5 викликів, які стоять перед реформою освіти у 2018 році

Сьогодні журналісти, громадські діячі, активісти та усі зацікавлены особи мали змогу поговорити із радником Міністра освіти і науки України Іванною Коберник  у рамках public talk про те, які зміни чекають на вчителів та школярів цього року та про те, які виклики стоять перед міністерством, школою та суспільством на шляху впровадження освітньої реформи.

Підтримка «знизу»

У ході бесіди пані Іванна неодноразово зауважувала, що для проведення реформи освіти не достатньо фінансової підтримки з боку держави, допомоги іноземних партнерів й ентузіазму міністерників та вчителів. Для того щоб реформа була справді успішною, потрібна підтримка її суспільством. Але, на жаль, багато хто з батьків проти 12-річного терміну навчання. Про що це говорить? Про те, що суспільство ще не є толерантним, космополітичним та передовим. Ми настільки звикли до старої та добре знайомої системи, що нічого не хочемо змінювати, а потім питаємо, чого це наші діти не хочуть йти до школи, чому їм там не цікаво? А спитайте себе: вам цікаво було в школі? Що ви запам’яталося найбільше: екскурсія замість уроків, або те, як ви розповідаєте завченого вірша коло дошки? Напевно, що перший варіант. Отже, якщо школа не буде консервативною, діти почнуть прогресувати, їм буде цікаво вчитися в Україні, а не за кордоном. Й у подальшому їм буде так само цікаво та вигідно отримувати вищу освіту та роботу саме у нашій країні. Все це, загалом, покращить економічні показники.

12-річна система навчання має на меті з 10 по 12 клас дати дітям профосвіту, тобто старшокласники вже у 10-му класі матимуть змогу визначитися із професією і вивчати лише профільні предмети, а не всі підряд. Це зробить легшим вступ до вишу або технікуму й навчання там, а придбані практичні навички дозволять працевлаштуватися.

Переорієнтація освітньої системи

Отже пані Іванна зауважила, що для дітей важливо не навчатися «правильно» тримати ручку й писати каліграфічними буквами. Їм важливо навчитися застосовувати здобуті знання на практиці. А ще — навчитися мислити критично та креативно, бо вже за 10 років виникне багато нових професій, про які ми сьогодні можемо й не знати. Тому завдання школи виробити у дітях такі навички, як:

• критичне мислення,
• креативність,
• уміння вирішувати складні завдання,
• управління людьми,
• емоційний інтелект,
• судження і прийняття рішень,
• клієнтоорієнтовність,
• когнітивна гнучкість.

«Вчитель не може сьогодні сказати: «Ось вивчи оце і станеш професіоналом у такій-то галузі», бо він не знає, скільки разів дитині впродовж її життя доведеться переучуватися. Найближчі прогнози на найближчі 10 — 20 років говорять про те, що людина за життя 3 — 5 разів змінить професію. Це нормально. Вже немає того світу, у якому людина однією професією заробляла собі на життя 60 років. Школа перестає бути самостійною освітньою одиницею. Вона стає елементом в довічному розвитку людини, і цим розвитком має займатися не система, а сама людина», — підкреслила пані Коберник.

Самоврядування шкіл

Самоврядування дозволить школам самостійно формувати й витрачати бюджети (державні та кошти від міськрад), впроваджувати освітні програми, запропоновані міністерством, або авторські програми вчителів, формувати досвідчений та прогресивний колектив. Міністерство має на меті розформувати такі контролюючі органи, як районо, функції яких школи можуть виконувати самотужки. Вчителі та директори мають теж бути автономними, але їх ще треба навчити бути такими, бо всі ці роки система їх вчила, що вони мають дуже швидко та дуже чітко виконувати розпорядження.

Фінансування

На 2018 рік держбюджетом на підтримку реформи передбачено 2,714 млрд грн. «1 млрд грн із цієї суми передбачено на створення освітнього простору у початковій школі, який розвиває та мотивує, бо простір — теж навчає. Це нові меблі, фабрики друку, комп’ютерів, навчальних матеріалів й інше. Зараз ми розробляємо рекомендації, формуючи «пакет мінімум» та «пакет максимум», щоб школи розуміли, як саме треба переобладнувати класи. 373,3 млн передбачено на створення та видання нових підручників, 386,6 млн — на підвищення кваліфікації вчителів, 54,6 млн витрачено на створення Національної електронної платформи, де вчителі зможуть проходити курси із підвищення кваліфікації онлайн. А ще 900 млн грн — це невикористані видатки освітньої субвенції Донецької та Луганської областей'», — розповіла радник Міністра освіти і науки України.

Також вона зазначила, що контролювати, чи проводять школи закупівлі відповідно до рекомендацій міністерства, можуть батьківські комітети. «Зараз директорам потрібні зовсім інші якості, включаючи фінансову грамотність, щоб впоратися із фінансуванням, яке впало на голову шкіл на міськрад завдяки децентралізації. Ось простий приклад: станом на грудень 2017 року на казначейських рахунках місцевих органів влади лежало 60 млрд грн. Це ті гроші, які міськради отримали в рамках децентралізації, але не змогли освоїти. І це по всій Україні. Тобто гроші в країні є. І я хочу звернути на це увагу батьків», — наголосила Іванна Коберник.

Інклюзія

Якщо до школи звернуться батьки дитини із інвалідністю, то за Законом про освіту школа має створити інклюзивний клас. Але проблема не лише у тому, що школа потребує переобладнання простору, й не лише у тому, що вчителі мають пройти курси з нейропсихології. Ще є така проблема, як опір батьків нормотипічних дітей. Часто батьки не бажають, щоб їх діти спілкувалися із дітьми з інвалідністю, отже соціалізація останніх — процесс важкий та довгий. Але не можна заплющувати очі на дітей й вважати, що їх не існує. Й тут міністерство освіти та науки може лише дати рекомендації щодо методик навчання та сумісної праці із дітьми з інвалідністю, а решта залежить від того виховання, яке дають нормотипічним дітям батьки.

Підготувала Іра Керст

— Читайте також: Эпоха «Решателей»: 5 принципов ТРИЗ-педагогики