Плани на зиму: Рекомендації 10 затятих читак

Ціла купа книжок для довгої зимівлі

Які книжки обирати для читання взимку? Пропонуємо покластися на думку досвідчених книголюбів, які поділилися своїми планами на найближчі три місяці, рекомендуючи чудову художню літературу і цікавий нон-фікшн.

Ганна Довгопол, координаторка програми «Гендерна демократія», Представництво Фонду імені Гайнріха Бьолля в Україні.

Емоційний інтелект

Деніел Гоулман, «Віват»

Про емоційний інтелект я дізналася досить недавно. Звісно, пішла почитала в інтернеті що це і тут на очі потрапив цей чудовий переклад Гоулмана, чий твір вважається класикою у даній темі. Він одним з перших написав про те, що наш успіх у житті, як професійному так і особистому, залежить не стільки від знаменитого IQ, як вважалося довгий час, а чи не більшою мірою від EQ (emotional intellegence) — емоційного інтелекту. Мова йде про вміння розпізнавати власні емоції і емоції інших людей, розуміти, що відчуваєш ти та інша людина, адже переживання набагато більше впливають на нашу поведінку, ніж нам, можливо, хотілося б думати. Книга не дуже легко читається, адже є роботою науковця, з багатьма прикладами, проте із зрозумілими і детальними поясненнями. Читати слід вдумливо «з олівцем», не поспішаючи.

Жизнь женщины

Ямамото Юдзо, «Приморское книжное издательство»

Книжку «Жизнь женщины» мені зовсім несподівано подарувала одна хороша знайома. Сказала, що побачила її десь на букіністичній розкладці і подумала, що це якраз для мене. Книга видана вперше в СРСР у 1939 році, а у мене видання 1958 року. Цей художній твір про життя японської жінки, виглядає, досить жорстким через свою правдивість. Я подумала, що дуже дивно, як в Радянському Союзі могли видати такий феміністичний, по суті, твір. Цікаво дізнатися, як описали про життя японських жінок на початку століття і уявити, як книгу могли сприйняти у Союзі. Через це книга в мене є першою в списку серед тих книжок, які слід неспішно читати під ялинкою.

Дорж Бату, він же Андрій Васильєв, письменник, автор бестселеру «Франческа повелителька траєкторій», у минулому журналіст, тепер працює оператором корекції траєкторій Центру керування польотами Національного управління з аеронавтики та досліджень космічного простору США.

Стіна

Андрій Цаплієнко, «Видавництво Старого Лева»

Збираюсь нарешті сісти за книжку свого друга, відомого журналіста Андрія Цаплієнка, «Стіна», котру цього року видало «Видавництво Старого Лева». На превеликий сором, через тотальний брак часу, роблю це тільки зараз. «Стіна» — це антиутопія про українсько-російську війну. У США цього року був страшенно популярний серіал «The Man in The Hihg Castle» — також антиутопія, котра показує, яким би був світ, якби у Другій Світовій перемогли так звані країни Осі (країни фашистського альянсу на чолі з Гітлером). Чесно кажучи, від цього мороз по шкірі. В Андрія все трошки оптимістичніше, і, знаючи його колосальний досвід військового журналіста, вкрай цікаво буде дізнатись, як би розвивались два постапокаліптичних суспільства — українське і російське.

Як влаштовано Всесвіт. Вступ до сучасної космології

Сергій та Олексій Парновські, «Видавництво Старого Лева»

Книга мого друга Олексія Парновського, котру він написав у співавторстві зі своїм батьком, Сергієм Парновським, «Як влаштовано Всесвіт. Вступ до сучасної космології», ще тільки готується до друку, але я чекаю її з нетерпінням, тому що це фахова книжка якраз за моїм профілем. Олексій – кандидат фізико-математичних наук, фахівець в галузі космічної погоди, сонячно-земної фізики та методів обробки супутникових даних і завідувач лабораторії астрофізики НАНУ. Книга написана фахово і абсолютно доступною мовою (я знаю, бо в мене є її англійськомовний варіант). Це фактично як Стівен Ґокінґ, тільки Олексій. Звісно, Олексій не вміє рухати курсор комп‘ютера щокою, як це робив великий вчений. Хоча Олексій якось жартував, що може, якщо засне обличчям на клавіатурі. Книга розповідає про те, як влаштований і як працює всесвіт. Там навіть є інструкція, як з підручних засобів у кімнаті зібрати симулятор «чорної діри». Крім того Олексій – автор передмови до моєї першої книги про Франческу. І, до речі, передмову до продовження пригод Франчески він вже також написав.

