Валерія Заболотна: «Чим більше ми намагаємося загасити емоції, тим більше ми на них фокусуємося»

Дані, які потрібно навчитись обробляти

Емоції – це дані і їх треба правильно обробляти, вважає Валерія Заболотна, керівниця IT школи UNIT Factory. Під час конференції «Жінки в STEM: Від мрії до дії» вона розповіла про те, чи можна змінити неправильну парадигму сприйняття світу, як гормони керують нашою поведінкою та чому не треба тікати від власних емоцій. WоMо занотували основні тези з виступу Валерії.

Свобода вибору

Всі ми з вами живемо у певній парадигмі. Будь-яке наше уявлення про оточення вкладається в коло того, як ми діємо і бачимо світ. Наприклад, якщо людина чітко розділяє професії на жіночі та чоловічі, вона і діє відносно жінок і чоловіків по-різному. Будь-які результати, що вона отримує, будуть підкріплювати її парадигму: «Так-так, дівчатам на кухні краще. Так-так, дійсно, в точних науках вони не дуже». Це той спосіб, в який ми пояснюємо собі світ. Якщо ми з вами маємо неправильну карту світу, то і наша парадигма неправильна, яких би зусиль ми не докладали.

Звісно, парадигму можна змінювати. Це називається розвитком. Якщо ми впускаємо іншу інформацію в наш мозок, відповідно, ми маємо можливість отримати і інший результат. Узагалі, все наше життя будується на гіпотезах. Ви висуваєте її, перевіряєте – працює/не працює – і рухаєтеся далі. Єдине, що треба розуміти – не варто костеніти в своїх упередженнях і не казати, що ви знаєте, як працює світ.

Коли ми говоримо про парадигму успіху, то ми, як правило, вважаємо, що треба бути сильним, треба докладати зусиль, відчувати оптимізм і налаштовуватися на позитивні емоції. Це дає нам можливість досягати тих результатів, яких ми хочемо.

Успіх залежить ще й від того, до кого ми себе відносимо − до сильних чи до слабких. В цьому наша свобода вибору. Кожен з нас може обирати, ким стати. Ще 100 років тому жінка не могла обирати свій шлях і лінію поведінки, яка була б їй зручна. Жінки майже все своє життя були залежні від чоловіків. Спочатку батько, потім чоловік і зрештою старший син. Мені як матері трьох синів лячно уявити, що я могла жити 200-300 років тому і в певний момент залишитися з синами, які б керували моїм життям. Звісно, мої сини чудові, але мені здається, що це мені заважало б відчувати себе вільною. Сьогодні ми, на щастя, маємо цю свободу вибору. Ми можемо бути сильними чи слабкими – все залежить від нас.

Розум vs. інстинкти

Тепер трохи психофізіології. Наш мозок складається з трьох частин. Перша – раціональний мозок. Він притаманний лише людині й до нього ми звертаємося, коли спілкуємося з іншими. Другий – емоційний мозок, його мають навіть собаки. І третій, найдавніший, – рептильний мозок. Він відповідає за інстинкт виживання.

Погана новина – 95% наших рішень ми приймаємо не розумово, а автоматично – інстинктивним рептильним мозком. Ми думаємо, що поводимося раціонально, тоді як наша поведінка керується переважно гормонами.

Є кілька основних гормонів, що викликають у нас силу, мотивацію, бажання щось робити, ризикувати, творити та досягати. Це дофамін, що виникає, коли очікуємо на щось позитивне. Його викид триває 2 хвилини. Окситоцин триває 6 хвилин — це 6 хвилин відчуття любові, єднання та підйому. Серотонін – гормон переможця. Триває 24 години. Ендорфін – близько 4 годин.

А ще в нас є кортизол. Він відповідає за те, щоб ми були обережними, не ризикували і не робили необачних речей. Кортизол викидається тоді, коли нам щось не вдається, коли ми програємо. Його дія триває три роки. Це виправдано біологічно – якщо ви кудись залізли та впали, то завдяки кортизолу будете знати, що туди більше лізти не треба.

