Співзалежність: Як поведінка іншої люди впливає на ваше життя

Маєте проблеми із самооцінкою, знижений емоційний фон, понад усе боїтеся самотності? Почуваєтеся матерями та батьками цього світу й задовольняєте, а чи й передбачаєте потреби інших, ігноруючи власні? Ваш діагноз — співзалежність. Від цієї психічної патології потерпають мільйони людей, вона виявляється в токсичних стосунках: подружніх, з батьками, колегами, друзями.

Мелоді Бітті, авторка 15 перекладених 20 мовами бестселерів, найвідоміша особа в колах видужалих наркоманів описала свій досвід звільнення від залежності у книжці «Долаємо співзалежність: як припинити контролювати інших і почати дбати про себе». Колись Бітті пережила відречення, викрадення, сексуальне насильство, алкогольну залежність, розлучення. Вона поховала сина і навіть хотіла померти, а тепер співпрацює з найпопулярнішими видавництвами США і описує у книжці, як припинити жити чужим життям і намагатися врятувати всіх ціною свого добробуту, розмиваючи особисті кордони.

Публікуємо уривок. 

Слово «співзалежність» з’явилося у наркологічних колах наприкінці сімдесятих. Я не знаю, хто відкрив це явище. Хоча кілька людей можуть на це претендувати, та саме слово виникло одночасно у кількох наркологічних центрах у Міннесоті, якщо вірити інформації офісу Сондри Смейллі, яка є професійною психологинею та лідеркою у сфері співзалежності. Можливо, саме у Міннесоті, яка є центром лікування хімічних узалежнень і програм Дванадцяти кроків для компульсивних розладів, і винайшли це поняття. 

Роберт Саббі та Джон Фріл у статті з книжки «Співзалежність: нова проблема» писали: «Спершу його використовували для того, щоб описати людину або людей, на чиї життя впливає той факт, що вони пов’язані з кимось, хто має хімічну залежність. Як ми спостерігали, у члена подружжя, дитини або близької людини хімічно залежної особи виникає манера поведінки, за якої вони борються з нездоровим життям, що є відповіддю на зловживання іншою особою якоюсь речовиною або алкоголем». 

Це була нова назва для відомого явища. Фахівці вже давно підозрювали, що щось специфічне відбувається з людьми, тісно пов’язаними з хімічно залежними. На цю тему вже провели певні дослідження, які вказали на появу в багатьох неалкоголіків і незалежних від хімічних речовин людей певного фізичного, ментального, емоційного та духовного стану, який нагадує алкоголізм. З’явилися слова (радше жаргон, який пізніше стане синонімом для співзалежних) для опису цього явища: співалкоголік, неалкоголік, параалкоголік. 

Співзалежні однозначно відчували вплив співзалежності задовго до того, як з’явилося це слово. У 1940-х роках, уже після появи на світ Alcoholics Anonymous, група жінок, здебільшого дружини алкоголіків, сформувала товариство самодопомоги для того, щоб упоратися з впливом алкоголізму їхніх чоловіків на них. Вони не знали, що згодом їх назвуть співзалежними. Однак знали, що на них безпосередньо впливає алкоголізм їхніх чоловіків. І заздрили, що в алкоголіків була програма Дванадцяти кроків для зцілення. Ці дружини хотіли таку саму програму. Тому вони використали програму Дванадцяти кроків Alcoholics Anonymous, адаптували Дванадцять традицій Alcoholics Anonymous, назвали себе Al-Anon — і все спрацювало! Мільйони людей відтоді отримують користь від Al-Anon. 

Тоді головною ідеєю, як і 1979 року, коли виникло слово «співзалежність», була думка, що співзалежні (співалкоголіки або параалкоголіки) — люди, чиї життя вийшли з-під контролю внаслідок проживання у тісних стосунках з алкоголіком. 

Однак визначення співзалежності відтоді розширилося. Фахівці почали краще розуміти вплив хімічно залежної людини на сім’ю, а також вплив сім’ї на хімічно залежну особу. Почали виокремлювати інші проблеми, зокрема переїдання та недоїдання, лудоманія, а також певні типи сексуальної поведінки. Ці компульсивні розлади були паралельними до компульсивного розладу, або хвороби, алкоголізму. Фахівці також почали помічати, що чимало людей у тісних стосунках з людьми із такими компульсивними розладами розвивали манери реагування та протидії, які нагадували манери протидії тих людей, які перебували у стосунках з алкоголіками. Щось специфічне сталося і з цими сім’ями. 

Коли фахівці почали краще розуміти співзалежність, з’являлося дедалі більше груп, у яких її діагностували: дорослі діти алкоголіків; люди у стосунках з емоційно або ментально нестабільними людьми; люди у стосунках з хронічно хворими людьми; батьки дітей з проблемною поведінкою; люди у стосунках з безвідповідальними людьми; фахівці — медсестри, соціальні працівники та інші спеціалісти у сфері допомоги. Навіть алкоголіки та наркомани, які проходять процедуру зцілення, зауважили, що вони були співзалежними, мабуть, задовго до того, як стали хімічно залежними. Співзалежні несподівано почали всюди з’являтися.

