Люко Дашвар (справжнє ім’я Ірина Чернова) — українська письменниця, чиї романи про життя в українській глибинці та соціальні проблеми здобули широку популярність. Народилася Ірина 3 жовтня 1954 року у Херсоні. Там, перш ніж повністю присвятити себе літературі, вона здобула досвід у журналістиці та рекламі. Її дебютний роман «Село не люди» викликав резонанс, а подальші твори, як-от «Молоко з кров’ю» та «РАЙ.центр», закріпили статус однієї з найцікавіших сучасних українських авторок. Дашвар майстерно поєднує реалізм із гостросоціальними темами, змушуючи читачів замислитися над складними питаннями суспільства. До речі сценарій молодіжної романтичної драми 2019 року “Сквот32” також написала пані Ірина.
Цитати
- Що головне? Аби серце вільно дихало.
- Найголовніше філософське питання в тому, хто з двох у любові вважає себе трофеєм, а хто — завойовником. Часто ролі змінюються. Як і оцінка самого трофею.
- У кожного своя доля. Як не крути, а йдеш однією дорогою. На дві одразу не скочиш.
- Віднайти невідомі старі пісні — не проблема. Проблема — зробити це, відчуваючи себе частиною цих пісень, частиною кургану, людей, які навколо нього живуть.
- Драматичні події у відповідь вимагають дії. Чи протидії. Хочеш вижити, скороти словниковий запас до дієслів: усвідомити, переварити, оцінити, не впасти, зібратися і довбати, довбати, довбати стіну, яка перегородила твоє життя, аж поки не впаде.
- Життя ніколи не виправдовує наших сподівань. Щасливий той, хто готовий залишити їх у сентиментальних спогадах, щоби приймати радість реальності.
- Любов — не для чужих очей. Любов — то таємниця. Незбагненна примха безрозсудного серця. Квітка папороті. Палкі обійми під сонцем не змусять ту квітку розпуститися вночі. Тільки дві зорі, що раптом перестануть світити холодним блакитним вогнем, запалають теплим світлом любові і впадуть у своє кохання, як у темний, безлюдний ліс, де на них уже чекає квітка папороті.
- Любов — краща за життя. І щоби це зрозуміти, треба прожити ціле життя.
- Менш ніж за добу складно перетравити приголомшливі одкровення, що перевертають життя з ніг на голову і вимагають, щоб та голова терміново заклала нові основи подальшого життя.
- На що витріщатися? Скрізь люди однакові. Тільки на різних землях живуть.
- Образа душу ятрить, і, скільки не заливай її горілкою, ще глибше в’їдається.
- Особистості не проростають під ковдрами.
- Розглядати село як скупчення людей — величезна помилка. Село — це традиції, це скарбниця нації, це продовження природного способу життя на противагу звихнутій урбанізації. Село повертає розуміння істинних людських цінностей. Радість простого…
- У людини є тільки одна перевага — її гідність. А творчість — не привілей для обраних. Вільна творчість притаманна кожній людині, коли позбавляється рабського ярма.
- Хто завтрашнього дня страшиться — сьогодні не живе.
- Хто рахувати звик, тому важко щастя прийняти.
- Як совість не кривиться — тільки тоді душі тепло.
- Мрії збуваються, треба тільки не здаватися і не опускати рук!
- Дайте чужі болі гоїти, щоб своїх не чути.
- Силоміць до щастя не тягнуть.
- Милосердя оминає душі тих, кому все навкруги — морок.
- Коли ти на дні — притулитися до мами не найгірша з ідей.
- Що глухіший кут, то несподіваніший з нього вихід.