Тобто можна побачити, що всі гормони, котрі активізують нашу діяльність, ‒ недовготривалі. А той, що гальмує нас, триває дуже довго. Коли вам не вдається робите те, що ви хочете, прокидається кортизол. Наприклад, ви як жінка вкотре намагаєтеся зайнятися справою, яку не вважають жіночою. Вам не вдається. Викидається кортизол. Якщо ви наполегливі, ви пробуєте знову. Якщо не виходить, вас знову збиває дозою кортизолу. Ви згортаєтеся і думаєте: «Все. Добре, вийду заміж і понароджую дітей». Все це регулюється біохімічними процесами. І з цим дуже важко боротися.

Добра новина – ми можемо створювати ситуації, що будуть провокувати викид позитивних гормонів. Ми можемо свідомо займатися тим, що дасть нам змогу відчути свою силу, повірити в себе і свої можливості та рухатися далі. Це питання нашого вибору. Якщо ми можемо напрацьовувати кортизол, ми можемо напрацьовувати і дофамін, і серотонін і оксітоцин.

В психології є цілий напрямок – позитивне мислення. Він передбачає, що коли ми будемо дивитися на ситуації з позитивної точки зору, все буде добре. Для цього в нас є багато книжок, що вчать нас, як стати успішними, як дивитися на життя позитивно, як будувати власний імідж, яким чином розвивати силу особистості. І у нас є всі необхідні інструменти – медитація, візуалізація, сила усмішки, тренінги, самоконтроль, здоровий спосіб життя, фокусування на позитивних моментах, що відбуваються в житті. Будьмо сильними.

— Читайте також: Валерия Заболотная: «Креативность возникает, если мышление «не отягощено» научными шаблонами»

Від емоцій не втекти

Коли ми говоримо про свободу вибору, про прийняття рішень у сучасних умовах, ми маємо усвідомлювати, що ситуації, в яких ми живемо, є різними. Є прості ситуації, де все відомо та простежуються послідовні повторювані причинно-наслідкові зв’язки. У подібних випадках треба розуміти, якими причинами зумовлені ті чи інші наслідки, і це буде найкращою практикою.

Є більш складні ситуації, у яких треба пізнавати певні закономірності та феномени. Плюс треба знати, що правильних відповідей може бути кілька. Для цього нам потрібен досвід, нам потрібні експерти – тільки тоді ми зрозуміємо, як реагувати і чи варто відчувати острах. Нам потрібен час.

І є складні ситуації, у яких ми не можемо передбачити, що відбудеться. Тому що на фінальний результат впливають дуже багато факторів. Ми можемо пояснити, чому так відбулося, але вже згодом, коли ми дивимося назад і бачимо, що саме вплинуло.

Крім того, є хаотичні ситуації. Коли ми не знаємо, як вже завтра зміниться наше життя. Наприклад, через розвиток технологій.

У цьому спектрі ми можемо відчувати позитивні емоції тільки в простих ситуаціях, коли ми точно знаємо, що до чого призводить. Усі інші ситуації передбачають різноманіття емоцій. Американська психологиня Сюзен Девід провела опитування, котре показало, що третина респондентів не хоче відчувати свої емоції. Проте, чим більше ми намагаємося загасити їх, тим більше ми на них фокусуємося. Ви не можете сказати собі: «Я сильна. Я подолаю їх. Пройде». Ні, емоції потрібно відчувати.

Панорамність емоційного життя є законом природи. Тоді як негнучкість в умовах складності та непередбачуваності є токсичною. Ми не можемо втекти від емоцій. Розвивайте ті риси характеру, що дадуть сили триматися далі та переживати емоції. Потрібно розбиратися, які саме емоції ви відчуваєте, та приймати їх в усьому різноманітті. І лише тоді з’явиться шанс відчувати життя цілісним і повноформатним.

Підготувала Марія Педоренко

Фото: Дівчата STEM

— Читайте також: Бурсаки: Чому профтехосвіта може бути найкращим рішенням для наших дітей?

Мы в Facebook