Уляна Супрун: «Якби у вас була можливість змінити підхід до життя і здоров‘я людини цілої держави, то невже ви б нею не скористались?»

Як рухатись вперед в оточенні, наповненому агресією та численними "проти"

SHE Congress — 2017 завершився, але хвиля емоцій та думок не вчухає. Історії сильних людей, відвертість та чесність, натхнення та мотивація — це якщо коротко про цьогорічний конгрес. А якщо більш детально, то ми починаємо публікувати тексти виступів наших спікерів, щоб ті, хто не потрапив на захід, змогли почути найцікавіші меседжі, а ті, хто був з нами від початку і до кінця, — щось для себе переосмислити. Сьогодні на WoMo — жінка, яка змінює систему охорони здоров`я в Україні, незважаючи на опір з боку суспільства, — Уляна Супрун, в.о. міністра міністра охорони здоров’я.

Знайте чому ви робите свою справу

Як рухатись вперед в оточенні, наповненому агресією та численними «проти»? Перед тим, як почати рухатись і набирати кількість ворогів, і розуміти, що ваше життя вже не є своїм життям і ви не будете найбільш популярною людиною, тому що приймаєте непопулярні рішення, перше, що треба зробити, — переконатись, що те, що ви хочете робити, насправді варте того.

Чому ми хотіли змінити систему охорони здоров`я? Відповідь, насправді, є очевидною: українці вимирають. Кожного року півмільйона українців вмирають, із них 160 тисяч ми могли б врятувати, якби мали нормальну систему охорони здоров’я. І що найстрайшніше — у нашій країні це норма. 25 років ніхто нічого не робив. Вони розуміли, що відбувалося, але мовчали і не хотіли брати відповідальність, щоб щось робити. Бо в Україні довгий час людське життя мало цінність лише задекларовано. І кожного дня, ходячи до лікарів, ми бачили, що людське життя не цінують. Ми стикались з цим, коли були на Майдані. І кожного дня ми боремось з цим у війні проти Російської Федерації.

Якби у вас була можливість змінити підхід до життя і здоров’я людини цілої держави, то невже ви б ним не скористались?

У моєму житті не було такого моменту, коли я сказала собі: «Хм, я буду реформувати українську медицину». Але коли ми з чоловіком переїхали в Україну, якраз почався Майдан, тоже ми працювали там, я була у медичній службі. Коли почалась війна, ми з діаспорою розпочали програму навчання тактичної медицини і побачили цю проблему, яка є у віськовій медицині. Я зрозуміла, що та сама проблема існує і у цивільній медицині: немає реабілітації для тих військових, які повертаються додому, немає лікарів, які вміють надавати допомогу підчас такої травми. Та й взагалі, рівень медицини в Україні був на досить низькому рівні. Коли президент надав мені і моєму чоловікові громадянство, було трохи весело, бо мій чоловік сказав: «Знаєш, тепер ти будеш міністром охорони здоров`я». Я йому: «C’Mon». А через рік Володимир Гройсман попросив мене стати міністром охорони здоров`я. Моя вимога полягала у тому, щоб я прийшла з командою, з тими людьми, яким я довіряю. Ми відчували, що разом щось зможемо змінити і йти вперед, не відволікаючись. Наша команда мала ідею, натхнення, розуміння і енергію. І це дуже важливо — мати енергію, бо роботи багато.

Робіть її щоденно і наполегливо

Система, яка не цінує життя людини, приречена на поразку. Ми хочемо зробити свою країну. Ми хочемо зробити свою націю. На практиці це означає змушувати людей працювати. Це не лише декларування про те, що ми любимо українців і хочемо їх врятувати. Кожного дня це дослідження, планування, аналіз роботи. Звичайно, примушувати людей працювати багато і краще — не популярна річ. Станіслав Грещишин, мій chief of staff, вам би сказав, що моя найбільш улюблена фраза є «suck it up». Треба працювати! Часом це буває неприємно, і багато людей не хочуть бути «поганими поліцейськими», вони хочуть бути популярними, щоб усі їх любили. За 25 років не знайшлось людей, які б погодились бути такими «поганими поліцейськими». І ще більше ми не любимо, коли хтось з боку говорить, як можна було б зробити вашу справу кращою. В українській системі охорони здоров’я це показово: 25 років ніхто нічого не робив, бо було би складно, хоча більшість погоджувалась, що проблема є і потрібно щось робити. Менша кількість казала, що треба працювати і почала щось міняти, а ще менша кількість зрештою намагалась реформувати цю систему, і 19 жовтня 2017 рокі Верховна Рада прийняла законопроект, який змінює систему суттєво і повертає у центр уваги пацієнта і цінність кожного людського життя.

Як це нам вдалося? Ну, ми дуже багато працювали. Ми не брали відпусток, ми не відпочивали, ми працювали сім днів на тиждень, ми радимось із закордонними колегами. І це насправдні основне — дисципліна та робота.

Пам‘ятайте про #girlpower та #power взагалі. Будьте чесними, сміливими й ніколи не здавайтеся

Інша важлива річ — комунікація. Ми давали багато інтерв’ю, ми відвідали 24 області, де мали наради с медпрацівниками, громадськими організаціями, пацієнтами і пояснювали, як буде виглядати реформа. Я дуже добре пам’ятаю перші інтерв’ю зі мною, де журналісти показували мої черевики, зачіску, питались, чому я не роблю макіяж, не ношу суконь, чому я ходжу пішки на роботу з рюкзаком. Пізніше стали питати: а ви як жінка як сприймаєте атаки проти вас? Але, знаєте, ми ж жінки, we can take it! Найбільшим розчаруванням було те, що більшість тих журналістів були жінки. Не думаю, що в Олександра Данилюка журналісти питаються про його черевики та зачіску. Я думаю, що ми повинні більше поважати один одного.

На заході зараз популярний рух HeForShe, але ми повинні подумати про SheForShe. Ми повинні одна одну підтримувати. В Україні зараз дуже багато чудових, потужних, розумних, талановитих жінок. І якби ми могли цю колосальну енергію спрямувати на реформу, на правильний шлях, на нашу державу, я думаю, ми би могли змінити дуже багато. Але це право є проявом сміливості заявити про бажання приймати участь у прийняті рішень. І це також важливо — не чекати, щоб хтось вирішував, а брати відповідальність на себе.

Ми у міністерстві не здаємось. Ми говоримо правду. І це дуже сильна зброя. Переконувати, що те, що ми робимо, — правильно, а не йти постійно на компроміси, — це складний процес.

Цими днями ми вшановували пам’ять жертв Голодомору. Ми знаємо, що той режим закатував мільйони українців, які сміли опиратись тоталітаризму. У ті моменти, коли ми хочемо здаватись, коли думаємо, що перемучені і не можемо діяти, згадуйте тих людей, бо ми стоїмо на їхніх плечах і ми не маємо права скаржитись на те, як нам складно щось робити, незважаючи на агресію оточення і численні «проти».

Тож як бути успішними і діяти у таких умовах?

Знати, чому ми це робимо перед тим, як починаємо.

Робити справу щоденно та якісно.

Пам’ятати про SheForShe, підтримувати один одного, бути чесними, говорити правду і ніколи не здаватись.

І таким способом ми зможемо збудувати таку країну, яка буде варта нас, жінок України.

Фото: Олена Владико

— Читайте також: Гіркі жнива: Наталія Дзюбенко-Мейс про життя з шукачем правди про Голодомор

Мы в Facebook