«Сама винувата і не мужик»: Як стереотипи грають проти дітей, коли вони зазнають насильства

Анастасія Мельниченко, громадська діячка, голова ГО «Студена», ініціатор флешмобу #янебоюсьсказати, на освітній (не) конференції EdCamp Ukraine-2017 розповіла про те, як і чому потрібно вести з дітьми розмови про тілесність, секс та сексуальне насильство, яким чином уникання стереотипів та об’єктивації вбереже дiтей вiд багатьох проблем майбутньому, та що робити, якщо ваша знайома дитина стала жертвою згвалтування.

Десь півроку тому я почала писати книжку для підлітків про сексуальне насильство і для цього зібрала більше сотні історій, де люди ділились своїми переживаннями, як вони зазнали насильства. За даними ООН, кожна третя жінка зазнавала сексуального насильства. У світі. І за статистикою зі 100% постраждалих 91% — це саме жінки.

В Україні статистики немає. 512 тисяч кримінальних справ були відкриті на момент січень-листопад 2015 року, з них лише 305 за статтею про згвалтування або його спробу. Чому так відбувається? Тому що і дорослі, і діти не звикли говорити про насильство і не звертаються за допомогою до органів правопорядку. Причиною цього часто є культура звинувачення жертви, коли люди стикаються з осудом — «сама винувата». Другою причиною є сам процес допитів, коли постраждалий переживає свою травму по колу. Для порівняння, у США 63% людей, зазнавших сексуального насильства, звертаються до поліції. І порівняно з Україною, у Штатах на 2015 рік було відкрито більше 84 тисяч справ за статею про згвалтуванння.

Сексуальне насильство над дітьми

За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, на момент 2002 року у світі близько 150 млн дівчаток та 73 млн хлопців піддавались сексуальному насильству у віці до 18 років. І найвразливіший вік — 7-13 років. Стикаються із насильством діти і у школі. Наприклад, серед таких історій були випадки, коли вчителі зачинялись із дітьми десь у підсобному приміщенні, мацали їх, а потім діти боялись зізнатись у пережитому, так як не вважали, що їхнім словам хтось повірить і їх самих звинуватять у фантазіях. Але поки не доведено, що дитина дійсно фантазує, треба сприймати її розповідь як правду і працювати з нею як з жертвою насильства.

Як може проявлятись насильство у школі

Треба розуміти, що сексуальне насильство — це не просто статевий акт проти волі людини. Сексуальне насильство може проявлятись різними способами, причому як з боку авторитетних дорослих, так і з боку дітей.

1. Веб-шантаж (секстинг) та буллінг (цькування, залякування), коли діти шантажують один одного через якісь фото, вимагають надіслати оголені фото. До мене звернулась одна людина, яка розповіла, що її 12-річну племінницю змусили прислати фото у трусиках. І тепер її шантажують, що якщо вона не надішле більш відверте фото уже без трусиків, ту фотографію покажуть усьому класу. Своїм дітям я пояснюю, що ні за яких обставин своїх оголених фотографій не можна слати один одному, навіть якщо це твій хлопець чи дівчина.

2. Жарти, жести та коментари на секс-теми. Ті жарти із сексуальним підтекстом, які заставляють нас почуватись не у своїй тарілці, є сексуальним булінгом.

3. Коментарі щодо зовнішності чи частин тіла. Я пам’ятаю, у нас у школі переслідували одну дівчину через те, що в неї були не однакового розміру груди. Як з цим боротися? Я вважаю, що потрібно говорити з дітьми про секс та тілесність. Бо яка виходить зараз ситуація? Діти отримають якісь знання на біології про розмноження та як не підхопити венеричні хвороби — на охороні здоров’я. Але цього мало, при тому, що коли діти намагаються поговорити про секс з батьками, ті дуже часто знічуються. І ця тема табуюється, а у дітей складається враження, що секс — це щось страшне і незрозуміле. У результаті вони отримують якусь викривлену інформацію із інтернет-джерел, порно фільмів, де дуже часто чоловік хапає жінку силою, а тіла акторів виглядають не природньо. А потім, коли стається згвалтування, дитина замовчує це, тому шо знає, що ця тема дуже страшна і з дорослими про неї краще не розмовляти.

4. Коментарі щодо сексуальної поведінки чи вподобань. Мене дуже зачіпила історія про одну 14-річну дівчинку. Так сталось, що у неї порвались черевики і мама віддала їй свою пару взуття на каблуках, щоб вона змогла піти до школи. Вона прийшла до школи у черевиках на каблуках, її у коридорі зустріла завуч, яка влаштувала скандал і разом із її класною керівницею обізвали її шльондрою: «Та ми знаємо, що ти з усіма хлопцями…» Це відбувся булінг з боку вчителів до учениці. У цієї дівчинки-відмінниці виникла така величезна образа на школу і цих людей, що їй захотілось, щоб хоча б частина цих слів виявилась правдою. Майже одразу після цього скандалу вона почала статеве життя.

