Освітній батл: Онлайн-курси чи класичні університети

Тимофій Мілованов та Іван Примаченко про те, чи зникнуть університети у майбутньому

Згідно статистики, в Україні близько 80% випускників шкіл вступають до вишів. Однак дані соцопитування свідчать про те, що рівнем вищої освіти студенти останніми роками не задоволені — станом на 2011 рік рівнем української освіти були задоволені 40% респондентів, а от у 2015 році цей показник зменшився до 17%. Це пов’язано з тим, що різко зріс попит на якісну освіту. Цікаво, що при опитуванні студенти кажуть, що рівень освіти у їх альма-матер нормальний, а ось у середньому по країні — низький. Це ускладнює сприйняття всієї картини в цілому і розуміння того, в якому напрямку варто розвивати вищу освіту в Україні. Дві різних точки зору щодо освітянського вектору виказали Іван Примаченко, співзасновник платформи масових відкритих онлайн-курсів Prometheus, та Тимофій Мілованов, професор Піттсбургського университету, почесний президент Київської школи економіки, на дискусії «Нова освітня програма: Яка освіта нам потрібна у 21-му столітті?», що проходила в рамках #UkraineEconomyWeek*.

Іван Примаченко, співзасновник платформи масових відкритих онлайн-курсів Prometheus

Я думаю, що офлайн-освіта помирає і їй недовго лишилося, десь років 20. І офлайн-університети в старому своєму вигляді будуть так само дивно сприйматися, як зараз дивно сприймається навчальний процес, де використовуються тільки книжки. Що я маю на увазі? Дивіться: багато людей зараз говорить про те, що онлайн-навчання раціоналізує процес освіти. Це, звичайно, важливо. Але більша перспектива онлайн у тому, що воно стає фундаментом для розгортання інших освітніх інновацій на базі онлайн-курсів. Найголовніша така інновація – це змішане навчання. Змішане навчання — це коли замість лекцій повністю чи частково студенти переглядають лекції найкращих викладачів країни чи світу, повністю чи частково виконують онлайн інтерактивні завдання, повністю чи частково складають тести, можуть отримати відповіді на питання на форумі курсу. В офлайні залишається те, що немає сенсу переносити в онлайн, – починаючи із семінарів і завершуючи фінальним контролем.

Чому я вважаю, що офлайн-університетам недовго залишилося? Причина досить банальна – уявіть собі два університети, один із них інтегрує у свій навчальний процес онлайн-курси, інший — ні. Як показав досвід Массачусетського Технологічного університету, це дає загальний приріст навчальних результатів у 35% само по собі. Ті ж самі викладачі, які викладають офлайн, створили онлайн-курс та запровадили його у свій власний навчальний процес і досягли показника у 35% просто за рахунок того, що студент може переглядати лекції знову і знову, може отримати фідбек через інтерактивні завдання тощо.

У цьому році у США в рамках проекту Minerva Project був запущений онлайн-університет Minerva Schools, який має на меті стати другим Стенфордом. Там весь навчальний процес іде в онлайні. Чому засновники так вирішили? Основною причиною вони називають доступ до найкращих викладачів з усієї країни та з усього світу. Ті, що вийшли вже на пенсію, можуть викладати, ті, хто не може викладати у прайм-тайм, може підключитися один — три рази на тиждень і проводити семінари.

Ось така основна теза про те, чому за 20 років офлайн-університетів без змішаного навчання не залишиться.

Тимофій Мілованов, доцент економіки Піттсбургського университету, почесний президент Київської школи економіки

Онлайн-освіта в сьогоднішній формі – це шарлатанство. Моя точка зору на справжню освіту полягає в тому, що освіта змушує людину змінитися. Ми вчимося чомусь і стаємо якимись іншими людьми, якими на були до цього. Це справжня трансформація. І те, що я маю під освітою, я не маю на увазі те, що я вивчив якусь іноземну мову чи математику, чи економіку. Я змінився як людина, я почав жити по-іншому. І в Україні я не отримав освіти справжньої. Я навчався у фізико-математичному ліцеї, я навчався у КПІ, я вчився у Київській школі економіки, але справжню освіту я отримав у США на PhD (на докторській програмі).

