Анастасія Ніколаєнко
Катерина Галушка, парамедик батальйону “Госпітальєри”, розповіла про свої мрії після Перемоги, переживання втрати та що їй допомагає тримати баланс.
З нагоди свого п’ятого дня народження бренд ювелірних прикрас Minimal привертає увагу до важливості професії військових медикинь та підкреслює, що жінки, які часто бачать всі жахи війни, водночас мають сильний дух та витонченість. Саме вони — сучасні інфлюєнсерки, які своїми діями та словом створюють новий героїчний епос України. Тому п’ять українських військових медикинь стали обличчям кампанії та розповіли про своє бачення світу, краси та внеску у Перемогу.
У чому для вас полягає сила незламності, ваша та жінок загалом?
Мені трошки складно дати відповідь на таке запитання, тому що все індивідуально. У кожної жінки ця сила полягає у її особистості. Іноді я відчуваю, що можу зламатися в будь-яку секунду і часом дійсно ламаюсь, а потім збираю себе заново. Але для того, щоб якось балансувати та зберігати стійкість я знайшла орієнтири. Речі задля яких варто жити та речі, в яких я бачу причину продовжувати свою роботу далі. Для мене це робота задля збройних сил України, робота задля поранених військових і задля сімей, яким необхідно повернути тіло загиблого героя і це не є легкою роботою, це не є чимось морально простим і таким, що приносить задоволення. Однак в цій роботі я відчуваю свою користь суспільству, першочергово своїй країні і собі. Для себе самої бачу цю користь, я маю працювати, я маю боротися за них і саме в цих орієнтирах я знаходжу причину кожного дня прокидатися і робити свою роботу. Я хочу зберегти і захистити якомога більше життів і допомогти якомога більшій кількості родин аби одного дня в Україну нарешті прийшов мир і я змогла жити те життя, на яке справді заслуговую.
Чи є місце красі у вашій справі?
Дивлячись про яку красу, для краси внутрішньої завжди є місце, але якщо ми говоримо про фізичну красу… Я скажу чесно, мені після повномасштабного вторгнення як ніколи хочеться бути жіночною, тому що я постійно тягаю на собі форму і маю не так багато часу на себе і зараз хочу самій для себе, а не для когось, не для світу, не для якогось чоловіка, не для якихось людей, а для самої себе робити макіяж. В мене, наприклад з’явилося захоплення — купувати час від часу якусь прикольну косметичну продукцію, щоб її тестувати, вчитися робити якісь елементарні або навіть не зовсім простенькі макіяжі. Це приносить мені відчуття того, що я жінка і це своєрідна терапія, як художнику задля заспокоєння малювати, а для мене макіяж і зачіски стали таким способом. Я полюбила пастельні та яскраві кольори, навіть рожевий колір, тому що цього дуже сильно не вистачає, для мене скоріше це не про красу, а про повернення себе до самої себе.
За останні 1,5 року багато українців дізнались про біль втрати. Ви також втратили близьку людину, але змогли повернутися до роботи. Чи думаєте ви, що якась порада може допомогти людям пережити втрату? Якщо так, то яка?
Я не можу до кінця сказати як правильно з цим впоратись, бо я теж не знала що робити, я сама вчилася заново жити і заново знаходити причини для цього життя, заново відшукувати бажання не йти вмирати. Але для мене отакою мотивацією пережити цю втрату і продовжити далі свою роботу став власне Антон, з одного боку людина наче помирає і стає причиною твого найбільшого болю, але ще за життя Антон завжди мене підтримував, він нагадував мені, що я дуже сильна людина, що здатна впоратися абсолютно з будь-якою ситуацією, абсолютно з будь-чим. Коли він загинув і мені хотілося здатися, я згадала, що Антон дуже сильно не любив слабких людей, мені стало в якийсь момент дуже соромно, наче моя слабкість це зрада його як людини.