5. Плітки сексуального характеру.

6. Маніпуляції гарними оцінками з боку вчителів: «ти прийдеш у суботу ввчері до мого кабінету і ми з тобою попрацюємо».

7. Задирання одягу.

8. Знущання щодо сексуальної орієнтації. Що ми можемо робити з цього приводу? Ми можемо проговорювати з дітьми, що так — буває гетеросексуальна родина, але бувають діти всиновлені, діти, які виростають у неповних сім’ях, діти, які виростають у родинах, де дві мами або два тати. У дітей немає вродженої норми, це ми її формуємо — батьки і вчителі.

— Читайте також: WoMo-книга: Майя та її мами

Що готує ґрунт для насильства?

Допомогти уникнути насильства ми не можемо ніяк. Гвалтують і у сексапільному одязі, і у закритому, і тверезих, і п’яних. Не поможе оцей посил «веди себе скромніше, і з тобою цього не станеться». Але я говорю зараз про те, що готує ґрунт для насильства.

1. Об’єктивація — зведення ролі людини до сексуального об’єкта та ігнорування її особистісних якостей. У дорослому житті ми бачимо це у рекламі, де експлуатується жіноче тіло. Коли я виступала на TedX у Казахстані і готувала презентацію із підбіркою української реклами, її не пропустили, тому що їм було соромно показувати це на світову спільноту.

2. Стереотип «це ж хлопчики» — схвалення або ігнорування агресивної поведінки з боку хлопчиків — «смикає за кіски, значить ти йому подобаєшся», «б’є — значить любить». А потім чоловік гвалтує жінку, і що нам робити? Все! Ми ж виправдовували їх усе життя.

3. Нерозуміння і неповага кордонів дитини. З історій, що я зібрала, вимальовувалась тенденція — діти часто думали, що так і має бути. Вони не розуміли, чи це є порушення їхніх кородонів, чи ні. Перехопити записку, що ходить класом, і прочитати її, узяти телефон дитини без дозволу і прочитати повідомлення — це все порушення кордонів. І якщо дитина цього не усвідомлює, вона не зможе їх захищати у майбутньому. Ми повинні пояснювати дітям, що в них можуть бути фізичні, духовні, психологічні кордони, і якщо хтось їх порушує, дитина має про це сигналізувати.

4. Почуття сорому у дитини, «присоромлення за сексуальні теми». На цьому грають насильники! Легше змовчати і бути «хорошою», ніж розповісти і стати «брудною».

5. Стереотип «ти ж дівчинка». Закликання до нереагування на виявлену агресію, придушення негативних емоцій: «Чого ти кричиш? Ти ж дівчинка!» І у майбутньому така дівчинка буде просто мовчки терпіти насильство, і коли її згвалтують, вона почує: «А тебе не згвалтували, ти ж не пручалась, значить, тобі подобалось». А як вона може противитись, якщо з дитинства її привчали коритись?

— Читайте також: Неприкосновенность тела: Как говорить о согласии в сексе с детьми разных возрастов

Чому діти мовчать?

«Сама винувата»

Завжди знайдеться той, хто звинуватить дівчину чи жінку у тому, що її згвалтували: «Нащо сідала у машину», «Нащо вдягла таку спідницю», «Нащо ходила у темряві», «Нащо одяглась так закрито, твоє зап’ястя збудило гвалтівника». У результаті ця дівчина думає, що вона недостатьно хороша, якщо з нею таке сталось. А якщо вона недостатньо хороша, значить, батьки про це дізнаються і перестануть любити її. Засуджувати жертву не можна ні в якому разі, — ми завжди маємо про це пам’ятати.

«Чистота дівчини»

У нас культивується принцип, що дівчина має бути чистою і незайманою, інакше вона стає зіпсованою і нікому не потрібною. Відповідно, якщо дівчинку гвалтують, вона не хоче, щоб про це хтось дізнався.

«Не мужик»

Оцей стереотип «не плач, ти ж не дівчинка» грає проти хлопців також. Тому що, коли відбувається насильство над хлопчиком, він боїться зізнатись у цьому через те, щоб його не порівняли з дівчатами. Згвалтування хлопчика розцінюється так, ніби він «перестав бути мужиком». І у тих історіях, що я отримала, працюючи над книгою, чоловіки розповідали про те, як багато внутрішніх зусиль вони поклали на те, щоб довести собі, що вони залишились чоловіками.

