WoMo-книга: Чому не варто боятися фемінізму

Докладно і доступно від Тамари Марценюк

Слово «фемінізм» чомусь лякає не тільки більшість чоловіків, але й багатьох жінок. Так відбувається через неправильне розуміння суті фемінізму як руху за рівні права та як суспільно-політичного явища. Чому фемінізму не варто боятися пояснює у своїй новій книжці доцентка кафедри соціології Національного университету «Києво-Могилянська академія», ґендерна експертка Української гельсінської спілки з прав людини Тамара Марценюк. 

Для кого ця книжка

У 2017 році я видала книгу «Ґендер для всіх. Виклик стереотипам» (видавництво «Основи»). Мене приємно вразили відгуки на неї. І я подумала, що доцільно було б оформити у книгу-підручник, написану в науково-популярному стилі, інший матеріал – зокрема, той, що стосується фемінізму. До того 5 років поспіль я викладала на кафедрі соціології у Києво-Могилянській академії авторський вибірковий курс «Фемінізм як соціальна теорія і суспільний рух». Зокрема, радше співвикладала, адже спочатку я запросила це робити колегу із кафедри соціології Володимира Іщенка (який мав авторський курс «Соціологія суспільних рухів»), а потім – дослідницю із ґендерних питань Марію Маєрчик. Це був цікавий досвід вивчення фемінізму як розмаїтого явища, з різних теоретико-методологічних перспектив, у різних країнах.

Не менш захопливим було публічне викладання влітку 2015 року для широкої цільової аудиторії спільно із колежанкою Тамарою Злобіною лекторію «Поверх фемінізму», у рамках «Культурного проекту». Інтерес до наших лекцій виявився чималим, запитань було багато, що ще раз довело факт збільшення суспільного запиту на інформацію про боротьбу за рівні права і можливості жінок і чоловіків.

У цій книзі я не планую розкривати усі аспекти фемінізму як суспільного руху і соціальної теорії. Моя мета – показати розмаїття цього явища у світі та його зв’язок із Україною. Зазначу, що по можливості я працювала із текстами-першоджерелами (українською, російською, англійською мовами). Я надаю чимало посилань і списки літератури в кінці кожної теми, аби усі зацікавлені мали можливість перечитати ретельніше ті чи інші праці.

Книга розрахована на велику і розмаїту цільову аудиторію: студентство і навіть учнівство, активісток і активістів громадянського суспільства, журналістське середовище тощо – на всіх, хто прагне розібратися більше у фемінізмі. На мою думку, вона буде цікавою як і новачкам, які мало знають, так і доволі обізнаним у цих питаннях. Книга є радше науково-популярною, ніж просто популярною, адже я усе ж таки, передусім, академічна людина.

Разом із книгою я реалізовую проект, який давно мріяла втілити. Весною 2018 року я спільно із порталом «Ґендер для всіх» розпочала проект, який назвала «Безстрашні: вони творять фемінізм в Україні». Він має формат розмов-інтерв’ю з дослідницями та активістками, які вивчають і борються за забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків. Це представниці таких сфер, як освіта і наука, громадський сектор і державні структури, низовий активізм і засоби масової комунікації тощо. Героїні проекту належать до різних поколінь, починаючи із 1990-х років (від здобуття Україною незалежності), закінчуючи 2010-ми роками. До серії інтерв’ю включено також респонденток із української діаспори та дослідниць феміністичної тематики в Україні, які проживають у США.

Уривок: Державний фемінізм у Швеції

«Оскільки я кілька разів навчалася та жила у Швеції, то знаю більше про досвід цієї країни у запровадженні ідей рівних прав і можливостей. Саме це стало частиною мого дисертаційного дослідження, захищеного 2009 року в Інституті соціології НАН.

Наслідком жіночого руху в Швеції, як і в інших Скандинавських країнах, стала так звана політика «державного фемінізму» (state feminism). Основна ідея такого типу фемінізму полягає в тому, що суспільство є дружнім до жінок, і жінки не перебувають у підпорядкованому становищі. Навпаки, вони беруть активну участь у діяльності державних структур різних рівнів. Якщо жінки не можуть бути залучені до суспільного життя через державні реформи та власну ініціативу, варто впроваджувати «підтримувальні дії» (affirmative actions, на зразок квот).

Поряд із державним фемінізмом дослідниці вживають термін «фемократи» (femocrats) на позначення державних службовців, посадові обов’язки яких включають пропагування та активні дії, спрямовані на досягнення гендерної рівності.

Шведський жіночий рух ґрунтувався на ідеях ліберального фемінізму, коли проблеми жінок вирішуються на державному (законодавчому) рівні. Швеція є прикладом країни, де питання участі жінок у суспільному житті вирішувалося здебільшого через законодавство. Тому деякі дослідниці вважають, що друга хвиля фемінізму для шведських жінок не відіграла ключової ролі. Оскільки у Швеції жіночі організації поглинула держава (зокрема шведські політичні партії), то Швецію називають країною «фемінізму без феміністок». Джойс Ґелб (Joyce Gelb) зазначає, що «боротьба за визволення жінок відбувалася безпосередньо в межах партій та інших політичних інституцій» і «войовничий фемінізм був неприйнятним для консенсусно орієнтованого суспільства». Тобто демократичні перетворення у сфері забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків у Швеції відбувалися поступово, із залученням державних механізмів і впровадженням інституційних інновацій.