Потім я зрозуміла, що мої особисті цінності збігалися з його цінностями, він боровся за цю країну і я боролась і продовжую боротьбу за цю країну. Він хотів незалежності для цієї країни та свободи, він хотів докласти свою руку до цієї перемоги, я так само хочу. Його цінності і його прагнення додали мені сили в потрібний момент, вони приєдналися до моїх власних цінностей та прагнень і утворили такий вибуховий колапс. Я обіцяла Антону жити і жити добре, наразі я на своє життя взагалі не скаржуся, в мене хороше життя, хай там як, я по-своєму щаслива попри те що відбувається в країні, але в той момент, саме в той момент, саме прижиттєва підтримка Антона і думка про те, що я не хочу його зрадити, не хочу підставити своєю слабкістю допомогла мені подолати всі ті труднощі, біль і розпач, знайти себе і продовжувати робити свою роботу.
Якщо підсумувати, моя порада в тому, щоб згадати задля чого жила людина, яку ви втратили і що вона у вас побачила, чому обрала саме вас. Тримайтеся цих цінностей, тримайтеся цих якостей, тому що це найкраще, що було у вас, саме за це вас і полюбили.
Чи уявляєте ви своє життя після перемоги? Яким його бачите? Чи є якісь чіткі мрії?
Якщо чесно, перший час не уявляла, дуже довго навіть не уявляла, а потім якийсь переломний момент коли поруч зі мною опинилась людина, яка всіляко мене підтримувала і допомогла здолати інші труднощі в собі. Я прекрасно уявила своє життя після перемоги, я дуже чітко його бачу якщо пощастить і всі ми виживемо, я собі куплю будиночок або гектарчик біля моря між Миколаївською і Одеською областями, висаджу там виноградники за допомогою гранту, який отримаю від ветеранського фонду і побудую свою малесеньку власну виноробню. Буду жити там з коханим чоловіком, будувати сім’ю, мати дітей, розвивати свою виноробню і сироварню. Хочу, щоб там мали змогу також відпочивати Ветерани, які шукають спокій після війни. От такі, занадто чіткі мрії, проте я тримаюсь їх, особливо коли хочеться здохнуть. Саме ці мрії дозволяють мені знаходити сили працювати і боротися далі. Тому що, є за що, коли є за що, то і сили є.
Як війна змінила українських жінок і вас зокрема?
Напевно ми стали сильнішими та сумнішими. Усе потребує часу, жінки почали займати місце там, де їх до цього не було або було мало. Жінки почали бути активнішими, вкладатися більше в Перемогу, але вони стали сумнішими, тому що все ж таки на передовій більше чоловіків. Гинуть чиїсь сини, чиїсь чоловіки, чиїсь батьки, це не та ситуація коли можна радіти.
Наш внутрішній стан однозначно змінився, тому що більше не можеш собі дозволити бути слабким коли хочеться, більше не можеш дозволити собі жити тільки для самої себе.
Жінка заслужила жити для самої себе, але зараз, на жаль, ніхто цього не може собі дозволити, бо внутрішньо ми переорієнтовані на те, щоб жити та працювати для цієї країни. Моя війна почалась 4 роки тому ще під час операції об’єднаних сил, але це все змінило мене в кращу сторону, я впевнена. Це зробило мене сильнішою, це зробило мене впевненішою, зібранішою, холоднокровнішою, а найголовніше — це подарувало надзвичайних людей в моєму оточенні і я б ні за що не захотіла змінювати це оточення. Ми маємо бути сильними і ми маємо бути відважними, я вважаю, що ми такими і є. Якби не війна ми б знайшли інші причини бути сильнішими і кращими.
У період з 19 червня по 9 липня ювелірний бренд Minimal перераховує 50 гривень з кожного продажу своїх прикрас, щоб забезпечити потреби добровольчої організації парамедиків “Госпітальєри” та 207-го батальйону територіальної оборони. Загальна сума благодійного збору — 500 000 гривень.