблема сімейного насильства породить набагато більше жертв. Таким чином, цей закон йде всупереч зі Стамбульською конвенцією, змушуючи жінок чи дітей-жертв насильства, вести довгі (по 6 місяців) перемовини з насильником.

Законопроект не зобов’язує розлучені пари «ділити дитину між двома домівками» чітко навпіл — батьки можуть домовитись про інший розподіл, але не менше 12 днів та ночей у кожного з батьків. Чи будуть раді цьому обидва з батьків? Залежить від багатьох факторів. Але чи буде добре від того дитині, яка не буде мати свого дому, яка буде змушена тягати свою валізку з місця на місце, змінюючи оточення, правила, ритм життя двічі на місяць?

Наразі в Італії при розлученні (яке починається з фази судового рішення про дозвіл на окреме проживання подружжя) право на проживання у сімейній домівці надається тому з батьків, з ким проживає дитина, майже завжди це мати дитини. У разі прийняття законопроекту Піллона сімейна домівка залишиться за тим з подружжя, хто записаний власником, або повинна бути розділена на частки власності згідно чинного законодавства, а це додаткові проблеми, спори, конфлікти.

Ще однією «новелою» може стати обов’язкове посередництво, або ж медіація, певних медіаторів (за послуги яких треба буде платити гроші), які повинні працювати з батьками, аби «не допустити спір до судового розгляду». Хто будуть ці медіатори, хто контролюватиме їх неупередженість та компетентність, чому їх рішення кращі за рішення суду — наразі незрозуміло. Ці ж спеціалісти повинні будуть фіксувати наявність у дітей так званого «синдрому батьківського відчуження» (Parental Alienation Syndrome) — невизнаного психологами плоду одноіменної теорії, яку натомість використовують у залах суду для звинувачення матерів (або батьків) у тому, що вони, в процесі розлучення, ніби налаштовують дітей проти іншого з батьків. Ця теорія (яка не знаходить наукового підтвердження) використовується для того, аби зробити абьюзером того, хто ним не є, а дитину, у відношенні якої існує нічим не доведена маніпуляція, — жертвою. Годі й казати про деструктивні наслідки офіційного визнання такої теорії:  якщо дитина не хоче бачитися з одним з батьків, то новий закон автоматично вважає, що справжніх підстав у неї на те немає, а її просто так налаштував другий з батьків. Відтак пропонується або віддати дитину якраз тому, з ким вона не хоче навіть бачитися або помістити у інтернатну структуру.

Хто виграє від «закону Піллона»?

Більш заможний, більш професійно реалізований з батьків, який може дозволити собі платити медіатору (і, можливо, отримувати ті результати, за які буде сплачено з однієї кишені), судовому експерту (з тими ж наслідками), який є власником житла та бенефіціаром соцпакету на повноцінному робочому місці. Зазвичай цим з батьків не є жінка. Тому протести проти законопроекту Піллона пройшли під гаслами боротьби за права жінок і дітей. Важливим для нас в Україні є те, що участь у цих протестах взяли не тільки жіночі організації, не тільки правозахисники, що відстоюють інтереси жінок, а й рухи за права меншин, профспілки, асоціація студентів і працівників вишів, одна з асоціацій гінекологів, і — що найголовніше — багато чоловіків, які вбачають у законопроекті Піллона атаку на фундаментальні принципи сімейного права, відміна яких нагадає багатьом часи суворого обмеження прав жінок і чоловіків, адже закон, який уможливив розлучення в Італії  було прийнято лише у 1970 році.

Декілька тижнів тому спеціальні доповідачки у справах насильства та дискримінації щодо жінок в ООН Дубравка Сімоновіч та Івана Радачіч направили до уряду Італії листа, про стурбованість щодо законопроекту Піллона. Так, вони зауважують, що реформа у питанні опіки та розлучення, не захищатиме жінок та дітей, які потерпають від сімейного насильства та призведе до поглиблення гендерної нерівності. Доповідачки зауважили про шкідливість обов’язкової медіації для дітей, особливо у випадках сімейного насильства. Крім цього, документи, складені в ході медіації, матимуть «конфіденційний характер» і будуть недоступні для консультації навіть суду: ці обидва моменти вступають в протиріччя з положеннями Стамбульської конвенції про захист жертв домашнього насильства. Дитина, яка була жертвою або свідком насильства, буде змушена контактувати з абьюзером. «Дуже неоднозначною» називають доповідачки ООН теорію «батьківського відчуження», тому висловлюють занепокоєння щодо наміру зробити це поняття юридичним терміном. Відтак, доповідачки звернулись до уряду Італії з рекомендацією переглянути та змінити текст законопроекту.

10 листопада 2018 року на площі Мадонна-ді-Лорето в Римі зібрались тисячі протестувальників, колонна жінок пройшла у костюмах «служниць» з антиутопії Маргарет Етвуд «Оповідь служниці«, а Лелла Палладіно, соціологиня, правозахисниця та директорка національної мережі  проти насильства над жінками Di.Re висловила загальне ставлення протестувальників до законопроекту Піллона: «Це закон-катастрофа, який не є плодом політики правого толку, він є саме фашистським і відкидає нашу країну принаймні на 50 років назад.»

Фото: Ірина Кащей

— Читайте також: Суд царя Соломона: З ким жити дитині після розлучення?

Мы в Facebook