Профорієнтири: Чим займається полярний дослідник

Микола Весельський про життя в Антарктиді

Микола Весельський — біолог, орнітолог, співробітник Житомирського краєзнавчого музею. Микола двічі побував у складі Української антарктичної експедиції на станції «Академік Вернадський», що розташована на мисі Марина острова Галіндез за 7 км від західного узбережжя Антарктичного півострова. Вона працює цілий рік і є метеорологічною та геофізичною обсерваторією. Щоразу Микола проводив на станції цілий рік. Як потрапити в Антарктиду та чи варта вона того?

Як ви потрапили в Антарктиду?

До 1996 року станція належала Великобританії та називалася «Фарадей», але після підписання меморандуму, її передали Україні, це єдина наша антарктична станція. Український національний антарктичний науковий центр керує всіма дослідженнями, які проводяться вченими на станції. Я вважаю себе звичайним натуралістом, який працює в музеї і часто перебуває у польових відрядженнях, вивчаючи живу природу. Вперше потрапив до Антарктики у складі XVIII експедиції, це впродовж 2013-2014 років, завдяки колезі орнітологу Олександру Пеклу, завідувачу орнітологічного відділу музею НАНУ. Знаючи мене по експедиціях та конференціях, у яких я брав участь, мій старший товариш (до речі, він перший біолог-зимівник на цій же станції) порекомендував мою кандидатуру, а я, звісно, радо погодився, хоча спочатку подумав, що мене розігрують. Адже склад експедиції — це всього 12 осіб! До другої експедиції у 2015-2016 роках мені вже надійшла пропозиція з антарктичного центру і я одразу ж погодився.

Далеко від родини

Родина (в мене дружина та двоє дітей) розуміє і розділяє мій інтерес до вивчення природи, навіть якщо я не в Антарктиді, однак і вдома часто подорожую: то у експедиції, то екскурсійні дослідження в околицях Житомира, тож знають, наскільки це для мене важливо, за це я їм завжди щиро вдячний. Зі зв’язком в антарктичних умовах є певні особливості: інтернет досить дорогий, тож користуємося ним переважно у службових цілях, додому телефонуємо зазвичай пару разів на місяць і розмовляємо недовго. Таке тривале перебування далеко від цивілізації у якійсь мірі нагадує життя у монастирі. Але я почуваю себе комфортно: увесь час тим чи іншим чином занурений у наукову роботу. Інколи буває важко від усвідомлення, що ти далеко і не можеш нічим допомогти рідним. Якщо після першої моєї зимівки повернувся спокійним, то після другої було складніше, можливо, тому що багато чого змінилося в державі. Там в Антарктиді час ніби не рухається, а тут, дома, вже стільки всього відбулося, вбудовуватись було важче. Але найважливіше знати, що нас чекають, на щастя, я повернувся до родини, яка чекала мене і розуміла мене.

Де вчитися на полярника?

Я навчався на природничому факультеті Житомирського державного університету імені І. Франка. Я — біолог, тому й виконував в Антарктиді завдання за фахом. В складі команди зазвичай два біолога. Є також геофізики і метеорологи. До речі, у таку експедицію можуть потрапити і не-вчені. Наприклад, кухар, лікар, електрик або дизеліст.

Які якості потрібні полярному досліднику?

Насамперед, це повинна бути людина пластична у фізичному та психологічному сенсах, яка легко пристосовується до нових умов і людей, адже приміщення станції хоч комфортабельне, але невелике, наприклад, спальне приміщення поділено на відносно невеликі кубрики, ми постійно бачимо один одного 12 місяців поспіль. І, не зважаючи на те, що нас готують до експедиції, з нами працюють психологи, які підбирають склад експедиції так, щоб мінімізувати ризик конфліктів, приблизно через 8 місяців наступає своєрідне психологічне перевантаження. Добре, що там є можливість попрацювати в спортзалі, покататися з гір на лижах, побути на самоті у робочих кабінетах або бібліотеці. Тобто допомагають основні якості, окрім любові до науки: витривалість і адаптивність.

Опишіть, будь ласка, як виглядає побут полярника?

