Юлія Лактіонова: «Кожна книга, як дитина — з нею переживаєш весь спектр емоцій»

Директорка Nebo BookLab Publishing про арт-книги, видавничий бізнес та особисті лайфхаки

Нещодавно видавництво Nebo BookLab Publishing відсвяткувало свій третій день народження. І з цієї нагоди ми вирішили поспілкуватися про досягнення та труднощі на шляху молодого видавництва з його директоркою, дитячою письменницею Юлією Лактіоновою.

Як взагалі виникла ідея створити арт-видавництво?

Це мрія нашої засновниці Ірини Іванової. Спочатку існувала галерея «Nebo», де постійно проводилися різноманітні заходи, виставки, працювала художня школа для дітей. Трохи пізніше відкрили маленьку книгарню. Але ми все одно зіштовхувалися з відсутністю або нестачею потрібної літератури. Я тоді ще викладала історію мистецтва, і діти та їх батьки часто запитували: «Що почитати?» Я їм пропонувала книги, як правило, зарубіжних видавництв, бо у нас на той момент по історії мистецтва практично нічого не видавали. Саме тоді й виникла думка робити свої власні книжки, які б говорили про мистецтво або демонстрували ілюстрації українських художників.

Першою книгою стала «Маєчка» — ми вирішили брати матеріал, який чудово знаємо, і написали історію собаки, що живе в домі нашої засновниці Ірини. Відгуки про книгу були гарні, й згодом виникла ідея серії «Книга про картину». Вона нам тоді здалася цікавою та інноваційною, хоча, з точки зору бізнесу, це складний проект і мало продається. Але з точки зору просвітницької функції, я задоволена, що ми зробили цю серію у співпраці з провідними музеями і запросили до участі молодих ілюстраторів. Основна наша задача була наблизити твори мистецтва до сучасного глядача. Тому що дуже часто дітям не зрозуміло: «Чому їх притягли до музею?» і «Навіщо тут чиїсь старі портрети?» Але коли починаєш розказувати малюку про конкретну дівчинку, її мрії, її епоху — це сприймається зовсім інакше. Вже вийшли книги: «Портрет малої Олі» та «Перше мереживо Стефанії».

Працюючи над цими книгами, ми спілкуємося з родиною митця, що створив портрет. Під час підготовки книги «Портрет малої Олі», я спілкувалася з донькою художниці. Або консультуємося з мистецтвознавцями, працівниками музеїв, де зберігаються полотна. Оскільки в нас багато книг про мистецтво, то приставка «арт» для нас стала дуже органічною. А як книжкова лабораторія ми постійно експериментуємо з форматами.

Скільки часу зайняла робота над першою книгою?

Десь півроку. Наступні дві зайняли близько 8 місяців. Це тривалий процес: поки ілюстратори все намалювали, поки ми визначилися з форматом. Звичайно, в нас і зараз є багато книг, які довго творяться, але оскільки робота йде паралельно над багатьма виданнями, то це не так помітно.

Як підбираєте авторів?

Відвідуємо міжнародні виставки і намагаємося домовитися про купівлю авторських прав на ті книги, які нам подобаються. Тобто намагаємося видавати ті книги, від яких самі отримуємо задоволення. Взагалі покупка авторських прав на іноземну книгу — це ціла гра. Зрозуміло, що кожен зацікавлений продати свій твір якомога дорожче і щоб книга мала якомога більший наклад. Ти пропонуєш свою ціну за авторські права і обговорюєш ціну майбутньої книги. І звісно, якщо декілька українських видавців починають змагатися за книгу, то права отримає той, хто зможе більше заплатити. І не раз було, що твір в нас забирали прямо перед носом. Тому у співпраці з іноземними авторами, на жаль, не все залежить від нас. А на початку роботи видавництва нам взагалі хотілося видавати все тільки про мистецтво, але в якийсь момент зрозуміли, що потрібно більше писати про те, що є поруч. Розповідати дітям про картину Моне, яку вони не матимуть змогу побачити, було б трохи дивним. Тому ми почали створювати видання про свої музеї, на жаль, ці книги досить складно продати — я часто чую навіть від киян, що вони не знають про ті чи інші музеї столиці.

У проекті «Галерея чуття» вже вийшли три абсолютно різні томи. Розкажіть детальніше про них.

Цю антологію укладала наша головна редакторка Світлана Привалова. По суті — це її дитя. Вона чудово відчуває та знає літературу й поезію. Я знайома зі Світланою вже давно, ми навчалися разом, і пам’ятаю, що вона завжди читала лірику. Навіть могла записати вірш і зразу прочитати його напам’ять. От вона назбирала матеріал і запропонувала видати свою антологію, яка б не була схожою ні на що інше. У першій частині зібрана інтимна лірика від Франка до Жадана. У другій — тексти сучасних поетів. А в третій — публіцистичні твори авторів від Франка і до Жадана.

Вся збірка звісно українською, але ми ще помістили до неї листи Михайла Коцюбинського до Олександри Аплаксіної мовою оригіналу — російською. Ця книга про те, що бувають такі почуття, коли люди відчувають одне одного навіть на відстані. Ще родзинкою антології є україномовні переклади творів Олександра Пушкіна та Марини Цвєтаєвої. І важливим нюансом є поєднання текстів з картинами. У першій частині це доробок Андрія Задоріна, відомого художника, чиї роботи є в Британському музеї, Третяковській галереї, багатьох американських галереях та приватних колекціях по всьому світу. Його манера дуже особлива і чудово поєднується з лірикою. Друга частина проілюстрована яскравими та провокативними роботами Сергія Гриневича, які вдало поєднуються з дещо еротичними та сміливими текстами молодих поетів. А в третій частині роботи українського гравера Олега Денисенка.

