«Щоденник молодої заробітчанки»: Жінки у міграційних процесах

Як молоді українки беруть участь у трудових міграційних процесах, що шукають і що знаходять за кордоном? Анна Оксютович, соціальна працівниця ГО “Працююча християнська молодь”, дослідниця, учасниця “Феміністичної майстерні”, розповідає про виставку «Щоденник молодої заробітчанки», яка триває з 11 по 28 жовтня 2018 року у Львові по вулиці Катедральній, 1.

Життя та інші дрібниці

З 2013 по 2017 рік ми провели дослідження про те, в яких умовах живуть і працюють молоді люди. Паралельно з дослідженням ми проводили у Львові освітні зустрічі для молоді з актуальних молодіжних проблем, громадянських і робочих прав, а вже на основі зустрічей ми зробили виставку «Робота, життя та інші дрібниці у Львові», про умови праці молоді.

Починаючи з 2016 року, ми помітили, що учасниці наших зустрічей почали їздити на заробітки за кордон. Це були молоді дівчата і жінки, які мали освіту, роботу, але через економічні обставини у країні не могли себе забезпечити. Проте 2014 рік став поворотним. До нього ми спостерігали, що молодь, яка не знаходила бажаного робочого місця чи бажаної оплати, наприклад, могла продовжувати шукати, набуваючи нові навики, в очікуванні більш відповідної роботи в Україні. Після 2014 року, зі зростанням економічної нестабільності, це змінюється. Молодь вже не може дозволити собі шукати «кращої роботи».
Дівчата і молоді жінки їхали за кордон, і до країн Центрально-Східньої Європи, і далі, до Азії. Ми продовжували підтримувати контакти з ними, через Skype і соцмережі, історії були дуже різні. Тоді ми спільно зрозуміли, що нам потрібен аналіз умов перебування молодих українок закордоном.

З листопада 2017 року по травень 2018 року ми опитали близько 30 молодих жінок. У виставку ввійшло 13 історій, це ті, хто надали згоду говорити публічно про свій досвід. Це молоді, переважно неодружені жінки, віком від 22 до 35 років, які вперше поїхали закордон. Здебільшого це молоді жінки з низьким і нестабільним доходом, власне, вони є вразливою групою. У нас існує брак пропозицій з гідними умовами праці, то ж жінки працюють у низькооплачуваних сферах (освіта, охорона здоров’я, бібліотеки), є розрив в оплаті праці та суспільні стереотипи, які заважають жінкам розвиватися професійно.

Для чого виставка?

Весною цього року робили ряд освітніх зустрічей з тими, хто планує їхати на роботу або хто був вже, зустрічі з письменниками, які писали про міграцію чи перекладали – щоб краще розуміти це явище, базуючись на досвідах учасників та дослідників. Виставка є презентацією дослідження. Нам було цікаво розповісти про те, з якими умовами зіштовхуються молоді жінки, працюючи за кордоном. Який культурний, особистісний досвід набувають, як почувають себе, з чим повертаються назад? Ми презентували безпосередній, прямий досвід «без фільтрів»:  13 історій молодих жінок віком від 22 до 35 років, які походили з Львівської, Івано-Франківської, Тернопільської та Одеської областей і працювали у Польщі, Італії, Португалії, Німеччині і Чехії. Насправді, це 13 історій, які розповідають про невидимий життєвий досвід. Унікальністю цієї виставки є те, що вона зроблена спільно з молодими заробітчанками. Вони придумували наповнення, візуальне рішення, акцентували на найбільш важливих для них пунктах. «Щоденник молодої заробітчанки» — це назва запропонована ними. Учасниці виставки не планують жити за кордоном, це короткочасові проекти. Жінки повернулися, шукали роботу, приходили на зустрічі, щоб поділитися досвідом. Разом з ними та вдівідувачами виставки ми шукали відповіді на запитання:
— якими є досвіди і потреби трудових мігранток?
— що треба робити, щоб гарантувати безпеку громадянок за кордоном?
— що допоможе трудовим мігранткам адаптуватися після повернення із заробітків?

