Про деякі речі важко говорити: Історія аборту у трьох поколіннях однієї родини

Тема абортів у нашому суспільстві — все ще табу. Як тільки у якійсь країні з`являються новини про те, що законодавці хочуть заборонити легальні аборти, одразу відчувається напруження, як з боку тих, хто прочойс*, так і з боку пролайферів*. У фільмі «Про деякі речі говорити важко» режисерка Стефані Брокгаус тему аборту розкриває з іншого, інтимного, боку. Її стрічка — це особистий документальний фільм про таємниці абортів у її власній родині протягом трьох поколінь. 10 років тому Стефані почала знімати інтерв’ю зі своєю бабусею. Під час розмов вона дізналась, що бабуся робила аборти двічі (на тому наполягав її чоловік, який, за іронією, як можна було побачити у фільмі, пізніше дорікатиме жінці, що в нього немає синів). Тоді режисерка ще не усвідомлювала, що ці відео знадобляться їй, коли вона вирішить робити власний фільм. 

Мама Стефані також зробила аборт багато років тому, вважаючи, що не витримає навантаження, коли з`явиться ще одна дитина. Сама режисерка зробила аборт у 25 років, а через декілька років вона народила дитину. Проте, коли вона завагітніла утретє, вона знову постала перед вибором. Свій давній подібний досвід вона задокументувала через фото. Свої нинішні переживання Брокгаус знімала на мобільний, досягаючи особливої інтимності. Однак її старші родички воліли приховувати свій досвід, адже як зізнається її бабуся: «Про дещо важко говорити». І тільки Стефані, як представниці третього покоління жінок у своїй родині, нарешті вдалось дізнатись правду.

На жаль, Стефані не змогла приїхати на показ свого фільму на кінофестиваль Docudays у Києві, але у нас була можливість поспілкуватись з однією з героїнь стрічки, її мамою — Крістою. 

Фото із фільму. Кріста із маленькою Стефані

Тема абортів завжди була табуйованою. Жінки завжди робили аборти, але ніколи про це не казали, а за часів молодості моєї матері це узагалі було незаконно. Жінки мовчали і мусили миритись з тим, що за них вирішували чоловіки.

Щодо мого покоління, то у мій час аборти були предметом дуже жвавих дискусій. Ми були поколінням 1960-х і прагнули свободи, щоб вирішувати свою долю самостійно. Думаю, це вплинуло на моє рішення також.

І саме моя донька стала тією людиною, яка перервала це замкнене коло. Вона першою почала говорити про тему абортів у нашій родині, вона першою почала ставити запитання. Напевно, через те, що у неї були гарні відносини із бабусею. Я виступала ж скоріше якимось каталізатором, тому що я підтримувала її міцний зв`язок із моєю мамою. І, чесно кажучи, мені було дуже непросто прийняти все, про що дізналась моя дочка.

І процес зйомки, і наші розмови із дочкою у човні, які ви бачили у фільмі, були абсолютно щирими. Уперше ми заговорили на цю тему, коли Стефані було 25 років і вона завагітніла. Вона була тоді у відчаї, не знала, чи робити аборт, чи ні. Тоді я розповіла їй, що колись мала такий досвід, але без подробиць. А вже потім через 10 років, коли вона чекала на другу дитину, я розповіла більш детально про те, що пережила.

Мені би дуже хотілось, щоб моя мати мала колись змогу поговорити про цей вибір і зі мною, і з моєю сестрою, яка теж зробила аборт у свій час. І я шкодую, що не можу повернути час назад і поговорити із власною дочкою про це завчасно.

Фото із фільму. Усі три покоління жінок родини Брокгаус

Коли я дізналась, що і моя мати, і моя дочка робила аборти, мені на серці стало тяжко. Раптом у моїй уяві склалась картина: я зрозуміла, чому я зробила такий вибір, і подивилась на нього з іншого боку. Я подумала, що це моя успадкована доля. Адже у моєї матері було дві доньки, і тато не хотів більше дітей, тому що боявся, що знову народиться дівчинка. Мені здалось, що це якесь ніби сімейне прокляття, адже через те, що я народилась другою дівчинкою, моя мати більше не народжувала дітей. А от моя донька дуже хотіла народити другу дитину, і не дивлячись на відсутність підтримки з боку партнера, вона її народила і таким чином розірвала це коло.

Після зйомок фільму відносини між жінками у нашій родині змінились, ми почали краще розуміти одна одну, ми стали ближчими та щирішими. Та й узагалі, нам стало набагато легше. Але у мене немає ніякого конкретного меседжу для глядача фільму моєї доньки. Усе, що я хочу сказати: аборт — це дуже важке рішення. Кожна жінка, кожен чоловік, кожне подружжя мають добре подумати про цей вибір, тому що наслідки будуть у будь-якому разі. І зокрема наслідки для життя наступних поколінь.

* Прочойс — рух за репродуктивний вибір, що відстоює право жінки робити аборт, а також відповідна етико-політична позиція.  

* Пролайф — рух, спрямований на заборону абортів. 

Фото: Керсті К

— Читайте також: Аборт на позднем сроке: Две истории о самом тяжелом решении в жизни