Ольга Стефанишина: «Для впровадження медичної реформи потрібні мотивовані професіонали»

Про можливість стати справжніми агентами змін у МОЗ

Тривалий час не вщухають дискусії щодо медичної реформи, яку розробляє та імплементує команда міністра охорони здоров’я України Уляни Супрун. Ми зустрілися із заступником міністра Ольгою Стефанишиною, щоб із перших вуст дізнатися, чим може бути корисна медреформа для українського суспільства, а також дізнатися, чому міністерство намагається залучити до роботи активну громадськість і що корисного можуть зробити активісти, якщо почнуть діяти зсередини.

Зараз після прийняття медреформи з’являються публікації про можливі ризики після її прийняття. Чи погоджуєтесь ви з тим, що вони є?

Ризики є завжди. Проте не треба плутати ризики, над якими можна працювати і долати їх, із тими страхами і міфами, які множать у медіа просторі противники медичної реформи. Якщо ми говоримо про реформу, то основний ризик тут — це строки. Ми вже бачимо, як затягнулось голосування за відповідні законопроекти, через що запланований старт реформи з січня місяця переноситься на квітень. Міністерство проводило стратегічне планування і розробило чіткий графік впровадження, проте не все залежить від нас.

Другий ризик — це робота регіональних команд — органів місцевого самоврядування і головних лікарі в регіонах — саме на них покладається реорганізація мережі медичних закладів і автономізація лікарень. Для регіонів це можливість зробити свою медичну мережу оптимальною для краян, за своїм баченням, без вказівок “згори”. Від того, наскільки злагоджено і добре вони спрацюють, буде залежати реалізація реформи на місцях. Аби нейтралізувати цей ризик, вже протягом минулого року і зараз Міністерство проводить регіональні зустрічі та пояснює алгоритм дій для органів місцевого самоврядування і лікарів. До цього процесу також активно залучається громадськість.

Ми певні, що реформа відбудеться. Вона настільки довгоочікувана і вистраждана українцями, що не лишається нічого іншого, як врешті побудувати нову систему охорони здоров’я. Насправді нічого складного в цій реформі нема. Адже суть її проста — змінити систему фінансування. Тепер держава буде платити не за утримання будівель та ліжкомісць, а за конкретні послуги, надані пацієнтам. Це ефективне використання державних коштів на благо пацієнтів, які користуються послугами лікарів. Так система охорони здоров’я працює в більшості розвинених країн світу.

Багатьох лякає момент про те, що усі платити тепер будуть однаково. Але рівень зарплат в українців дуже відрізняється. Чи буде цей момент врахований?

Реформа закладає безоплатність медицини. Держава бере на себе оплату гарантованого пакету медичних послуг. Це означає, що жодна людина за гарантований пакет платити не буде. Поки держава запускає такий механізм на первинній медичній ланці (сімейні лікарні, педіатри, терапевти, які працюють на первинній ланці). Згодом система розповсюджуватиметься на вторинну і третинну допомогу. При чому це стосується як державних лікарень, так і приватних, які укладуть контракт із Національною службою здоров’я. Тобто по суті, тепер лікарня “виставлятиме рахунок” державі, а не пацієнту.

Не секрет, що сьогодні в Україні дуже багато онкохворих дітей, ми бачимо їхні історії у соцмережах, по телебаченню. Чи дасть реформа можливість лікувати їх безплатно?

Державні заходи із фінансування лікування онкохворих дітей і дорослих впроваджуються і зараз. Щоправда, держава поки не може забезпечити 100% фінансування програм для лікування онкохворих. Я, як ніхто, розумію потребу збільшення фінансування, адже я багато років очолювала пацієнтстьку організацію і одним із наших завдань була якраз адвокація збільшення фінансування на ліки. Але я також розумію, що жодна держава світу не фінансує програми для лікування онкології на 100%, бо лікування надто дороговартісне.