Коли співзалежна особа клала край стосункам із проблемною людиною, вона часто шукала іншу проблемну людину й повторювала співзалежні типи поведінки з новою особою. Ці типи поведінки, або механізми протидії, як здається, домінують протягом усього життя співзалежної людини, якщо вона не змінювала їх. 

Чи можна було припускати, що співзалежність виникала через стосунки з людьми, які мають важкі хвороби, проблеми з поведінкою або деструктивні компульсивні розлади? Алкоголізм у родині допоміг співзалежності з’явитися, але чимало інших обставин, як здавалося, теж її спричиняють. 

Однією з обставин, яка часто слугувала спільним знаменником, була наявність стосунків — особистих чи професійних — із проблемними, нужденними, залежними людьми. Але другою поширенішою обставиною були неписані правила, які зазвичай виникають серед близьких родичів і задають темп стосункам. Ці правила забороняють: обговорення проблем; відкрите вираження почуттів; відверте, чесне спілкування; реалістичні очікування, зокрема: гуманність, вразливість або неідеальність; егоїзм; віру в інших людей і самого себе; гратися та отримувати задоволення; розгойдувати делікатно збалансований сімейний човен у будь-який спосіб, хоч би якими здоровими та корисними були такі рухи. Ці правила часто можна зустріти у сім’ях алкоголіків, але вони можуть виникати і в інших сім’ях. 

Тепер я повернуся до першого питання: яке визначення співзалежності є точним? Усі. Деякі описують причину, деякі — наслідки, деякі — загальний стан, деякі — симптоми, деякі — моделі поведінки, а деякі — біль. Співзалежність або означала, або почала означати все те, що перелічено до того. 

Я не намагаюся спантеличити вас. Співзалежність має туманне визначення, оскільки це сірий, туманний стан. Вона є комплексним явищем, тож теоретично складно дати їй визначення одним чи двома реченнями. 

Чому я так побиваюся через те визначення? Тому що зважуюся на вкрай складну річ — визначити співзалежність одним реченням. І хочу, щоб ви побачили ширшу картину до того, як покажу вам вужчу. Я сподіваюся, що цей підхід може допомогти вам ідентифікувати у собі співзалежність, якщо така ідентифікація є доречною. Визначення проблеми є важливим через те, що це допомагає знайти її розв’язання. У цьому випадку це життєво необхідне. Ідеться про краще самопочуття. Маю на увазі зцілення. 

Тож ось моє визначення співзалежності: 

Співзалежною особою є людина, яка дозволяє поведінці іншої людини впливати на себе, а також одержима контролем над поведінкою іншої людини. 

Іншою особою може дитина, доросла людина, коханець/коханка, член подружжя, брат, сестра, дідусь/бабуся, батько/мати, клієнт/клієнтка або найкращий друг чи подруга. Він або вона може зловживати алкоголем, залежати від наркотиків, мати ментальні або фізичні хвороби; він або вона може бути нормальною людиною, яка час від часу сумно почувається, або кимось із вище перелічених людей. 

Однак головним для визначення цього явища та лікування не є інша особа, хоч би як ми в це не вірили. Головним тут є ми самі, те, як ми дозволяємо поведінці інших людей впливати на нас і як намагаємося впливати на них: одержимість, контроль, надмірне «бажання допомагати», турбота, низька самооцінка, яка межує із самоненавистю, самопригнічення, надмір злості та провини, специфічна залежність від окремих людей, потурання дивацтвам, зосередженість на інших людях, яка призводить до самозапущеності, проблеми у спілкуванні, проблеми у стосунках і постійне божевілля з п’ятьма стадіями жалю. 

Чи є співзалежність хворобою? Деякі фахівці стверджують, що співзалежність не є хворобою; вони кажуть, що це нормальна реакція на ненормальних людей. 

Інші фахівці певні, що співзалежність є хворобою, ба більше: це хронічна хвороба, яка прогресує. Вони вважають, що співзалежні потребують хворих людей біля себе, щоб по-хворобливому бути щасливими. Вони, приміром, переконані, що дружина алкоголіка мусила вийти заміж саме за пияка; що вона обрала його, тому що підсвідомо вважала себе алкоголічкою. Ба більше: їй потрібно було, щоб він пиячив, і це впливало на неї, щоб вона почувалася задоволеною. 

Останнє судження може бути надзвичайно бездушним. Я переконана, що співзалежним потрібно менше бездушності в їхньому житті. Інші люди вже й так жорстоко з нами повелися. Ми вже по-варварському повелися із собою. Друзі, ми вже достатньо настраждалися. Ми були жертвами хвороб і людей. Кожен із нас повинен вирішити, яку роль ми зіграли у процесі становлення нас як жертв.