Олександра Іванова, старший науковий співробітник лабораторії фізики малих тіл Cонячної системи Головної астрономічної обсерваторії Національної академії наук України, кандидат фізико-математичних наук. «Я дуже чекаю на зимові канікули та різдвяні свята, разом з дитиною очікую дива, плекаю надії на кращий новий рік. Канікули — це відпочинок від турбот року, що минає. Відпочинок для мене — бути поруч з рідними, готувати для них щось смачненьке, читати гарні книжки».

Французьке виховання. Історія однієї американської мами в Парижі

Памела Дракермен, «Критика»

Кажуть, що перша дитина — це жертва експеримента по вихованню… Як вчений не можу не погодитись. У мене одна дитина і досвід набувається у процесі виховання, метод спроб та помилок, граблів, на які наступаєш неодноразово. Звісно, часом читаєш блоги або книжки по вихованню, особливо, коли бере верхи думка, що потрібно було б почитати «мануал», застосувати досвід інших до виховання своєї дитини. Це бажання підсилюється, коли я спілкуюсь з подругами, діти яких вже досягли пубертатного періоду. Ці подруги всі хором повторюють, що у цьому віці виховувати вже запізно. Мій невеличкий досвід у вихованні каже, що головне — приклад батьків, але вважаю, що почитати ніколи не завадить. Тому взимку хочу прочитати книжку Дракермен про французьке виховання. Часто, буваючи у різних країнах Європи на конференціях, звертаю увагу на дітей і батьків, що гуляють вулицями міст, і бачу відмінності у їх спілкуванні. Звісно, різні культурні відмінності впливають на підходи у вихованні. Чекаю від цієї книжки легкості та французького гумору. Сподіваюсь знайти щось корисне, те, що зможу застосувати. В будь-якому разі, думаю, буде корисно і весело.

Квіти для Елджернона

Деніел Кіз, «Клуб сімейного дозвілля»

Хочеться перечитати книжку з далекого минулого, я пам’ятаю, що тоді після неї залишився приємний післясмак, захотілося думати про багато різних речей. Це дуже глибока, місцями дуже сумна, книга. Вона варта того, аби її прочитати, а тим більше — перечитувати з часом, тому що з роками змінюються світогляд, сприйняття, ти помічаєш інші нюанси в книзі. Зараз багато гарних українських перекладів, то ж чекаю з нетерпінням канікул, аби поринути знову у цю чудову книжку, цього разу — українською мовою.

Микола Ябченко, менеджер комунікацій в Українському жіночому фонді. «Читаю здебільшого у транспорті але за першої можливої нагоди, через це дуже люблю відрядження. Книги обираю за відгуками інших, але єдиний вид магазину, куди я можу прийти не цілеспрямовано за чимось конкретним, — це книгарні. Тому можу зачепитись поглядом за обкладинку, прочитати опис і купити.»

 

Чоловік на ім’я Уве

Фредрік Бакман, #книголав

Ще про жодну книгу я не бачив таких одностайних відгуків. Хтось з читачок написала у соцмережах, що в потязі сусід відсів, тому що вона то сміялася, то плакала – такі сильні були емоції. Новорічні свята – час, коли хочеться якихось добрих, чуйних історій, тому Бакман перший у святковому списку. Якщо книга піде, так як я думаю, то одразу прочитаю і наступну його книгу «Моя бабуся просить її вибачити».

Ілюзія Бога

Річард Докінз, «Клуб сімейного дозвілля»

Мене дивує, чому в ХХІ сторіччі люди так масово пірнають у релігію. Мені завжди було цікаво, чому наука досі не спростувала ці легенди і ось виявляється є книга Річарда Докінза «Ілюзія Бога», в якій він (за відгуками – досить толерантно) аргументовано розбирає таке явище, як релігія і показує, що від неї більше шкоди ніж користі. Дуже хочу нових аргументів в свій арсенал для риторики. Думаю, буде цікаво.

Майя Тульчинська, колумніст, автор блога «Доступно и просто о моде и стиле» на Facebook і на сайті Cloche. «Соромно зізнатися, але протягом року в мене майже не вистачає часу на читання. Я навіть зробила окрему поличку для книжок, які треба неодмінно прочитати найближчим часом. Та, на жаль, поки що кількість мешканців цього тимчасового книжкового гуртожитку не зменшується, а навпаки, зростає. Тож на зимові свята в мене амбітні плани – перечитати все те, що не встигла прочитати за рік.»

