Українська письменниця Наталія Довгопол, розповіла, як довгий час уникала спілкування з людьми поза своєю бульбашкою, як підтримує себе, а також коли змогла знов почати читати книжки.
Разом із видавництвом «Ранок» ми створили спецпроєкт #ДякуюЗаРанок, у межах якого до 25 дня народження видавництва збиратимемо історії українців та українок, які хочуть розділити свою вдячність із нашими читачами.
Найяскравіший момент вдячності за цей рік: я працюю з вимушеними переселенцями в Афінах. Рік тому ми з командою створили бібліотеку в Інфоцентрі Об`єднаної української діаспори в Греції. Там знаходяться, звісно, і мої книжки. І одного разу семирічний хлопчик із багатодітної родини ніяково підійшов до мене, дивився великими очима й захоплено розповідав про прочитану ним книжку. І тоді я зрозуміла, що усе недаремно.
Наталія Довгопол, письменниця
Мої батьки у лютому-березні залишилися в Броварах, у той час, як я була в Афінах. Їхня витримка й підтримка, садіння квітів, дрібний ремонт, доглядання сусідської кішки, покупка ліків для сусідів, матраци для ТРО – підтримувало мене тут, наповнювало вдячністю й повагою до родини, яка мене виростила, давала жити та робити своє.
Де діставати енергію для життя: згадую історії, які ще не розповіла. Будь-якої миті мене може не стати, хто ж їх тоді розповість?
Що б я сьогоднішня сказала собі, яка живе у травні 2022? Молодець, що повернулася до творчості, доредагувала верстку, повернулася до недописаного тексту. Знайшла в собі сили транслювати біль через текст.
Про читання книжок: поверталася до читання аж у квітні з книжкою Павла Дерев’янка “Тенета війни”. І хоч як важко читалася (концентрація була нульова), але резонувала. І це була хороша книжка для повернення до читання. А зараз дуже рятують аудіокнижки, більше б їх виходило українською!
Моє знайомство із видавництвом «Ранок»: пам’ятаю зустріч із Катею Новак у Харкові, за два місяці до повномасштабної. Ми пили чай і намріювали собі майбутнє. Після тієї поїздки Харків став ще ріднішим водночас я ще більше почала пишатися містом і його героїчними людьми.
Найбільш памʼятна подія: минулого літа мене запросили на літературний фестиваль на грецькому острові Тінос. До того я уникала спілкування з людьми поза громадою та моєю бульбашкою. Але я презентувала книжку “Куба-якої-не-було” – про мою бабусю і її життя гвинтиком у радянській системі, участь у спецоперації на Кубі та зрештою повернення власної ідентичності вже за часів української незалежності. І мені довелося дуже багато говорити, розповідати, дискутувати – про російсько-українську війну та моє коріння. Це було дуже важко й болісно, але важливо.
Тож долучайтесь до флешмобу! Робіть публікації у соцмережах із #ДякуюЗаРанок, тегайте сусіда, колегу, продавчиню, лікаря, споріднену душу аби ми показали світу – скільки в нас вдячності одне до одного!
