Анастасія Ніколаєнко
Психолог порушує протокол… Навіть звучить страшнувато. Але є в цьому і гарна новина — протокол діяльності психолога існує! І на нього можна спиратися, захищаючи себе і свої інтереси. Він називається Етичний кодекс психолога і прийнятий ще в далекому 1990 році на І установчому з’їзді психологів України в Києві. Мета його — забезпечити високопрофесійну, гуманну, високоморальну діяльність психологів України й тим самим захистити нас, українців, від можливої шкоди з боку нечесних діячів, що називають себе психологами.
Які ж основні цінності й принципи в ньому описані і які порушувати справжні психологи права не мають?
Насправді основних принципів всього сім. Але це дуже потужна сімка.
- Відповідальність
- Компетентність
- Захист інтересів клієнта
- Конфіденційність
- Етичні правила психологічних досліджень
- Кваліфікована пропаганда психології
- Професійна кооперація
Тобто будь-яке порушення одного з цих сімох цінностей психологічної діяльності вже є порушенням етики з боку психолога. І навіть не дуже важливо, свідоме це порушення чи ні. Бо якщо психолог порушує Етичний кодекс свідомо — він завдає шкоду підступно, якщо несвідомо — то шкодить, бо непрофесіонал. А шкода може бути дуже відчутною, навіть критичною для психологічного здоров’я людини.
Я перечитую основні цінності етичного кодексу і розумію, якщо прибрати слова типу “психологічні” — цей кодекс стосується будь-якої професійної гуманної діяльності. Ми всі це знаємо і цінуємо.
Тобто якщо вам здається, що психолог порушує протокол, то скоріш за все вам не здається.
Що ж означатиме, що я можу порушувати протокол етичної психотерапії? Ось, наприклад, я психолог. Я працюю з людьми, які звернулися до мене за професійною допомогою. Що я можу зробити всупереч Етичному кодексу в процесі нашої з клієнтом взаємодії?
Якщо я погано себе знаю, не розбираюся з власними психологічними складнощами, не маю досвіду власної терапії, не усвідомлюю особливості свого характеру, я рано чи пізно порушу першу цінність кодексу психологів — відповідальність. Бо я можу непомітно для себе перейти межу між корисним впливом і маніпулюванням.
Я маю постійно навчатися та отримувати супервізійну підтримку досвідчених колег, бо ризикую втратити компетентність, другу цінність психологів. І я ношусь як шалена бджілка між семінарами, лекціями та майстер-класами, завалюючи свій робочий стіл новими книжками та конспектами.
Я маю слідкувати, щоб наше спілкування з клієнтами було щирим, вільним, добровільним і з прозорими зрозумілими домовленостями, бо насправді про все можна і треба відкрито говорити. Немає заборонених питань до психолога. Чудово, якщо ми майже не перетинаємося в повсякденному житті, хоча запобігти відкритості приватного життя психолога чи клієнта неможливо в наш час соціальних медіа. Але все, що бентежить, можна відкрито обговорити.
Бо як інакше я зможу захистити інтереси клієнта, якщо я не буду знати, як насправді почуває себе людина поруч зі мною?
“Все, що звучить в терапії, залишається в терапії”. Винятків бути не може — таємниці клієнта помирають з терапевтом. Конфіденційність — крестраж психотерапії.
Якщо я, не дай Боже, почну казати про психотерапію щось ганьбливе, зверхнє або принизливе — викликайте допомогу, бо мій акаунт зламали або це вже не я, а мене викрали інопланетяни. Кваліфікована популяризація психотерапії — святий обов’язок кожного справжнього психолога.
Якщо я до того ще почну знецінювати когось з колег, викличте ще й швидку, бо ситуація критична. Психолог психолога має клясти лише в кабінеті власного психотерапевта.
Тобто портрет ідеального психолога виглядає десь так — майже невловний, бо носиться між власним кабінетом та різними навчальними та супервізійними групами, щасливо закоханий в свою роботу, годний говорити про психологію цілодобово, бо нічого цікавішого в світі майже немає, погано пристосований до повсякденного життя, бо нема коли, філософськи терпляче відноситься до всього окрім приниження людської гідності та свободи.