Олена Пчілка народилася 17 червня 1849 року в мальовничому місті Гадяч, що на Полтавщині. Її життя стало яскравим прикладом поєднання творчого хисту з активною громадською позицією. З ранніх років Олена захоплювалася українською мовою, фольклором та літературою. Її перші вірші були опубліковані у 1883 році, і вже за кілька років вона здобула визнання як талановита поетеса, прозаїк та перекладач. Важливим напрямком роботи Олени Пчілки стала фольклористика. Вона збирала та публікувала українські народні казки, пісні, прислів’я та інші фольклорні матеріали. Її дослідження й досі мають велику цінність для вивчення української культури.
Цитати
- Там, де сеї мови мені досить, я нею обхожуся, – а де мені сеї мови буває замало, я тим не в’яжу собі руки. І добираю «творю» (скажу власне – кую) собі ширшу мову.
- Дитина переживає почуття розпачливої туги за тим безпосереднім дитячим світосприйманням, де не було ніяких упереджень і умовностей… У цю чисту дитячу душу треба ґрунтовно закласти духовні, етичні, естетичні начала, вагу яких важко переоцінити.
- Виростали ми під чином двох течій: української, простонародної і російської, панської. Українська течія – се було наше природнє оточення з найменших літ: се були наші няньки, вся наша двірська челядь і її діти, та й вся гадяцька й повітова людність, що мала взаємини з нашою сім’єю чи нашим двором.
- Діти – се наш дорогий скарб, се наша надія, се – молода Україна!
- Там бій гримить. Там гине наша воля. Там треба рук, і зброї, і плечей. І що там варт чиясь окрема доля, той тихий зойк у безмірі ночей?..
- Одно з найбільш болючих питань, для нас, українців, є шкільне питання, питання життя або смерті українського народу… Кожна окрема людина, тим більше кожен народ, має загальнолюдське право розгортати свої природні національні сили, має право вчитись у своїй національній школі.
- Хтось там судить, дорікає, іншого займа; а на себе озирнутись та скоренько схаменутись, — то цього нема.
- Необхідна освіта українських дітей, щоб не виростали вони перевертнями, щоб звикали чтити своє рідне.
- Чи дитина виросте приятелем, чи ворогом України, се багато залежить од виховання.
- Не дай Господь дожить до того, щоб віру щиру загубить.
- Просимо ж не цуратися нас, бо не подоба цуратися свого рідного слова! Воно любе, як материна ласка! Тішимося тим, що нам довелося говорити з українськими дітьми, українським словом, в українському часопису.
- Не мавши надії, не слід і жити, не стоїть тим світом нудить.
- Буде гоже все у тих діточок, що бояться сварки.
- Слово — то мудрості промінь, слово — то думка людська.
- Все ж таки та думка про законне право краєвої української мови, думка, що була кинута між кращими українськими людьми, як добре зерно в добру ріллю, не вмерла, не затоптана ворожими ступнями. Вона жива і пробиває собі путь під світлом і теплом насталої волі.
- Багато перешкод, що маємо яко наслідок нашого давнього рабства під тягарем обскурантизму або й хоч культури, та деспотичної, що вгашала нашого національного духа, не давала нам розвивати як слід нашу багату, могутню мову.
- Так, я настояща Ніобея. Которе доростає — погибає. Ніобеєю тілько діло було краще, бо і діти її покаменіли на смерть, і вона сама закаменіла, нічого не почуваючи. А з нами іначе! Леся терпить, тобто мовчить і думає, що я не бачу її мук всякого рода, що я навіть не чую, а єї стан фізичний лучче бачу, ніж вона сама. Вона, може, ще трохи надіється на вилічення, а я не надіюсь ні крихти, — всі ці паліативи — це одна мана і скорботна процедура, довга, марудна, тягнуча жили і з слабої, і з цілої сім’ї.