Жінки та їхня участь у публічній сфері країни перебували в ролі постійних об’єктів перетворень у сфері ґендерних відносин у Швеції. Перша хвиля феміністичного руху, включно з Асоціацією Фредріки Бремер (Fredrika Bremer Association), заснованою 1884 року, та жіночими організаціями при чотирьох політичних партіях (консерваторів, соціал-демократів, лібералів і центристів), продемонструвала активну діяльність щодо вимог політичного представництва.

Майже всі партії заснували жіночі федерації: Національна федерація соціал-демократичних жінок у Швеції, Консервативна жіноча асоціація, Шведські центристські жінки, Християнсько-демократична жіноча організація у Швеції тощо. Соціал-демократична жіноча федерація (СДЖФ), створена 1920 року, відіграла важливу роль у винесенні жіночого питання на політичний порядок денний. 1960 року СДЖФ сприяла заснуванню в межах партії робочого комітету з жіночих питань. 1964-го було опубліковано програму «Жіноча рівність», 1969-го — звіт «Про рівність», які поставили питання гендерної рівності чи не на перше місце політичної програми соціал-демократичної партії. СДЖФ відстоювала активну позицію в пропагуванні економічної незалежності жінок, ідеї про шестигодинний робочий день, що надасть змогу жінкам поєднувати догляд за дітьми з оплачуваною роботою. «Політичний характер партій» вважається основним визначником політичного залучення жінок. Ліві партії охочіше пропагують жінок-кандидаток, ніж центристські чи праві.

У Швеції є велика кількість жіночих організацій: уже згадувана Асоціація Фредріки Бремер, Шведська організація притулків невідкладної допомоги для жінок, які зазнали насильства (абревіатура шведською — ROKS), «Жінки за мир», «Ураган в Умеа» (Hurricane in Umeå), «Кулан» (Qulan — локальна група в Кіруні), Професійне об’єднання шведських жінок у бізнесі та інші. Усі вони тією чи іншою мірою займаються і громадською діяльністю, і вивченням стану ґендерних відносин у країні. Два основні результати, що постали внаслідок дискусій про збільшення кількості жінок у політиці, — це партійні квоти (1972 року ліберали були першою партією, яка впровадила квоти — 40 % місць для жінок у всіх партійних органах) та Консультаційна рада з питань рівності між чоловіками й жінками (The Advisory Council on Equality between Men and Women) (1972).

«Група 8» (формально заснована 1970 року як незалежна соціалістична феміністична організація) представляла головну асоціацію нового жіночого руху Швеції. Після виборів 1991 року, коли відбулося зниження жіночого представництва, було засновано нову жіночу мережу «Панчохи підтримки» (Stödstrumporna). Ця «секретна феміністична мережа» дістала чимало уваги з боку шведських ЗМІ. Вихід, що його запропонували «Панчохи підтримки», полягав у тому, щоб заснувати жіночу партію з власним списком кандидатів. І таку жіночу партію було сформовано. У квітні 2005 року створили першу жіночу організацію, що пізніше стала партією «Феміністські ініціативи» (Feministiskt initiativ).

Серед інших шведських жіночих організацій варто відзначити «Жіночий форум» (Kvinnoforum, Фундацію жіночого форуму, засновану 1988 року в Стокгольмі) — чи не найбільшу шведську громадську організацію, експерта з ґендерних питань, що спеціалізується на маргіналізованих жінках і дівчатах. А також «Жіночий фронт» у Швеції (Kvinnofronten) — засновану 1977 року феміністичну організацію, яка бореться проти дискримінації та поневолення жінок.

У Швеції відбуваються дискусії про те, чи феміністичний рух був важливим для просування жіночих питань у політику. Дослідниця М. Едвардс (M. Edwards) дискутує з позицією Дж. Ґелб про те, що «жінки як група не брали безпосередньої участі в політичному процесі, однак, незважаючи на це, отримали вигоди з діяльності соціал-демократів». Едвардс називає два можливі пояснення такого висновку, зробленого Дж. Ґелб: недооцінювання внеску жінок, здійсненого через партійну політику та через незалежний жіночий рух, і переоцінювання масштабів фемінізму в Швеції. Роль жінок у процесі досягнення ґендерної рівності та оцінювання реальних наслідків діяльності заради покращення стану ґендерних відносин — дві важливі теми дискусій серед феміністичних дослідниць».

  • Де придбати: komorabooks.com з вересня 2018 року

___________________________________________________
2. Eduards M. Interpreting Women’s Organizing / Towards a New Democratic Order? Women’s Organizing in Sweden in the 1990s / Ed. by G. Gustafsson, M. Eduards, M. Rönnblom. Stockholm : Publica, 1997. P. 18.

Авторка ілюстрацій Марія Кінович

— Читайте також: FemBooks: 7 книжок для українських феміністок та феміністів

Мы в Facebook