2022 рік: як волонтерки утримували внутрішній баланс

Окопні свічки, ліки, ноші, вареники та пастила, тижневі очікування телефонних дзвінків чи хоча б повідомлень у месенджері з Маріуполя, Херсону, а тепер і Бахмута – це щоденне життя тих волонтерок, які підтримують ЗСУ. Зустріч людей на вокзалах вдень та вночі, безкоштовне розселення, працевлаштування втікачів від війни, — це про інших волонтерок, які самі рятувалися в чужому місті, але допомагали оговтатися всім, хто втратив своє минуле і не був впевненим у тому, що в них є навіть сьогодні, не говорячи про завтра. Оксана Камінко та Альона Філіппова не знайомі одна з одною, але обидві знайшли власні шляхи для створення проєктів, які не лише об’єднали купу людей, але і допомогли втриматися від втрати рівноваги.

Від розселення людей у Львові до культурологічного проєкту у Києві

Війну Оксана Камінко зустріла у Києві – о четвертій ранку прокинулась від бомбардувань. Коли вона приїхала до Львова у перших числах березня, то була шокована великою кількістю розгублених людей, які не знали, куди податися у незнайомому місті. Від війни українці тікали, у чому були — у капцях, у кофтинці на домашній халат. Дивитись на ледь одягнутих людей  у засніженому місті було боляче. На багатьох обличчях були навіть сліди від кіпті. Тоді Оксана разом з друзями розпочала ряд волонтерських  ініціатив, які були спрямовані на допомогу переселенцям, хоча сама була такою ж втікачкою. Благодійний фонд назвали Save Ukraine. І того ж місяця паралельно у фонді запрацювали кілька напрямків.

Проєкт «Гості» Оксана Камінко очолила сама. Його метою була зустріч та поселення людей у прихистках Львову з подальшим пошуком їм житла на тривалий час. На 1 квітня у Львові вже працювали близько 100 центрів різного формату. Фонд Save Ukraine активно співпрацював з 15, які і допомагав облаштовувати. Якщо говорити безпосередню про локації, то вони дуже строкаті: офіси ІТ-компаній, Центр міської історії, аудиторії Українського католицького університету, фітнес-студії, садочки та школи, готелі та ресторани. Формати закладів були дуже різноманітні, бо саме середній бізнес щиро відгукнувся у Львові, почавши співпрацювати із Save Ukraine. У приміщеннях не завжди були повноцінні ліжка, але товсті та теплі матраци на підлозі, ковдри, подушки – завжди були у наявності. В більшості прихистків одразу розгортали кухні, аби можна було і самим приготувати, і триразове харчування від кухарів-волонтерів з дружнього проєкту розігріти. У кожному прихистку команди іншого напрямку Save Ukraine формували гуманітарний запас речей — тож на втікачів від війни чекали душ, одяг, взуття, ліки, гаряча їжа та інші необхідні товари.

Необхідні умови волонтери «Гостей» створювали кожному. Наприклад, якщо жінка приїхала з маленькою дитиною, якщо сім’я має тварину або переселенцями були люди з певним видом інвалідності – враховувались усі потреби.

 «Якщо говорити про статистику поселень в рамках проекту, то ми допомогли на 1 червня близько 2 тисячам людей поселитися у прихистках. Ми поселяли всіх, хто до нас звертався. Якщо говорити про час перебування, то це залежало безпосередньо від ситуації. Якщо до нас зверталась людина без документів, то  її поселяли без якихось обмежень у часі, адже тоді у держави виникли проблеми з виготовленням ІD-карток», — згадує Оксана Камінко.

Волонтерів вражало, як люди ще не встигали адаптувалися та трохи заспокоїтись — і вже починали думати про своє майбутнє. Тож запит про працевлаштування у Львові тоді навіть перевищував запит про допомогу з переїздом за кордон, згадує Оксана. А де робота, там потрібен і постійний дах над головою. Так пошук довгострокового житла став ще одним напрямком роботи. Команда Save Ukraine  моніторила нерухомість по всій Львівщині. Багато хто і досі живе у знайдених оселях, підтримуючи зв’язок з тими, хто їм допоміг з житлом у найважчі дні. Відсутність плати – це фірмове досягнення фонду впродовж усієї роботи.

У Львові багато волонтерських команд спеціалізувались на подальшому перевезенні українців до різних країн, тож співпраця між командами проєкту «Гості» та волонтерами-перевізниками була налагоджена – одягнуті, взуті, з документами українці виїжджали до країн ЄС.

