Що б ти зробила, якби не боялась?

Успішні жінки відверто про страхи та обмеження

20.11.2018

Що нас стримує від реалізації мрій та досягнення професійного успіху та особистого щастя? Різні страхи. Дар`я Непочатова, сексолог, співзасновниця першого в Україні жіночого креативного пространства Creative Women Space, розповідає про результати  проекту «Що б ти зробила, якби не боялась?»

З цим питанням я вперше зіткнулася, коли читала книгу Шеріл Сендберг «Включайся! Жінки, робота і воля вести за собою». Задумалася. Дійсно — що? І зрозуміла: відповідати на нього дуже страшно. Неначе тим самим зобов’язую/штовхаю/змушую себе реалізовувати найстрашніше, до чого можу бути абсолютно не готова. Зараз, принаймні. Але не всі свої фантазії і бажання потрібно втілювати в реальність. А ось досліджувати, відкривати і розуміти — так. Частково завдяки цьому стає зрозуміліше, хто ти є насправді, а також в якому напрямку тобі хочеться рухатися і розвиватися, так щоб це було в радість. А коли зізнаєшся собі в цьому, заявляєш про це вголос, несподівано з’являється енергія, сили і сміливість робити саме те, що давно хочеться, але завжди боялася.

Різні жінки, різні бажання, різні страхи

Саме цим ми в Creative Women Space керувалися, коли вирішили поставити питання «Що б ти зробила, якби не боялась?» українським жінкам на однойменних дискусіях, які провели у Львові, Києві, Одесі та Харкові за підтримки Українського жіночого фонду. Ми просили відповідати на це питання в реєстраційних формах, а так само в соцмережах, запустивши флешмоб #якбинебоялась.

Ми отримали більше 400 відповідей від жінок переважно у віці 25-45 років і були вражені глибиною та відвертістю отриманих зізнань. Серед тих, хто підтримав флешмоб #якбинебоялась неймовірно велика кількість жінок і дівчат творчих професій: журналістки, письменниці, перекладачки, фотографіні, художниці, активістки, ініціаторки та засновниці власних проектів в сфері креативних індустрій.

Цікаво, що страх, як такий, жінки та дівчата розглядати під абсолютно різними кутами: для когось страх був перешкодою, яку хотілося подолати, а для когось навпаки — рушійною силою. Багато хто відзначав, що страх існує завжди і нікуди не пропадає, тому важливо не те, що ти відчуваєш страх, а що робиш з ним, — не дивлячись на всі внутрішні сумніви та переживання все ж просуваєшся крізь страх вперед, до своїх мрій, цілей, крок за кроком втілюючи задумане, реалізуючи таким чином свої природні таланти.

Отримані відповіді можна узагальнити і звести до восьми основних пунктів. Ось, щоб зробили українські дівчата і жінки, якби не боялися:

Розпочали б власну справу (32%): від відкриття дитячого садка до створення міжнародної компанії в Норвегії

Наталія Захарова (Калуш, Івано-Франківська обл.), засновниця жіночого журналу Bestiya.Net, власниця миловарні «Димко»: «#якбинебоялась, я б відкрила школу. Добру школу, де б діти не боялися бути. Де б вони хотіли бути. Де б вони зростали не лише тілом і розумом, але й душею та талантами.»

Сміливіше б проявляли власне Я в зовнішньому світі (21%): від висловлення думок у вузькому колі друзів, до публічних висловлювань

Вероніка Новікова, засновниця «Непозбувна бентега»: «Якби я не боялася, то говорила би значно більше. Бо така взагалі, знаєте, язиката. Коли у школі було непереливки, пообіцяла собі навчитися відшивати словом так, аби більше не хотілося до мене навіть говорити. Потім ще довго вчилася цього не робити. Досі боюся ненароком махнути мечем, який у мене замість язика.»

