Як воно — жити із думкою, що твої дії стали причиною смерті твоєї дитини? Як воно — жити у соціумі, де тебе усі засуджують? Як воно — налагоджувати сімейне життя після найбільшої втрати? Як воно — народжувати знову дітей, після того як ти забув немовля у машині і воно померло від перегріву? На усі ці питання у своєму документальному фільмі «Смерть дитини» шукають режисери Фріда та Лассе Баркфорс, які завітали до Києва на кінофестиваль Docudays.
Щодня ми працюємо на інфофронті, виствілюючи подвиги українських жінок та впливаючи на світову спільноту інформаційно.
Ми просимо нас підтримати, аби ми й надалі могли виконувати нашу місію на шляху до української перемоги
Підтримати womo.ua
У стрічці про свої історії розповідають чотири американські родини. У першій — батько на ім`я Даг забув свою чотирирічну донечку Крістен в машині, а коли отямився, то знайшов її у багажнику безпритомною (дівчинка намагалась вилізти з машини, але їй не вдалось). Лікарі намагались врятувати Крістен, та дарма. Не дивлячись на втрату, дружина Дага не покинула його, вони звернулись до сімейного психотерапевта, переїхали з Огайо до Вірджинії, і зараз у них двоє дітей. У другій родині свого трьохмісячного синочка забув батько, а у третій – мати. Усі вони пройшли через судові слухання, але за ґратами опинився тільки четвертий батько Антоніо, який залишив свою маленьку доньку Вероніку в машині, щоб поговорити із своїм шефом.
У своєму новому фільмі, як і у першому («Парк збоченців» — стрічка про трейлерний парк у США, заснований матір’ю засудженого за сексуальний злочин, — прим.ред.), Фріда і Лассе не засуджують героїв, а намагаються розібратись, чому так склалось. Чому, наприклад, кожні дев`ять днів у США помирає дитина, яку забули в автомобілі? Чому не всі отримають суворе покарання? На перше питання ми отримали відповідь із фільму (спойлер: через збій роботи мозку, коли ти постійно виконуєш одну й ту ж саму рутинну роботу). На друге Фріда і Лассе відповіли нам після перегляду стрічки.
Лассе — ви з Данії, Фрідо, а ви — зі Швеції. Але і в першому, і в другому вашому фільмах героі — американці. Чому?
Ми не планували робити трилогію з самого початку. Просто почали працювати над першим фільмом, який мав розкривати питання сексуального насильства. Власне, ми натрапили на статтю в одній газеті про трейлерний парк (Florida Justice Transitions – парк, у якому проживає більше сотні людей, які скоїли сексуальне насильство, — прим.ред.) і зрозуміли, що хочемо знімати саме там. І так сталось, що цей парк розташовується в Америці. Ми намагаємось підіймати у своїх фільмах універсальні проблеми, але, наприклад, у Штатах було зручно знімати ще й тому, що там було багато людей, які готові були з нами співпрацювати та розповідати свої історії. Зокрема, якщо говорити про наш перший фільм, то у США є офіційний реєстр звинувачених у сексуальному насильстві, тому нам було трохи простіше знайти героїв.
Стосовно другого фільму, дійсно, по всьому світу гинуть діти у машинах, але саме у США це відбувається частіше — як ви бачили у фільмі, кожні дев`ять днів помирає дитина, яку забули в авто.
Останні новини
- Афіша тижня: що подивитися, послухати та куди сходити 1-7 квітня
- Слова допомагають: як дорослі можуть підтримати дітей під час війни?
- Моторошні та захопливі: 6 трилерів від #книголав
- Світовий рекорд і 29 медалей. Вражаючі досягнення українців на етапі Кубка світу з плавання у ластах
- Групи підтримки – що це таке і чому вони корисні? Новости на главной
Чому ви вирішили знімати другий фільм саме про смерть дітей в авто?
Коли ми працювали над першим фільмом, ми читали про ці ситуації і почали побоюватись, що подібне може трапитись і з нами. Ми почали вивчати цю тему. Насправді, у голові не вкладалось: як можна забути власну дитину в авто? Адже, коли ти стаєш батьком чи матір`ю, єдине, про що ти думаєш завжди, — це твоя дитина. І як ви могли бачити у фільмі, проблема полягає не в тому, що ви просто забули, проблема у тому, що мозок починає працювати якось не так. Тому ми й вирішили зняти про це фільм, адже у багатьох медіа подібну проблему змальовують як чорно-білу, ми ж розуміємо, що вона набагато складніша.
У фільмі чотири дуже схожих історії. Але за свій вчинок відповідає тільки один чоловік на ім`я Антоніо, якого посадили за ґрати на 20 років. На вашу думку, це справедливо?
Того ж року, коли Антоніо забув свою доньку в машині, сталась подібна історія у тому ж самому місті. Один дантист залишив свою дитину в машині, щоб перевірити якісь папери в офісі, а коли він повернувся дитина померла. Його звільнили з роботи, але за ґрати не кинули.
Ми не дуже концентрували увагу саме на цьому питанні, але добре, що ви його помітили. Проблема криється у соціальній нерівності: якщо у вас низький дохід у США, то у вас немає можливостей найняти хорошого адвоката та побудувати міцний захист. Крім того, судова система до вас набагато суворіша. Тим паче Антоніо — імігрант з Перу.
У фільмі ми бачимо, що в інших родинах після цих трагедій народились ще діти. Чи відомо вам, з яким соціальним тиском вони стикаються зараз? Адже, напевно, оточення цих батьків знає про їх історії.
Якщо говорити про соцмедіа, то, звісно, є відчуття, що суспільство їх ніби позбавило можливості виховувати дітей, позбавили звання «нормальних батьків». З іншого боку, їх дуже підтримують родини та друзі. Хоча, наприклад, у випадку другої родини, їхне близьке оточення водночас як підтримувало, так і дуже засуджувало те, що відбулось.
Два ваші фільми «Парк збоченців» та «Смерть дитини» — це частини однієї трилогії, присвяченій темі соціальної стигми. Про що буде ваш третій фільм?
Третій фільм буде присвячений темі шкільних стрілянин, які, як ви знаєте, дедалі частіше відбуваються у США.
Чи будете ви знімати про школу Колумбайн?
Нам би дуже хотілось, сподіваємось, що так. На жаль, не можем багато розповідати про зйомки зараз.
— Читайте також: Сью Клиболд: «Мой 17-летний сын расстрелял двенадцать невинных детей и школьного учителя»
А як щодо стрілянини у Флориді, яка сталась у лютому цього року?
Ми ведемо переговори. Але зрозумійте, у нашому фільмі ми будемо фокусуватись не на активістському русі, який розпочався після трагедії у школі. Ми розглядаємо історію під іншим кутом.
Щоб знімати такі інтимні історії, як у вашій стрічці «Смерть дитини», потрібно мати особливий підхід до героїв. Як ви працювали з ними? Та чи були випадки, коли люди відмовлялись зніматись у вашому фільмі?
Для цього фільму було дуже важко знайти жінок. Адже, як правило, суспільство частіше стигматизує саме матерів, порівняно з батьками. Ми зустрічались з кількома героїнями, які були готові розповідати свої історії нам приватно, але не на камеру. Вони не могли стримати сліз. Вони відчувають глибоку провину.
Що стосується тих родин, які вирішили зніматись у фільмі, вони погодились на це через те, що для них це певний процес зцілення. Один з героів дуже влучно про це говорить. Вони розповідають свої історії не тільки, щоб попередити інших батьків, а й щоб розказати, що після такої трагедії життя триває. Але це не означає, що ви перестанете тужити за своєю дитиною.