Часто видавці скаржаться на непрофесіоналізм перекладачів та редакторів. Як ви справляєтеся?

У нас теж зустрічаються помилки в книгах, як у всіх. Є такі редактори і перекладачі після чиєї роботи докопатися немає до чого. А є такі, що після їх редактури треба заново вичитувати текст. Насправді я щаслива, що нам вдалося знайти «своїх» людей. А шукаємо просто: я даю тестове завдання, і вже по декількох сторінках одразу видно, чи влаштовує тебе переклад, чи ні. Дуже відчутно, якщо людина російськомовна, а перекладала українською — вистрілюють певні русизми. А коли людина тільки українською говорить, то переклад виходить жвавим, з цікавими словами і навіть сленгом. Саме таким у нас вийшов переклад Юрія Вітяка книги «Музей крадіїв».

Скільки вдалося видати за три роки?

Близько 50 назв. Сумарним тиражем це десь біля 100 тисяч книг. Але враховуючи, що ми маленьке видавництво і в нас дуже маленький штат, то я вважаю такий результат нашою перемогою. Це можливо звучить трохи самовпевнено, але раніше абсолютно всі книги проходили через трьох людей. Враховуючи цей факт, результат досить вагомий.

А як щодо вашої зайнятості? Скільки ж часу іде на роботу?

Це робота яка стає твоїм стилем життя. Останнім часом я правда стараюся вихідні залишати для свого особистого життя, а серед тижня в нас нормальний графік. Просто бувають періоди, коли, готуючись до виставки, графік стає інтенсивнішим, але порівняно з дітьми з Кореї, які по 17 годин на день навчаються, ми в принципі маємо чудові умови (посміхається). Якщо ти вже зайнявся виданням книг чи будь-якою іншою справою — то маєш бути включеним в цей процес.

Але ж у всіх бувають періоди вигорання, як відновлюєтеся?

Прибираю. У мене в цей час ніби відбувається якесь внутрішнє налаштування. Загалом, дуже важливо не зупинитися, а переключити себе на якусь іншу діяльність. Мені ще допомагає біг. Я прокидаюсь о 5:30, о 6:00 виходжу на пробіжку. Хоча завжди ненавиділа біг і коли виходила на перші пробіжки для мене два кіломерти були максимумом. А потім вперше пробігла 10 км і подолала свій перший півмарафон. Мені ці пробіжки допомагають класно себе почувати. Коли виходиш з дому — ще темно, але коли закінчуєш і спостерігаєш схід сонця на безлюдних вулицях — відчуваєш себе володарем цього міста. І думаєш: «Якщо я змогла це — то зможу що завгодно». І ще я вважаю, якщо починаєш відчувати, що в тебе немає сил, то маєш зробити щось по-новому, щось змінити. Я, наприклад, пішла на третю вищу освіту.

Якими досягненнями видавництва пишаєтеся найбільше?

Пишаюся усіма книгами, навіть не знаю, що виділити. Ми отримали можливість видавати Філіпа Пулмана і як для маленького видавництва — це велике досягнення. Я дуже люблю нашу серію «Маєчка» і радію, що ми можемо писати про живих собак. До речі, ми створили у фейсбуці Маєчці сторінку і, завдяки їй, багатьох загублених тварин повернули господарям або знайшли їм новий дім. Дуже рада, що в нас є антологія «Галерея чуття». Це книги на будь-який період року і на будь-який настрій. Дехто навіть ворожить на них. Ще пишаюся нашою книгою «Зоряна ніч Ван Гога та інші оповіді про мистецтво» — це видання, яке не має віку. Вона складається з більш ніж 60 окремих історій і це така мандрівка через тисячоліття роботами митців.

І хоч ми маленьке видавництво — вже встигли зробити багато перекладів з каталонської, традиційної китайської, французької, голландської, іспанської, італійської, норвезької, англійської, німецької і данської мов. А ще однією нашою гордістю є книга Андрія Платонова «Річка Потудань» в перекладі відомого знавця мови Олександра Пономаріва.

Яким бачите видавництво через три роки?

Це як живий організм, ми змінюємося, змінюється склад колективу, нові редактори і нові тексти. Але сподіваюся, що буде ще більше книжок для ще більшої кількості читачів. Я агітую, щоб нам надсилали рукописи, адже ми хочемо відкривати нові імена. І сподіваюся, що ми не лише робитимемо гарні книги, а й навчимося їх продавати.

Які плани на 2019 рік?

З’являться класні книжки для підлітків, нова серія перекладена з данської мови «Дика відьма». Потім ще книга «Музей крадіїв» — теж підліткова. І вже заверстали повнокольорову книгу «Рубін в імлі». У серію «Бібліотека пригод» робимо «Острів скарбів», який буде проілюстрований сучасним художником у новій версії і переклад теж буде новий та крутий. І ще готуємо ілюстровану збірку казок Кіплінга теж в новому перекладі. Але крім цього наших читачів чекатиме ще багато сюрпризів.

Вела бесіду Катерина Савенко

Фото з приватного архіву Юлії Лактіонової

-Читайте також: Мари Лекен: «Люди должны знать, что и во время вооруженных конфликтов у них есть законные права»

Мы в Facebook