Дуже великим до осені був запит від переселенців на волонтерство: так і питали, проживаючи  в прихистку, чим я можу допомогти. І багатьох залучали до роботи.

Ще з перших днів роботи стало зрозуміло — без психологічної підтримки не обійтись. І тоді Save Ukraine почав новий напрямок — співробітництво із Mental Health. Ця платформа об’єднала з 24 лютого велику  кількість психологів, які і онлайн, і офлайн надавати допомогу сім’ям у прихистках.

Луганщина, Донеччина, Харківщина, Херсонщина, Миколаївщина – потоки людей зростали щодня протягом п’яти місяців поспіль. Люди приїздили цілодобово, тож частину прихистків перевели на нічний режим. Волонтери на вокзалі працювали і вдень, і вночі, зустрічаючи потяги та автобуси. З такими шаленими темпами роботи і активісти теж почали потребувати психологічної допомоги.  Стан багатьох волонтерів дуже швидко наближався від вигоряння до депресії. Фахівці Mental Health почали наполягати: аби витримати, команді «Гостей» треба починати дотримуватись жорсткого графіку відпочинку.

«Коли я відчула, що почала вигоряти, то діяла рішуче: припиняла активності, не відповідала на телефонні дзвінки, дозволяла собі невеличкі пікніки, відпочинок з поїздками в різні мальовничі місця, аби просто перевести подих. Під час першої поїздки я відчула, що потребую додаткової підтримки фахівців з йоги. Я почала регулярно виділяти на це час – моя системна робота з собою допомогла опанувати себе. А ще дуже допомогли художні твори – я занурювалась в інші країни, в інші світи», — згадує Оксана Камінко.

Влітку серед волонтерів почалась активна ротація. Чим довше тривала війна, тим більше людей йшли та вже не повертались. Причина була цілком зрозумілою — з кожним місяцем все менше активістів мали матеріальну змогу допомагати внутрішньо переміщеним особам, тож багато хто зупиняв свою волонтерську діяльність та повертався на роботу.

До середини літа «Гості» закрили всі запити щодо поселення. Залишили у рамках благодійного фонду Save Ukraine лише підтримку продуктами харчування та побутовими товарами прихистків, які продовжують працювати. Тоді  вже Оксана Камінко повернулась до Києва та вийшла на роботу до свого екостартапу, який спеціалізується на сортуванні сміття. Але довго без волонтерства не втрималась.

«Я була вражена, що у Києві досі так багато людей продовжують говорити російською, тож ми вирішили почати культурологічний проєкт для занурення їх в українське середовище. Аби діяти влучно, ми вирішили замовити соціологічне дослідження по Києву, аби визначити причини російськомовності українців. Ми хочемо мати професійну відповідь на причини цього явища після 11 місяців війни – на них тиснуть, і вони пручаються,  їм не вистачає інформації, їм не вистачає україномовного середовища, вони принципово не зацікавлені. В залежності від результатів – ми будемо розробляти заходи, які будуть адресно спрямовані на цих українців», — поділилась планами Оксана Камінко. Для  реалізації цього проєкту зараз триває у столиці процес реєстрації нового ГО «Гомін», яке і буде опікуватись цим напрямком у році, що настав.

Ми пережили тричі страшні тижні, коли «Азов» мовчав

Наскільки люблять своїх волонтерів у 128 бригаді 8 полку «Азов», свідчить таке коротеньке повідомлення на Фейсбук-сторінці громади: «Сьогодні хлопці із передової передали аж 200 бляшанок ( помитих, навіть загнутих, щоб не порізатися при роботі)».

«Бляшанки з-під Бахмута, аби турботливі волонтери наробили ще окопних свічок. Де вони їх там мили, у тому Бахмуті?» — розмірковує Альона Філіппова – художній керівник Кременчуківського будинку культури, головного осередку волонтерського руху Антонінської громади на Хмельниччині. І тільки після паузи додала: «Вони через бої не могли навіть вийти, щоб забрати вантаж. Наші друзі-волонтери там кілька діб стояли. Їхали навмання, бо тиждень ніхто у Бахмуті не відповідав на телефон – на жоден. Перше таке тривале страшне мовчання було, коли «Азов» перебував у Маріуполі, друге – на Херсонщині. Бахмут — вже третій. Ви уявляєте, чого ми всі натерпілись, дивлячись той телевізор, поки вже наш друг-волонтер Олександр Іжицький не повідомив, передавши вантаж, що все добре».