Охайні прописи ерцгерцога Вільгельма

Наталка Сняданко, «Видавництво Старого Лева»

І на першому місті у цьому списку «Охайні прописи ерцгерцога Вільгельма». Роман Наталки Сняданко вийшов друком у 2017 році та давно чекає уваги на моїй поличці. Книга обіцяє захопливу подорож у часі, нариси з життя Львова протягом останнього сторіччя зі всіма його трагедіями та незворотними змінами. А також сімейну сагу, історію трьох поколінь, достатньо відверту та чесну для того, щоб ми дізналися про сексуальні вподобання героїв та болісні процеси їхньої самоідентифікації. Як на мене, неймовірно актуальні процеси саме сьогодні. А ще роман захоплює чудовою, виразною мовою, вартою того, щоб нею смакувати. Це можна зрозуміти ще у книжковій крамниці, прочитавши побіжно кілька перших сторінок. І дочекатися моменту, коли усі справи можна буде відкласти, заварити міцної кави та насолоджуватися цією книгою аж ніяк не побіжно, а розтягуючи задоволення та ласуючи кожним словом.

Спостерігаючи за англійцями

Кейт Фокс, «Видавництво Старого Лева»

Інша книжка, зустрічі з якою я дуже чекаю, – «Спостерігаючи за англійцями». Це перекладене з англійської дотепне дослідження британського суспільства. Ми тут всі вважаємо себе знавцями англійської культури та традицій – звісно, усі ж дивилися «Аббатство Даунтон», «Шерлока» та відео з королівського весілля, а дехто навіть читав Оскара Уайльда та Джона Фаулза. Насправді ж, кінофільми та навіть художні книжки не дають іноземцю змоги збагнути зсередини устрій цього унікального суспільства. Як вони примудряються жити в ритмі сучасних інформаційних технологій і при цьому зберігати непохитну класову структуру та жорстке розшарування? Як вони досі зберігають свої старомодні традиції розмов про погоду та як розуміють одне одного крізь щільні завіси неповторної британської іронії та сарказму? З яких дрібниць складається образ класичного англійського дому та чарівної, буколічної англійської провінції, де, як нам відомо з детективів, стаються відчайдушні вбивства? От про все це сподіваюся дізнатися з книжки Кейт Фокс, що вийшла у «Видавництві старого лева».

Остап Микитюк, письменник, музикант. «Не зважаючи на колосальні об’єми роботи та підготовку дебютного ЕР зі своїм гуртом (а ще і відпочити потрібно і приділити достатньо часу коханим і рідним) поставив перед собою мету за зиму прочитати не менше 50 книг. Це для мене уже норма. Навіть коли хобі переростає в роботу, магія залишається все одно.»

 

5 рівнів лідерства

Джон К. Максвелл, «Фабула»

З самого дитинства завжди вважав себе максимально активною людиною, не зважаючи на якусь вроджену інтровертність і подекуди навіть лінь. Але ж усім дітям можна бути лінивими час від часу, чи не так? Завдяки своєму оточенню, так склалося і на щастя, постійно був задіяний у різного роду активностях у школі та за її межами, з часом і у інших сферах. І помітив, що увага людей приносить мені кайф. Йдеться не про увагу як до «зірки», а про увагу бути потрібним і приносити користь оточуючим, прислухаючись до їхніх потреб і запитів і аналізуючи робити висновки й удосконалюватись. Тобто тепер я розумію це як — бути лідером. Нещодавно у нашому видавництві з’явилася книга всесвітньо відомого спікера і дослідника лідерства Джона К. Максвелла «5 рівнів лідерства» у якій він якраз зазначає, що бути лідером — це не стільки вроджене уміння й розуміння дійсності навколо себе, але може бути й набутим навиком. На прикладі своїх теорій та багаторічної практики Максвелл вивів формулу «лідерства», яка складається з 5 рівнів. Я хочу дізнатись для себе на котрому з рівнів я зараз. І впевнений, що мені ще є куди рости й удосконалюватись.

