WoMo-портрет: Ольга Богомолець

Ольга Богомолець, заслужений лікар України, доктор медичних наук, мати чотирьох дітей: Андрій (27 років), Катерина (22 роки), Анна (18 років) та Софія (10 років), розповідає про принципи виховання своїх дітей, коли відчула своє покликання та формулу гармонії. 

Про своє дитинство

Нестримна жага до пізнання нового завжди була сильнішою від страху за жорсткі покарання, які отримувала від мами. Пригадую — довгі металеві цвяхи, запхнуті у 4-річному віці у розетку. В п’ять — готувалась стрибнути з третьго поверху з парасолькою, щоб перевірити, як буду летіти. У підлітковому віці — підпалений порох, розкопані в лісах Київщини снаряди з Другої світової  та людські черепа на пагорбах Олександрівської лікарні… Не зважаючи на мамини заборони, активно подорожувала по дахах і горищах, лазила по риштуваннях на дзвіницю Києво-Печерської Лаври, потім були походи по річках, порогах і болотах на байдарках… Чимало мамі сивих волосин додала. Тільки тепер, коли власні діти виросли, починаю іі розуміти.

Про пошуки себе

Відчувала своє покликання ще зовсім маленькою. У батьківській фонотеці лишилися записи на плівках: у три роки стверджую, що я — «лікай» (р — не вимовляла) і буду лікувати людей. І справді, мріяла лікувати скільки себе пам’ятаю.

Незважаючи на те, що навіть давні філософи були впевнені, що світ не можна зробити кращим, я все ж таки вірю, що можна! І я люблю його робити кращим. Наповнювати душі людей теплом, радістю, любов’ю. Це те, що мені раніше вдавалося робити піснею і голосом, а от хвороби тілесні лікувала за допомогою знань і новітніх медичних технологій… А сьогодні моя відповідальність – лікувати державу. Хоча ефективність, треба визнати, значно менша, а радості від цього поки що зовсім нема. Але ніхто не обіцяв, що буде легко.

Про дітей, декрети та принципи виховання

У мене четверо дітей: син Андрій – музикант, Катерина – майбутній лікар, Анна – поки що філософ, Софія – поки що майбутній травматолог або ветеринар. Виховую переважно  власним прикладом.

Ніколи не була у декретах і допомоги від держави на дітей не отримувала – було соромно це робити, адже руки, ноги і голова на місці, ну і державні гроші були завжди такі, на які не проживеш. Тому працювала після інституту відразу на трьох роботах.

Виховую дітей свідомо у відриві від збочених матеріальних цінностей –  роблю ім «антибрендове щеплення», щоб в родині зростали без культу речей і залежності від шопінгів. Я вважаю, що людське прагнення до лакшері призводить до перевиробництва грошей і руйнує світ, тому хочу, щоб діти, які дуже швидко стають дорослими, були незалежними від фальшивих і руйнівних матерільних цінностей. 28 років вдома свідомо немає телевізору.

Вдається чи не вдається виховувати дітей? Достеменно не можу сказати. Час покаже, як вони себе реалізують і чи стануть щасливими. Я дійшла до висновку, що діти інколи виховують мене більше, ніж я їх. За ці роки я стала значно більш виваженою і терплячою. І ще хочу зауважити, що виховання часто є другорядним порівняно з тим, що закаладено у дитині. Тому важливо зрозуміти ті складові, з якими потрібно навчитися миритися або працювати.