Я приїхав в Америку і я гадав, що я дуже розумна людина, тому що в мене була невелика конкуренція в Україні. Бо у нас всі вчилися, але не дуже. І якщо казати про онлайн-освіту – трохи подивився, потім виключив, потім включив, потім кіно подивився і так далі. На четвертий рік навчання у США мій керівник сказав, що час вже ставати серйозним і попросив принести десять ідей, які я вважаю найкращими. Із них він вибере одну для того, щоб я написав наукову статтю. Мій керівник розглядав ідеї десь півгодини – сім ідей виявилися настільки тупими, що я не зміг відповісти на уточнюючі питання. Тобто я сам не зрозумів, у чому їх суть. А останні три ідеї були розроблені у 1960-х!

Якщо ви хочете стати олімпійським чемпіоном, у вас має бути тренер, який вас ламає. Так, є поодинокі люди, які можуть подивитися бокс на YouTube і стати олімпійськими чемпіонами. Але стати чемпіоном завдяки YouTube, навіть якщо там є домашні завдання і тренер буде давати підказки онлайн, ви не зможете. Потрібна серйозна робота один на один із викладачами, які відбирають вас з-поміж сотень інших. Тому, з моєї точки зору, онлайн-освіта – це нова технологія, так само як і колись було телебачення. 70 років тому існували ідеї, що нам будуть не потрібні університети, бо уроки ми зможемо давати через телебачення всій країні на національному рівні. В США такі ідеї були і в СРСР.

Сьогодні у нас є доступ до онлайн-курсів найкращих університетів світу, є мовні курси. Але якщо людина не може вивчити онлайн, припустимо, англійську, то чи можна сподіватися, що вона вивчить вищу математику? Така освіта дасть поверхневе розуміння термінології, але жодним чином не глибокі знання. І в такому разі ви не зможете конкурувати. Але я сподіваюся, що ми зможемо інтегрувати нові методи онлайн-освіти, створюючи якусь дійсно концептуальну революцію. Проте якщо ми подивимось сьогодні на онлайн-освіту – це той самий лекційний формат. Так, він інтерактивний, але це не є принципова зміна парадигми навчання, це все рівно начитка матеріалу, це все рівно та сама технологія. Я не знаю, як розробити нову по суті технологію навчання, але я вірю, що це буде. І я згоден з Іваном в тому, що більшість університетів зникнуть. Особливо в Україні, тому що вони не дають нічого. Бо справжня освіта – це інтелектуальний спецназ. А більшість наших вишів вчить навичкам вирішувати проблеми, а не якимось знанням.

Проблема з онлайн-освітою полягає ще й у фінансуванні. Чому, наприклад, Гарвард чи Пенсильванський університет не дуже зацікавлені у онлайн-освіті та вони проти надавати дипломи після онлайн-навчання? Тому що вони хочуть тримати репутацію та хочуть контролювати – їм краще випустити 20 людей, а не 20 тисяч, але вони будуть знати, що ті люди – інтелектуальна еліта. Все, що є у цих університетах, – це репутація, більш нема нічого. Тому постає питання: яким чином онлайн-платформи зможуть відтворити контроль якості, щоб здобути репутацію? Якщо онлайн-освіта зможе вирішити проблему побудови репутації та контролю якості, тоді дійсно навчальну парадигму буде змінено.

*#UkraineEconomyWeek — серія подій, присвячених економічному розвитку України та організованих Київською школою економіки та компанією Visa за підтримки НБУ.

— Читайте также: AltSchool: Альтернативное образование на примере одного проекта

Мы в Facebook