Наречена Шульца

Аґата Тушинська, «Видавництво ХХІ»

Кожна людина в тій чи іншій мірі пов’язана з творчістю. Хтось пише романи, хтось стає його героями, хтось малює картини, хтось пише музику, а хтось надихає автора на це, стає його музою. Таких прикладів у світовій історії безліч. Та не так уже й багато у історії, яка пов’язана з нашою країною. Особливо коли всю можливу епістолярну спадщину і біографії наших митців перечитано, а інколи й по декілька разів. Однією з всесвітньо відомих постатей, пов’язаних з нами географічно, є Бруно Шульц. До якого свого часу привернув увагу Юрій Андрухович. Досить екстравагантний Бруно був людиною мистецтва і насправді навіть концентрацією мистецтва у людині. Що його надихало створювати нові світи на сторінках своїх творів? Звісно жінка. Юзефіна Шелінська. Та як ми знаємо Ерос і Танатос ходять поруч. І де є щастя, там є і біль. Я насправді дуже люблю біографії таких особистостей і дуже люблю коли ці біографії подаються не у сухому вигляді, а приправлені художньою манерою. Саме тому в моєму маст-ріді на цю зиму художня біографія Юни Шелінської від Аґати Тушинської — «Наречена Шульца».

Таня Касьян, головна редакторка WoMo та ZZA.delo. «Маю зауважити, що ті книги, про які пишу я, ще не прочитані мною. Це тільки плани. Узагалі, спіймала себе на думці, що зараз через обсяг роботи з текстами я стала менше читати, і це мене так пригнічує, що я навіть ялинку собі змайструвала зі своїх книжок, — нагадування про те, що потрібно взяти себе і книгу в руки».

Перезавантаження

Тері Террі, #книголав

Я почала її читати, щоб зрозуміти жанр, але відклала на канікули, щоб завантажитись в історію, адже це антиутопія. А ще це young adults — тобто така молодіжна література, якою я зачитувалась декілька років тому, тобто для мене «Перезавантаження» — таке собі ностальджі. За описом книга про світ, що у майбутньому опинився під владою несправедливості й тиранії, і головна героїня, 16-річна дівчина, як і тисячі інших людей, пережила так зване перезавантаження ‒ її пам’ять стерто. Але ночами вона бачить привиди минулого, які спонукають її згадати щось важливе. Мені здається, що книжка може зайти підліткам і тим, кому сподобались «Голодні ігри».

Таємне життя розуму. Як ми мислимо, відчуваємо й вирішуємо

Маріано Сігман, «Віват»

А ось цю книгу я купила собі, коли була на якомусь внутрішньому роздоріжжі. Коли мені погано або я збентежена, я йду до книгарні і накуповую книжок. Так я і знайшла «Таємне життя розуму». Разом з цією книгою я купила «Таємничу історію Біллі Міллігана» Денієла Кіза. І тільки коли розклала книжки на столі, зрозуміла, що несвідомо обрала книги про мозок людини. Ось про те, як він працює, я і хочу дізнатись. От, наприклад, чому в людей, що розмовляють кількома мовами, рідше розвивається деменція? Або яким чином немовлята, ще не вміючи говорити, розрізняють добро і зло? Має бути цікаво!

Катерина Листван, науковий співробітник відділу генетичної інженерії Інституту клітинної біології та генетичної інженерії НАН України. «Я – читач настрою. З дитинства любила, коли навколо багато різних книжок і можна в них копирсатись, знаходячи якусь чергову цікавинку. Так переважно вибираю книжки і досі; вагомою є також порада чоловіка. Зазвичай читаю декілька різних за настроєм книжок паралельно – наприклад, протягом тижня можна читати в різний час доби «Ім’я рози» Еко і «Незнайко в сонячному місті» Носова. Спокійно відкладаю до кращих часів недочитану книжку, яка, як то кажуть, «не пішла» – через півроку вона може виявитись саме тією, яка потрібна. Маю улюблені книжки, котрі можу перечитувати багато разів – наприклад, це більшість творів Станіслава Лема».

Птахи з невидимого острова

Валерій Шевчук, «А-Ба-Ба-Га-Ла-Ма-Га»

Раніше мені довелось прочитати його твори «Стежка в траві. Житомирська сага» та «Око прірви» – зовсім різні за сюжетом, але обидва справили на мене сильне враження, яке найкраще описується словом «атмосферні». Думаю, що і нова збірка виявиться підходящою для неспішного тривалого читання довгими зимовими вечорами.

Дзвони Майдану

Віталій Портніков, «Акта»

Віталій Портников — відомий і досвідчений український журналіст, я завжди стежу за його публікаціями. Його досить глибокі погляди на події останніх років мені імпонують, і в книзі я сподіваюсь знайти їх художньо оформлене узагальнення.