Про те, чому навчають діти

Мудрості, терпінню й любові. І ще – трохи бути зубною феєю, трохи святим Миколаєм, трохи Снігуронькою, трохи Дідом Морозом і цілодобово і беззмінно – працювати мамою…

Про пошуки work/life балансу

Баланс між роботою та родиною досягається через самоорганізацію. Але вважаю, що правильно приділяти більше часу дітям. Я не є прикладом для наслідування, адже була змушена ставати працюючою жінкою, тому що у мене просто не було матеріальної підтримки від батька моїх дітей, не було можливості віддаватися родині і дітям. Проте я всіх дітей до року годувала грудьми. Маю ще і п’ятеро молочних дітей, які вигодовані моїм молоком. Вважаю перший рік життя дитини принциповим і дуже важливим. І я проти того, щоб жінки виходили на роботу через три місяці після народження дитини. В перший рік бажано, щоб мама приділяла більшість часу дитині, а не роботі. Ніяка найкрутіша няня не замінить мамине тепло і руки.

Баланс життя, напевне, у кожного свій. Для мене дуже важлива гармонія між мозком, серцем й душею.Тільки пролітає між ними молекула фальші  – у мене йде розбалансування, яке потрібно відразу полагодити. Я не приймаю рішення, якщо серце підказує одне, а розум диктує щось інше. Я свідомо приймаю рішення при обов’язковій гармонії душі, серця й розуму.

Про поштовхи до жіночої самореалізації

Найсильніше впливають не успішні і відомі особистості, а зради і негаразди. Для жінок мотивуючим часто стає невдале або нереалізоване кохання. Коли жінка перебуває у «коконі» любові, їй не треба суспільно самореалізовуватися. Вона повноцінно реалізується в родині, її мудрість і сила в слабкості. Поштовхом для суспільної, а не родинної самореалізації, є відсутність «кокону» любові. Тоді жінка починає шукати цю самореалізацію ззовні і ставати сильнішою. Суспільна самореалізація і успіх не означають, що ця жінка потім не зможе знайти свою любов, тільки любов вже буде іншою – паритетною.

Про те, що допомагає у складних ситуаціях

В дитинстві після ускладнення від щеплення я сильно хворіла (з 4 до 14 років задихалася від будь-яких запахів), і от коли було страшно і нічим було дихати, я зав`язувала шарфом очі, довго сиділа в темряві і думала про сліпих дітей. Потім шарф знімала, і чути свист у власних легенях було легше, з’являлася радість, що можу бачити світ…

Зараз інакше. Коли підступає злість, образа, розпач і з’являється бажання опустити руки, дуже помагає музей домашньої ікони в Радомишлі «Душа України». Всі понад 5000 експонатів  привезені мною з барахолок, де я іх роками купувала за копійки, потім реставрувала-лікувала. Коли буває гірко і тяжко, питаю себе: чого я чекаю від нащадків людей, які свідомо знищували Бога в своєму житті, своїми руками карали, розстрілювали, знищували, руйнували історичну пам’ять і родинні обереги? Чекаю від них любові, поваги чи визнання? Ні. Власне чекаю, щоб приїхали до музею, доторкнулися до відроджених родових оберегів, трохи перезавантажилися і щоб їхні нащадки були іншими. Саме для цього і є замок-музей — для відродження духу, сили, гідності, гордості за власне минуле нашого народу. Ну, і коли беззахисно чи сумно на душі, пишу пісні на поезії Ліни Костенко, в яких є відповіді на всі питання.

Ідеальний портрет сучасної мами 21 століття

Ідеальний портрет й мама 21 сторіччя – це різні речі. Мама 21 сторіччя – це молода жінка у джинсах з маленькою дитиною в наплечнику. Вона в аеропорту, з сумкою в одній руці, з пляшкою води в іншій, а «третьою» рукою міняє памперс. Вона мандрує світом. Проте ідеальний, з мого погляду, вічний образ жінки такий: жінка і чоловік, а з ними троє-четверо дітей. Вони купаються у морі, виходять з води. Сонце сідає, поряд ліс… Вони розпалюють вогнище і разом готують просту вечерю. Жінка спокійна, щаслива і кохана…

Записала Мирослава Макаревич. Фото із особистого архіву Ольги Богомолець

— Читайте також: WoMо-портрет: Алла Мазур