Прибираємо станційні приміщення ми всі разом. Щоп’ятниці відбувається обов’язкове генеральне прибирання, до того ж є також денні і нічні чергування. Куховарить для екіпажу спеціальний кухар: готує обіди та вечері з понеділка по суботу. У неділю в нього вихідний, тож у цей день по черзі на кухні «чаклує» хтось з нас. Сніданки кожен сам собі готує. Продукти завозяться на станцію один раз, під час перезміни команд. Звісно, це в основному консервована їжа, але іноді, під час навігації, до нас потрапляють туристи, то ж буває частують свіжими фруктами і овочами. Місцевих представників флори і фауни вживати в їжу заборонено, відносно цього в Антарктиді діють суворі міжнародні договори. Однак впродовж року цілком вистачає завезених харчів і раціон зимівників достатньо багатий і різноманітний. Під час виконання технічних завдань, особливо у польових умовах, іноді заважають різко змінні погодні умови, але особисто для мене це навіть не «мінус» Антарктиди, це такі незручності, які натураліст вчиться переживати. У цей час опрацьовуємо в лабораторії зібраний матеріал, різноманітні біологічні зразки. Коли відбуваються перезмінки експедицій, ми іноді бачимось з колегами інших антарктичних станцій, наприклад, з аргентинськими, польськими, а в ХХ експедиції співпрацювали із вченими Туреччини.

Чим зайнятися на зимівці в Антарктиді?

Технічні завдання надаються з різних наукових установ нашої держави. Звісно, як орнітолога мене цікавили представники Класу Птахи, тож також вивчав пінгвінів та інших пернатих, але крім того разом з напарниками досліджували найрізноманітніші форми антарктичної біоти. За результатами виконаних робіт щомісяця звітували до національного антарктичного центру, а в кінці року надавали річний звіт, за яким в подальшому є можливість робити узагальнення і висновки, працювати з відібраними біологічними зразками. Але, наприклад, стосовно птахів, відстежуючи стан популяцій деяких видів пінгвінів, є підстави стверджувати про кліматичні зміни: чисельність деяких видів типово антарктичних у секторі наших досліджень помітно зменшуються, навпаки субантарктичні (більш теплолюбиві) здійснюють свого роду експансію, заселяючи придатні місця, при цьому проникають все далі на південь. Так само й метеорологи реєструють істотні зміни, які відбулися за останні 10-20 років.

Чому серед полярних дослідників в Україні так мало жінок?

У 1997 році у складі експедиції були чотири жінки, але це було вже давно, як переказували очевидці — вони погано уживалися між собою. Однак моя особиста думка, у даному випадку ще є відголоски радянських тенденцій, адже на нашій станції, а також російських, і ось вже розпочали білоруси працювати, — немає жінок, а на всіх інших міжнародних антаркичних станціях жінки успішно працюють, і їх буває почасти немало, інколи навіть більше, ніж чоловіків. Але наразі на станції «Академік Вернадський» є суто логістичні обмеження, щоб впродовж року успішно співпрацювали різні статі зимівників. Хоча у нетривалих сезонних експедиціях, які у окремі роки бувають на станції лише місяць – півтора, інколи бувають жінки, ось під час 18-ї експедиції, ближче до перезмінки з нами перебувала жінка-геолог, ми всі разом добре співпрацювали.

Що вас найбільше вражає під час експедиції?

Незабутні моменти особисто для мене — це спостереження за моїми підопічними пігвінами або коли поблизу човна спокійно пропливає кит-горбач. Краєвиди, айсберги чудернацьких форм і розмірів. Хмари, гори… Це неймовірна краса. Щодня трапляється бачити щось нове. Психологи кажуть, що білий колір (від снігу та льоду) впродовж року діє на людину, пригнічуючи її — це дійсно так, але з приходом антарктичного літа подекуди на проталинах серед скель з’являються різнокольорові лишайники, зелені мохи — це приносить справжню дитячу радість.

Що такого почитати або подивитись тим, хто мріє потрапити в Антарктиду?

Зараз можна подивитись дуже гарні фільми National Geographic. Можна прочитати матеріали про екпедиції Скотта або Шеклтона, Дугласа Моусона. До речі, в експедиції Скотта був один українець — полтавчанин Антон Омельченко, а з його пра-правнуком, також Антоном Омельченком, ми опинилися в одній команді під час роботи в Антактиді ювілейної ХХ Української антарктичної експедиції.

Вела бесіду Тетяна Гордієнко. Фото із особистого архіву Миколи Весельського

— Читайте также: Профориентиры: Чем занимается 2D-художник

Мы в Facebook