Василь Карп`юк, поет, прозаїк, видавець. «Наразі читаю «До біса почуття. Як вибратися з лайна», Майкл Беннет, Сара Беннет, «Наш формат». За це видання взявся тому, що очікував рецептів контролю почуттів у підприємництві. Мені особисто почуття в цій сфері страшенно заважають і постійно через це обпікаюся. Поки що більш-менш читається.»

Погляд навскіс. Вступ до теорії Жака Лакана через популярну культуру

Славой Жижек, Komubook

Хороший підхід обрав автор – тлумачити складну філософію через фільми, книги, які знаєш. А тому й розумієш. З іншого боку – значної частини прикладів таки не знаєш, тому можна складати список для прочитання-перегляду якісного продукту. Ну і сама філософія Лакана.

Іов. Книга

переклад Івана Хоменка, коментарі Володимира Романенка, «Богуславкнига»

Знову ж, дуже класний формат – з одного боку читаєш собі книгу Іова (одну із частин Старого Завіту), а з іншого – дуже цікаві коментарі мало не до кожного вірша. Ну і це не авторські розмірковування окремого богослова, а продукт масштабного опрацювання чи не всієї найважливішої богословської думки про цю книгу всіх часів і країв. Цікаво читати ті чи інші погляди, які автори могли вважати об’єктивними, а нині ми розуміємо, що вони зумовлені часом і місцем написання. Саму книгу Іова можна читати, як поезію, а тому її можна віднести до художньої літератури.

Тетяна Гордієнко, журналістка, книжковий оглядач WoMo. «Цей рік, на відміну від попереднього, видався у мене майже повністю зануреним у прагматичний, часом дотепний, часом нуднуватий світ нон-фікшену. І коли треба повертатися до художньої літератури, слід робити це, діючи напевне.»

Олівія Кіттерідж

Елізабет Страут, «КМ-Букс»

Що я маю на увазі, кажучи про гарантоване задоволення? Я кажу про бестселери, які сподобались людям, літературному смаку яких я довіряю. «Олівія Кіттерідж»- не дуже нова книжка (2008), навіть її українському перекладу вже два роки. Але я дуже люблю історії жінок у маленьких містечках, історії, пов’язані неочевидними зв’язками з іншими долями, люблю плетиво життєвих подій, характерів, того незвичайного, що є у звичайному житті. Мені подобаються книжки про «звичайне» життя, тому що я чиню активний спротив тенденції «особливості» і «винятковості», яка робить з милих людей ненажерливих нарцисів. Так, я була в захваті від «Блакитного мережива долі» (Енн Тейлор, «Книголав») та «Співдружності» (Енн Петчетт, «Клуб сімейного дозвілля»), сподіваюсь на подібні враження й від «Олівії Кіттерідж». Опра Уінфрі каже про цей роман: «Прониклива книжка, що змушує читача співпереживати героям. Олівія є віссю, навколо якої обертаються тринадцять складних і безжальних людських історій, що разом утворюють незабутній роман Елізабет Страут». Ох, забула сказати: цей роман здобув Пулітцерівську премію.

До біса почуття. Як вибратися з лайна

Майкл Беннет, Сара Беннет, «Наш Формат»

Цікаво написаний нон-фікшен може так само бути книжкою, яка змінює життя, хоча нехудожня література вважається книголюбами надміру прикладною, «неблагородною». Втім, послухати, що кажуть розумні люди ніколи не завадить. От наприклад, один відомий психіатр та його донька, авторка комічних скетчів, написали разом цю книгу. Щось мені підказує, що це буде дуже корисне (і розважальне водночас) чтиво, я вже навіть встигла підгледіти кілька цитат.

«Страх легко спричиняє страх, це найкращий вічний двигун розуму. Запам’ятайте: справжня противага любові — це не ненависть, а байдужість. Якщо ви достатньо уважні, щоб знайти людину, яка вам підходить, а не ту, яка змушує вас почуватися як належить — ви справді знайшли того, хто вам потрібен.»

«Дехто каже, що самогубство — це результат боягузтва чи поразки з боку тих, хто любив самогубця, але такі люди — якщо послуговуватися медичними термінами — є повними ідіотами. Не існує такого поняття, як поразка, якщо ви продовжуєте любити і дбати про людину, яка безкінечно хвора і втратила більшу частину своєї особистості. Немає такого поняття, як боягузтво, якщо людина хоробро бореться з хворобою, просто щодня встаючи з ліжка, навіть якщо вже не може цього робити!»

— Читайте також: В режимі stand-by: 15 книг, які ви все ще не прочитали, і чому вони важливіші за вже прочитані

Мы в Facebook