Змінили б цей світ на краще (13%): від допомоги притулкам домашнім тваринам і створення благодійних фондів до заняття політичною діяльністю, а також балотування на посаду Президента України

Наталка Карбовська, директорка зі стратегічного розвитку, «Український Жіночий Фонд»: «За останні 2-3 роки я бачила кілька ініціатив жінок, які могли б стати доволі потужними місцевими рухами, але так ними і не стали. Тому що частина жінок злякались. Бачила також жінок, які йшли з цих ініціатив і створювали нові, починали все спочатку. Тому що вірили і тому що не боялись. Я дуже хочу щоб ми перестали боятись. І тоді ми будемо сильнішими.»

Стрімкіше розвивалися б в професійній сфері (10%): від навчання в закордонному виші до заняття керівних посад у великих компаніях або повної зміни професійної діяльності

Мирослава Ільтьо, журналістка, телеканал «Прямий»: «#якбинебоялась, то уже давно пішла б на якісь акторські курси. Якби мені геть було б наплювати, чи вийде з того щось чи ні — вступила б в театральний університет. Точніше, спробувала б вступити в університет, якби не боялася, що не вдасться. Моїм єдиним шкільним спогадом, який не хочеться в собі заглушити, є те, як я грала на сцені, як мені аплодували. Як смішило людей те, що я витворяла, перевтілюючись в бабу Ягу, чорта, відьму і мою улюблену Пеппі. Яке це солодке відчуття — робити щось, коли бачиш і відчуваєш, що це подобається іншим, це приносить їм радість!»

Змінили б своє особисте життя (8%): народили або усиновили дитину, розлучилися з чоловіком, прийняли свою сексуальну орієнтацію

Олександра Сергієнко, дизайнерка схем для вишивки, засновниця «Хитра синиця — авторські схеми для вишивки»: «#якбинебоялась, то стала би лікарем. Пішла б раніше від першого чоловіка, а може і не одружилася би з ним взагалі».

Вирушили б в самостійну подорож (6%): від подорожі Україною до навколосвітньої і польоту на Марс

Мар’яна Хемій, менеджерка з піар-комунікацій та організації івентів видавництва «Комора»: «Якби я не боялась йти своїм шляхом, то об’їздила би багато прекрасних країн, познайомилась би з такими ж прекрасними людьми, отримала мільйони вражень і досвідів. Натомість я повірила тому, що буду потрібна вдома – як доглядальниця мами, яка планувала хворіти (а план її врешті не вдався).»

Реалізували б себе у творчості (4%): від написання декількох романів до кар’єри співачки

Юлія Наконечна, волонтерка GoGlobal: “#якбинебоялась я б знову почала писати, незважаючи на те, чи подобається комусь моя писанина; я б знов малювала, і прийняла факт, що від колись таланту, можливо, нічого не залишилось»

Зробили б щось екстремальне, стрибнули б з парашута, наприклад (4%)

Олександра Некіпєлова, жіноча фотографиня, авторка проектів «Вдих-видих», «Як справи», «Діалоги»: «Что такое страх? Недобрый зверь внутри нас, который режет, рушит, колет, ноет? Дикая сила, которая выбивает землю под нашими ногами? Ветер, опускающий шлагбаумы? Сон с мрачными оттенками? Наш лучший враг? А может, страх — наше топливо, наш бензин, наш энергетический батончик и наш утренний кофе без молока? Может, мы сдали на права не вопреки, а благодаря страху? Может мы прыгнули с парашюта не вопреки, а благодаря страху? Может мы знаем о радости только от того, что когда-то узнали о страхе?»

Інше (2%)

Тамріко Шолі, письменниця: «Я знаю миллионеров, талантливых актеров, многодетных матерей-одиночек, людей, прошедших через адские трудности, и людей, достигших невозможного, и все они чего-то боятся. Я хочу сказать, что не существует людей, которые не боятся. Просто есть люди, которые только боятся, а есть – которые боятся и делают. Испытывать страх – это нормально. Главное, чтобы он не останавливал делать то, что хочется.»