Міністерство постійно вишукує шляхи для вирішення цієї проблеми. У 2017 році фінансування  лікування онкохворих дітей підвищено на 63%. Окрім того, міністерству вдалось оптимізувати витрати на низку програм і заощадити 100 млн грн. Всі ці кошти були перерозподілені на заходи по боротьбі із онкологічними захворюваннями. Ми будемо і надалі працювати над розширенням доступу пацієнтів до лікування.

Медреформа спрямована зокрема на те, щоб подолати корупцію, але як буде контролюватись цей момент на місцях?

Реформа націлена не лише на пацієнтів, а й на лікарів. В нинішніх умовах низько оплачуваної праці лікарів, вони часто змушені ставати хабарниками — чекати вдячності від пацієнтів. Реформа передбачає, що лікарі будуть самостійними і зможуть заробляти залежно від того, наскільки якісні послуги вони надають та наскільки ефективно вони працюють. Ми думаємо, що якщо лікарям дати можливість чесно заробляти достойні суми, то якась частина лікарів натуральним шляхом відмовиться від хабарництва.

Окрім того, реформа підвищить очікування пацієнтів від лікарів, тобто пацієнти відчують, що лікарі за них борються, що пацієнти є для них мотивацією, як, наприклад, клієнти для будь-якого бізнесу. Пацієнти отримають можливість обирати. І відповідно відмовлятись від послуг лікаря, який вимагає хабарі.

І ще важливий момент — прозорість. Пацієнт буде знати, скільки і за які послуги держава оплачує лікарні. І лікарі просто не зможуть вимагати від пацієнта додаткову плату, тому що пацієнт зможе сказати: держава заплатила за мене. Це гарантуватиме пацієнтові впевненість в якості обслуговування, а лікарю — оплату його праці. По суті, успішність цієї реформи буде залежати від кожного пацієнта і кожного лікаря.

Ви перейшли на держслужбу із громадського сектора. Розкажіть, яким був цей перехід, із якими викликами та стереотипами ви стикнулися?

Благодійний фонд «Пацієнти України», виконавчим директором якого я була, вже більше ніж півроку допомагає Міністерству охорони здоров’я налагоджувати систему закупівлі лікарських засобів. Я була співавтором законів, які дозволили перехід закупівель від міністерства безпосередньо до міжнародних спеціалізованих організацій. І півроку тому ми з командою вирішили допомогти міністерству впроваджувати цю реформу закупівель. Ми допомагали працівникам міністерства, брали участь у робочих групах, розробили низку нормативних документів, щоб покращити роботу моніторингу та обліку лікарських засобів, а також пришвидшити сам процес закупівель.

За цей час я мала нагоду добре вивчити як працює МОЗ. Звичайно міністерство працює зовсім не так, як громадська організація — тут дуже багато бюрократичних процесів, які не є характерними для громадських організацій. Проте офіційний перехід в ряди співробітників міністерства не був для мене болісним.

Півжиття я працюю, як то кажуть, по ту сторону барикад, отже я звикла до того, що громадські організації, здебільшого, критикують владу, і ми самі це робили останніх 10 років, але зараз я бачу необхідність працювати у самому державному механізмі. Вже нема потреби поза міністерством розробляти рішення, а потім пропонувати їх міністерству. Зараз є можливість заходити всередину міністерства, отримувати повноваження, робити все необхідне і брати на себе відповідальність за свої дії. Саме у такий спосіб зміни на краще відбуватимуться якнайскоріше.

Щодо стереотипів… мені досить легко було почати працювати у міністерстві, навіть півроку тому, на волонтерських засадах. Тому що зараз така позиція міністерства — нова команда відкрита до пропозицій і допомоги. Якщо знаєш, як краще — приходь і роби. Це був унікальний досвід співпраці громадського сектору і влади. Але я пам’ятаю й інші часи — при Богатирьовій та при Квіташвілі (Раїса Богатирьова та Олександр Квіташвілі — екс-міністри охорони здоров’я України. — Прим. Ред.) я була персоною нон-грата у міністерстві.