«Секс — це брудно»

Коли виражається огида чи стурбованість щодо тем сексу, це призводить до замовчування дітьми про те, що стається. Дуже часто на цьому маніпулють насильники. Нещодавна у групі «Батьки SOS» розповідали історію про те, що дівчата-старшокласниці купували презервативи в аптеці і їх побачила їхня вчителька. І замість того, щоб похвалити дівчат за те, що вони турбуються про своє здоров’я, вона вчинила гвалт: «Ах, ви шлюхи». До речі, якщо дитина у вас питає щось на тему сексу, не треба ніяковіти одразу. Психологи радять узяти паузу, обдумати відповідь і пізніше відповісти дитині на питання.

«Це все твої фантазії»

Діти бояться, що їм не повірять та покарають за наклеп. Щоб розрізнити, коли дитина каже правду, а коли фантазує, її треба вести до травмоорієнтованого психотерапевта. Саме психотерапевта, а не психолога.

Зміна поведінки дитини внаслідок сексуального насильства

Психологічні наслідки — розвиток депресії, порушення сну, гіперреактивність, агресивність або, навпаки, — загальмованість реакцій, психосоматичні розлади (різні болі та скарги на тілесні симптоми), психосексуальні розлади (надмірна сексуальність або ж відмова від неї: у дівчат — бажання бути, як хлопець, вдягатись як хлопець, хоча така поведінка не завжди є ознакою насильства), ПТСР (пост-травматичний стресовий розлад, у мирному житті близько 8% жінок страждають від нього) та ін.

Медичні — тілесні ушкодження різного ступеня тяжкості, синці, розриви, кроветечі.

Соціальні — соціальна дезадаптація, бродяжництво, вступ до секти, проституція, вчинення правопорушень, порушення процесу навчання, агресія по відношенню до однолітків, нерегулярне відвідування школи, раптове погіршення успішності, недовіра до всіх, асоціальна поведінка, відмова від участі у шкільних заходах, впадання в залежності (нікотин, алкоголь, наркотики), вчинення злочину, втечі з дому, уникання певних місць, пов’язаних с насиллям (дім, школа, садочок, двір), почуття зрадженості, що світ від тебе відвернувся.

Чек-ліст допомоги

1. Переконайтеся, що дитина почувається в безпеці, огорніть її теплом, запевніть, що все позаду. Якщо дитина не дає себе обіймати, можна дати їй щось у руку, щоб вона стискала кулачки і відчула своє тіло знову.

2. Викличте поліцію. Повідомте про те, що над дитиною було вчинено сексуальне насильство, повідомте дані про дитину, про місце і час події, прикмети злочинців, якщо є.

3. Викличте «швидку допомогу». Повідомте лікарям «швидкої» про наявні травми або пошкодження, включаючи пошкодження статевих органів. Бажано, щоб зустріч зі співробітниками правоохоронних органів відбулася в тому медичному закладі, куди доставила «швидка допомога».

4. Обстежтеся на небезпечні хвороби! Вимагайте у лікарів вколоти препарат запобігання ВІЛ, якщо лікарі самі не запропонували. Якщо такого нема в наявності, то поцікавтеся, де можна дістати якнайшвидше.

5. Експрес-тест на наявність антитіл до ВІЛ та загальних антитіл до вірусу гепатиту С та поверхневого антигену  вірусу гепатиту В. Важливо пам’ятати, що постконтактну профілактику ВІЛ слід починати до результатів аналізів.

6. Напишіть і передайте співробітникам міліції заяву про порушення кримінальної справи, у заяві необхідно вказати прикмети злочинця.

7. Переконайте батьків звернутись до психтерапевта або у випадку, якщо дитина не хоче інформувати батьків (можливо, як раз хтось з батьків є гвалтівником), зверніться разом із дитиною і розкажіть йому про те, що трапилось. Психотерапевт дасть можливість отримати клінічну та профілактичну допомогу при розвитку неврозів і ПТСР.

Є декілька важливих моментів. Якщо дитина подзвонила на гарячу лінію і каже про те, що зазнала згвалтування, це не приймається до розгляду. Якщо дитина звертається до поліції з приводу згвалтування, є процедура встановлення особи. У неї має бути учнівський або паспорт, якщо їй вже є 16 років. В інших випадках їй потрібно звернутись до законного представника. Відповідно, якщо дитину гвалтують вдома, то законний представник, наприклад, опікун або батьки можуть сказати, що дитина фантазує, і цю заяву не будуть розглядати. Але законним представником може бути і педагог або шкільний психолог, який може прийти до відділку і підтвердити особу дитини.

— Читайте також: Наедине со взрослым: Как защитить детей от сексуального насилия