Жіноча специфіка

На початку жовтня цього року, в день, коли ми провели останню дискусію в Одесі, відома американська письменниця Елізабет Гілберт опублікувала на своїй сторінці в Facebook пост. Вона писала: «У 1974 році моя мама намагалася відкрити банківський рахунок в штаті Коннектикут. Банківський співробітник повідомив їй — жінці, яка ЗАВЖДИ працювала поза домом і фінансово забезпечувала себе з 15 років, — що жінка не може відкривати банківський рахунок на своє ім’я без узгодження цього з чоловіком і без надання підписаного ним дозволу. Бо це незаконно. Їй було заборонено мати доступ до своїх заощаджень без дозволу її чоловіка.

Практично протягом всієї історії розвитку людської цивілізації жінка була не вільна. Її тіло не належало їй, її праця не належала їй, її гроші не належали їй, її голос не належав їй. І, звичайно ж, її уряд не належав їй».

Немає сумніву, що сьогодні нам, жінкам, живеться краще, ніж будь-коли. За нами стоїть покоління наших попередниць, які боролися за свої права, а ми сприймаємо все це як належне. Однак, коли доходить до прийняття рішень, жіночий голос звучить непропорційно тихо. В Україні жінки займають 11,7% місць у Верховній Раді.

Ситуація може покращитися, коли більше жінок займуть керівні посади і зможуть відкрито говорити про жіночі потреби і виклики. Однак до подолання зовнішніх перешкод на шляху жінок стають внутрішні перепони.

Самообмеження

Ми самі зупиняємо себе. Живемо тими установками, які отримали з дитинства. Нас не вчать відстоювати свої переконання, висловлювати власні думки, проявляти лідерські якості. Ми самі мало очікуємо від себе. Ми продовжуємо брати на себе левову частку роботи по дому, підлаштовувати кар’єрні плани під чоловіків і дітей. Ми рідше претендуємо на високі посади і починаємо власну справу. Таке відчуття, що зараз, коли у нас є і сексуальна, і економічна свобода, і право голосу, нам не вистачає внутрішньої свободи, щоб нарешті почати реалізовувати свій потенціал, не озираючись ні на кого і не чекаючи схвалення когось.

Ми боїмося проявитися назовні, тому що відчуваємо себе «самозванками», продовжуємо грати роль «хорошої дівчинки», втілюючи замість власних мрій мрії інших  — чоловіків, дітей, батьків. Ми приносимо в жертву власне «Я» та його потенціал, тому що боїмося, що якщо перестанемо бути зручними, нами знехтують ті, кого любимо, а від цього нам буде боляче.

Наші внутрішні бар’єри знаходяться в сфері нашого впливу. Усвідомивши, що саме нам би хотілося зробити, і що заважає всередині нас цьому, ми зможемо зробити внутрішні зміни самостійно: стати більш впевненими в собі, переконати наших партнерів брати на себе більше домашніх справ, не намагатися рівнятися на якісь ідеальні стандарти. У фільмі «Секретне досьє» (2017) з Меріл Стріп, яка грає Кей Крем, власницю газети Washington Post, дуже добре показано, що сміливість це зовсім не про гучність, активність, амбіційність, демонстративність. Можна залишатися м’якою зовні і проявлятися в світі, як боязка, домашня, тиха жінка, але коли потрібно — приймати дуже сміливі рішення, які змінюють світ.

Для цього відомий католицький священик, письменник та психотерапевт Ентоні Де Мелло (США) пропонує щодня виконувати наступну вправу:

  • визначте власні негативні почуття;
  • зрозумійте, що вони знаходяться всередині вас, а не в світі, не в зовнішній реальності;
  • подивіться на них як на те, ще приходить та йде, – вони НЕ є невід’ємною частиною вас;
  • зрозумійте, що коли ви змінюєтесь – все змінюється.

Я щиро вірю в те, що наступна феміністична революція повинна відбутися всередині нас. Тому відповідь кожної української жінки на питання: «Що б ти зробила, якби не боялась?» допоможе їй досягти своїх істинних цілей, тим самим наблизивши нас усіх до того світу, в якому всі будуть по-справжньому рівні у своїх правах і можливостях.

Фото: кадр из фильма «Чудо-женщина», личные архивы героинь, Djulia Gamova

— Читайте також: Чего боятся женщины: 8 личных страхов и три способа побороть их