Що корисного, новаторського із свого минулого досвіду ви привнесли у нинішню діяльність?

Громадські організації значно менше стикаються з бюрократією, і це робить роботу в громадських організаціях сильно простішою. Тепер у міністерстві я буду намагатися спрощувати процеси прийняття рішень, бо через бюрократію іноді все дуже затягується. Ми маємо політичну волю з боку міністра прискорювати закупівлі лікарських засобів. Також ми розробили та впровадили електронну систему, яка дає можливість відслідковувати закупівлі та поставки. Тому що ми знаємо, як важливо дати громадянам доступ до інформації, тим більше, якщо ця інформація стосується здоров’я. Тепер ми будемо впроваджувати електронну систему обліку лікарських засобів у регіонах, аби міністерство могло оперувати найсвіжішими даними. Наразі збір інформації часто відбувається в паперовому вигляді — це затягує процеси і підвищує ризик похибки.

Найголовніше те, що міністерство дає таку можливість — втілювати ідеї. МОЗ — один із пілотних проектів загальної реформи державної служби. Я думаю, що мені, та іншим людям, які прийдуть сюди працювати, пощастило, бо у нас є можливість створити зовсім нове міністерство. Зараз багато людей покидають «насиджені» місця і йдуть  із громадських організацій працювати у міністерство. Це  фонд «Таблеточки», й наш фонд, і «Всеукраїнська мережа людей, що живуть з ВІЛ», і «Реанімаційний пакет реформ». Я думаю, що така питома вага активної громадськості серед співробітників приведе до створення міністерства нового зразку вже за півроку-рік.

З яких причин ви хочете долучити представників громадського сектору до держслужби?

Тому що це зараз єдиний шлях реально щось змінювати. Перейти від критики до реальних дій. І, що дуже важливо, — взяти на себе відповідальність за ці дії. Зараз міністерству просто не вистачає рук. І ми будемо раді, якщо до втілення змін у сфері охорони здоров’я долучаться не лише представники громадського сектору, але і бізнесу. Нам потрібні талановиті менеджери, які допоможуть побудувати державну установу нового зразку.

Багато хто вважає, що державна служба — це низькооплачувана робота, яка не призводить до бажаних результатів. Також є стереотип, що чиновники у більшості своїй є хабарниками. Отже першою профілактикою проти хабарництва буде підвищення зарплатні тим чиновникам, які зараз будуть заходити працювати до МОЗу. Наприклад, офіційна зарплата директора директорату становитиме близько 50 тис. грн, зарплата експертів директорату — 25-35 тис. грн.

Зараз є вікно можливостей, яке відкрите кожному, хто хоче щось змінити у сфері охорони здоров’я й взагалі в країні. Мені видається несправедливим, що ми стояли на Майдані й виборювали нову країну, а потім повернулися до свого бізнесу чи до громадських організацій, тихенько там працюємо й далі критикуємо все, що робить влада. Якщо є можливість, потрібно нею скористатися і творити реальні зміни у складі держсектору. Для себе я вирішила, що це було б злочином з мого боку — не використати таку можливість. Тож, коли мені запропонували посаду тут, я не задумуючись пішла працювати у Міністерство, бо не бачила сенсу лишатись у громадському секторі. В охороні здоров’я зараз дуже сприятливий час для змін. Пацієнтським організаціям вже нема сенсу займатися адвокацією в такому форматі, як раніше, — стояти під МОЗом з плакатами. Можна, звичайно, працювати як експерти, чим і буде тепер займатись фонд «Пацієнти України». Але для себе я вирішила, що треба йти сюди, тут розробляти рішення, тут їх втілювати, беручи на себе відповідальність як чиновник, а не як консультант. Без мотивованих професіоналів, які хочуть змінити країну, медична реформа не зможе відбутися.

Вела бесіду Іра Керст

Фото: прес-служба МОЗ

— Читайте також: Феминизм — это не клетка, а спасательный жилет