Але добре було недовго – напередодні Різдва у громаді поховали загиблого 20-річного Віталія Фещука. Це — вже третій похорон. «І нібито майже рік триває війна, а таке враження, що 24 лютого 2022 року ніяк не закінчиться»,- ділиться враженням Альона Філіппова.

Спочатку вранці 24 лютого люди не могли оговтатися від почутого та побаченого в телевізорі та Інтернеті. Отямились за кілька днів – і самоорганізувались. Першим волонтерським напрямком роботи стало приготування харчів тривалого зберігання та швидкого приготування – від консервації, городини до вареників для земляків, які пішли добровольцями чи перебували у ЗСУ на початок війни. Другим  – фінансова підтримка благодійного фонду Олександра Іжицького «Ковчег», який спеціалізується на придбанні та ремонті транспортних засобів для бригади. Третім – забезпечення захисників ліками, речами та засобами гігієни. Четвертий напрямок – як кажуть у «Азові» — найпрекрасніший, бо це браслети та малюнки, створені дитячими руками.

Аби допомога не стояла, її доправляють на звільнену Херсонщину, аби підтримати взимку людей, що пережили окупацію, та до полку «Азов» – під Бахмут. Логістичні ланцюги також найрізноманітніші – і через місто Красилів, і через Хмельницький. Щомісяця вантажі тричі прямують до зони бойових дій та звільнених територій.

«Коли наші захисники попросили окопні свічки, ми вирішили у Будинку культури спробувати їх створити власними руками. Що це хоч таке, взагалі. Я подивилась, як ці свічки робити, провела майстер-клас. Коли зробили перші вироби, то сфотографували їх та виклали у соцмережах. І люди почали самі приносити кошти. І за два місяці ми замовили 7 партій парафіну. Зрозумілою мовою це — 225 кілограмів. Перша партія склала 380 свічок. Друга — ще 91 свічка. Вчителі поприводили дітей до Будинку культури – і теж їх навчили крутити ці свічки», — розповідає Альона Філіппова.

Особливістю цих волонтерів є максимальне залучення громади до Будинку культури. Туди несуть усе – від старих чайників для парафіну до одягу та ліків. Після виготовлення свічок, поклали до коробок дитячі вироби – і у відповідь малеча отримала з передової купу відео із словами подяки від ЗСУ — від білоруського кордону до Криму. Серед останніх замовлень з передової – в’язані шкарпетки. Сказали – і народ кинувся купувати нитки, закидали майстринь клубками – тільки встигай спицями працювати. Кинули дівчата повідомлення, що потрібні коробки для вареників та тара для борщових наборів – вже везуть.

Але найболючішим є останній напрямок волонтерського руху – допомога військовому польовому шпиталю. Військовий хірург Віталій Прохорчук працює поруч з передовою під Бахмутом.

«У нього спочатку не було навіть нош – носили хлопці поранених на собі. Він оперує на звичайному столі. У тих умовах, у яких перебуває – в окопах, у болотах, ледь не під відкритим небом. Все, про що він просить, ми йому надсилаємо! Коли він попросив тих окопних свічок, ми йому три коробки передали 90 штук – аби більше хлопців врятував»,- розповідає Альона Філіппова.

Розмов про виснаженість волонтерка не розуміє, бо має свій рецепт швидкого зняття втоми.

«Лізуть якісь думки у голову – піди щось зроби! Ось остання ідея — пили чай та вирішили пастилу виготовити, бо вона корисна для імунітету. Взимку саме те, що треба! Наші люди вже чекають на перемогу і, коли є вільна хвилина, навіть меню вже на поляну складають. Концерт буде такий, що Хмельниччину у столиці почують! Тому ніякої втоми чи вигоряння у нас немає», — ділиться волонтерка. Окрема тема – порятунок у творчості: поки щось роблять, жіночий хор «Горлиця» і репетирує ледь не паралельно. Дитячий вокальний колектив «Перлинка» теж порадував своїми здобутками — наколядував за пару днів 6 тисяч гривень.

Про всі ці досягнення Альона Філіппова розповідала, додаючи «про маленький вклад», «мільйони не збираємо», забуваючи про одне: соло однієї щирої волонтерки перетворюється на хор великої громади.

Тетяна Марінова