Парламентські слухання з «жіночого питання»: Про що говорили жінки у Верховній Раді

Чути голоси тих, кого не помічають

Національна консультантка ООН Жінки, юристка Олена Зайцева ділиться враженнями про парламентські слухання на тему: «Запобігання та протидія дискримінації жінок з вразливих соціальних груп», що відбулися у Верховній Раді 10 жовтня 2018 року.

Побачити, як жінки аплодують словам «фемінізм», «сестринство» та «солідарність» — вже заради цього варто було піти на Парламентські слухання 10 жовтня. Сесійна зала Верховної Ради була переповнена, велика черга скупчилась ще на вході, а виступити встигли далеко не усі бажаючі. За наданими списками було зареєстровано 744 учасниці… тобто «учасники», адже незважаючи переважну кількість жінок у списку, їх все одно вважають за потрібне узагальнювати в чоловічому роді. Ця звична, але не обов’язкова, мовна норма — це теж питання видимості жінок.

Не знаю чи цей сакральний депутатський притулок з його величезною кришталевою люстрою та багряними кріслами колись бачив таку кількість вмотивованих і рішучих жінок. Більшість виступів були короткі: всього по три хвилини, але це був єдиний вихід, враховуючи кількість заявок. Скільки ж організацій займаються правами жінок та фемінізмом в Україні? Виявилося, що точна їх кількість невідома, але пролунала цифра 600+, і її вже не так легко буде спростувати, як кількість загиблих від гендерно обумовленого насильства проти жінок (дивно що взагалі комусь в голову приходить бажання спростовувати такі речі).

Звичайно, це були непрості виступи і важкі питання. Піднімалися теми нелюдських умов ув’язнених жінок та їх можливості бачитись з дітьми; права ромських дівчат та жінок, які втрачають змогу навчатись, зокрема, через ранні шлюби та традиції; потреби жінок з інвалідністю, які не тотожні потребам чоловіків та засилля принизливої сексистської реклами, яка є ганебної плямою нашого медійного ринку. Окремо хочеться згадати тему реабілітації, яка необхідна певним категоріям жінок (зокрема постраждалим від сексуального насильства, яких не згадували) для успішної соціалізації в суспільстві, і яка, за свідченням доповідачок, для жінок є часто більш складною.

Трохи прикро, що значна частка виступаючих були представницями міжнародних організацій та влади, а не жінок з регіонів, проте почути від урядовиць, що реформи потрібні не лише в центрі, а й на місцях, що розроблюються нові інструменти досягнення рівності прав та можливостей жінок, було теж важливо.

Чого хотілось би більше? Голосів жінок з різних вразливих груп та областей, які від першої особи говорять про свої нагальні потреби та прагнення; більше дізнатися про ініціативи жіночих організацій, про проекти та досягнення, конкретні вимоги, направлені на захист прав та можливостей жінок. Я дотримуюся позиції, що кожна жінка, незалежно від її соціального, сімейного чи економічного становища, є вразливою, але нам варто чути голоси тих, хто зазвичай залишаються непоміченими для новин, або кого нерідко виставляють не в найкращому світлі.

Однозначно, такі слухання мають проходити частіше, а деяких представників влади мабуть варто приводити на них в обов’язковому порядку, щоб вони особисто подивилися в обличчя тих, кого не помічають, тих, хто має потреби та бажання, часто відмінні від «середніх», «чоловічих». Бо людина – це не лише чоловік, і її «середньостатистичні» потреби – це не лише потреби чоловіка.

— Читайте також: Медленная эволюция: Трансформации в Украине на пути принятия Стамбульской конвенции

Мы в Facebook