Стереотипи

На зустрічах ми розбирали, які є стереотипи про заробітчан у суспільстві. Це болюча тема для учасниць.
«Ви не патріоти», «ви хочете легких грошей»… — жінки говорять про поверхневі судження, з якими зіштовхувалися. У суспільстві присутній культ успішної людини, але не цінується людина праці. У розділі «Причини трудової міграції» представлені індивідуальні причини, які були вирішальними при прийнятті рішення про роботу за кордоном.

Соломія: «Я робила дорогі десерти на роботі. Я ніколи не хотіла їхати за кордон, боялася, не відчувала потреби, думала, що можу знайти вдома щось. На роботі дуже часто залишалися на пізніше. «Треба допомогти іншим», – казала старша зміни, і я затримувалася після роботи, важко було добиратися додому. Лягала спати і зранку на роботу. За дев’ять місяців, з червня 2016 по квітень 2017 року, я нічого не могла купити чи відкласти, тільки на оплату квартири, і за цей час могла купити одяг лише на секонді».

Умови праці і побут за кордоном

Виїжджаючи за кордон, жінки працюють на роботах, які не відповідають спеціальності, це сфера обслуговування, сільськогосподарські роботи, догляд. Тут зібрані історії різні, позитивні і негативні. Дехто отримав за кордоном кращі умови праці і побуту, аніж вдома.

Зоряна: «За весь робочий день – всього дві перерви по 15 хв. Як так, чому не дати дві перерви по півгодини, щоб поїсти?»

Іра: «Я жила разом з дідусем, якого доглядала. У мене було вдень тільки дві години в обід вільних і півнеділі. Решту часу була з ним, цілодобово».

Здоров’я за кордоном і самопочуття

Наталя: «Були складні моменти через мої страхи, мою заляканість, невпевненість у собі. Це те, що я називала «українські стратегії поведінки», це те, як я звикла почуватися вдома. Я ночами не спала, думала, що мені говорити на роботі, якщо у мене була якась проблема. Це тому, що тут, в Україні, я мала негативний переважно досвід спілкування на роботі, тиск, стрес. На заробітках я відчула на собі, що зміни можливі, можна себе почувати краще».

Залишається під питанням також і що робити жінкам після повернення? Після повернення з заробітків необхідно знову адаптуватися, на цей раз вже в Україні: пошуки житла, роботи, відновлення соціальних зв’язків. Хто і як має підтримувати трудових мігранток у цьому процесі? Які програми реінтеграціі необхідно розробляти? У кого є необхідні компетенціі?

Світлана Одинець, соціальний антрополог, дослідниця міграційних процесів, коментує дослідження та виставку:

Мистецькі проекти, через які проговорюються актуальні соціальні феномени і виклики, дуже важливі для українського суспільства, бо через метафори і метамову, а також через індивідуальні історії, ми можемо вловлювати значно більше імпліцитних, прихованих смислів, ніж якщо ми просто читаємо про певне явище у журналі або чуємо в телевізійних новинах. Міграція є одним з найгостріших соціальних досвідів українців, актуальним для мільйонів людей – причому і тих, які лишилися – не меншою мірою, ніж тих, які емігрували. Проте наша інтерпретація й освоєння цього досвіду дуже слабкі, тому будь-яка така виставка дуже корисна. Лише недавно ми почали розрізняти чоловічі і жіночі міграційні сценарії, про міграцію молоді я не бачила в українському дискурсі взагалі нічого, крім соціологічних прогнозів (часто панікальних, бо не надто достовірних) про те, що 60, 80, 90% хоче емігрувати і вже завтра це зробить. Але аналізу реальної міграції молодих людей – обмаль. Сподіваюся, цей проект розширить розуміння мобільності, а також хоча би частково заземлить, зменшить мантри про обов’язковість бути успішним будь-якою ціною, які стали дуже популярними впродовж останніх років.

— Читайте також: Life Abroad: Коли еміграція на користь суспільству