20 липня російські війська завдали удару «Ураганами» по автобусній зупинці у харківській Салтівці. Тоді загинуло троє людей, серед яких 13-річний Дмитрик Кубата.
Фото з місця трагедії запам’яталось багатьом: батько стоїть на колінах поряд із накритим тілом дитини, тримає її за руку і молиться. Чоловік читав молитву над сином близько двох годин. Увесь цей час його за руку тримала поліцейська.
Історію родину розповіло НВ.
У день загибелі Дмитро разом із 15-річною сестрою вийшли на пробіжку — спершу думали зробити це на стадіоні, а потім вирішили пробігтись мікрорайоном, каже мати Дмитра — Вікторія.
«Звичайна ранкова бесіда – й діти одразу побігли. Коли ми з чоловіком почули вибух, відразу почали їм дзвонити. Слухавку ніхто не брав. Чоловік побіг дивитися за ними на стадіонах, у нас їх кілька. Тим часом мені подзвонили з поліції. Не казали, що син загинув, просто попросили прийти. Я тоді здогадалася, що могло статись, але й досі не можу усвідомити. Він міг там не опинитися, бо ж ця пробіжка – не якась регулярна дія. Вони не ходили там щодня в певній годині. Це була жахлива випадковість», — каже вона.
Останні новини
- Стали відомі імена лауреатів Пулітцерівської премії 2024 року
- В Україні створили платформу вчителів для обміну досвідом
- Перші: Лі Міллер, дівчина з обкладинки Vogue, яка документувала війну
- День матері на Співочому: жінкам підготували приємний сюрприз
- У прокат вийшов довгоочікуваний фільм “Будинок “Слово”. Нескінчений роман” про письменників “розстріляного відродження” Новости на главной
Мама Дмитра пішла на місце трагедії. Тим часом, поки батько В’ячеслав шукав дітей на стадіонах, йому теж подзвонили з поліції. Опісля журналісти й зняли той фотокадр. Мама загиблого каже, що вони з чоловіком у той момент були проти таких фотозйомок, але дозволу на цей знімок у них ніхто не запитав.
Доньку Ксенію на той момент вже доставили до лікарні. Дівчині зробили дві операції. У діагнозі було написано «мінно-вибухова травма». Вона мала поранення шиї, обличчя, тім’яної ямки, один з уламків застряг у легені. Виписали Ксенію на початку серпня, але процес загоєння ран, попередили лікарі, триватиме ще близько трьох місяців.
Родина Дмитрика, попри обстріли, не планувала їхати з Харкова. Кажуть, що не мали куди, їхні дачі розташовані на тимчасово окупованих територіях. Але нещодавно родина Дмитра Кубати покинула Харків, бо, за словами матері, якщо обстріли пересидіти можна, то жити в рідному районі, де загинув син — морально надзвичайно важко.
Хлопчик навчався в 17-й школі Харкова — росіяни зруйнували її ще 1 червня. Дмитрика згадують як добру дитину. Нещодавно хлопчик відсвяткував день народження. З першого класу ходив на гурток танців. Як і мама, грав у шахи, але не професійно — для себе. Багато часу проводив з батьками і сестрою.
Родина Дмитрика важко переживає втрату, але вони не замкнулися: діляться емоціями, обговорюють та підтримують одне одного. Допомагають їм також друзі та знайомі.
«Треба жити далі, й ми тримаємось як можемо… Досвіду такої великої втрати у мене не було. Відчуття, що мене вдарили, приплюснули й так залишили. Це тяжкий стан… Інколи здається, що я зовсім не розумію, що відбувається, у мене вже немає жодних роздумів ні про те, якими ми вийдемо з війни, ні про мир, ні про місто… Нічого», — каже мама загиблого.