Тетяна Марінова
В Україні триває судовий процес через ембріони, створені завдяки репродуктивним технологіям. Після смерті сина батька почали вимагати від невістки онуків, а коли вона відмовилась – то захотіли забрати собі генетичний матеріал. Аби надалі скористатись сурогатною матір’ю. Оскільки ця тема стосується життя та щастя величезної кількості родин, то Womo.ua звернувся до адвокатки з сімейного права Наталі Горбаль, аби вона висловила свою фахову думку.
Судова практика часом нас дуже дивує і змушує замислитися про межі етики та права. Вчорашній запит від порталу Womo.ua здивував. Я дізналась про судову справу, яка вразила мене своєю неоднозначністю та глибиною моральної дилеми. Одразу скажу, що я не представляю в цій справі жодну зі сторін, але всі існуючи вже судові рішення перечитала, тому що саме вони, судові рішення, є першоджерелом, на підставі якого можна робити подальші висновки.
Уявіть ситуацію: молода сім’я, повна надій і планів на майбутнє, вирішує вдатися до процедури ЕКЗ. Ембріони успішно створені, але чоловік раптово йде з життя. Здавалося б, трагедія не може стати ще більш гіркою, але тут в історію втручаються батьки покійного. Свекруха та свекор, охоплені горем втрати єдиного сина, бачать у цих ембріонах останню надію на продовження роду. Вони звертаються до невістки з проханням, більше схожим на вимогу: народити їм онука. Відмову зустрічають погрозами забрати ембріони та використати послуги сурогатної матері – принаймні саме так «читається» з формульованих позовних вимог. Цей випадок піднімає цілу низку етичних та юридичних питань.
Чи мають право бабуся з дідусем розпоряджатися генетичним матеріалом свого покійного сина? Як бути з правами вдови, чий біоматеріал також використаний при створенні ембріонів? Хто буде записаний матір’ю та батьком народженої дитини? (але слід сказати, що позовна вимога вже сформулювала, як «визнати право позивачів на реєстрацію їх як батьків дитини», тобто у разі задоволення позову, біологічна матір буде позбавлена прав відносно своєї ж дитини).
На думку закону ситуація здається однозначною: батьками дитини, народженої за допомогою допоміжних репродуктивних технологій, визнається подружжя. Втім, судові інстанції побачили в цьому «неоднозначність». Суд апеляційної інстанції 12.11.2024 року ухвалив рішення про проведення експертизи ембріона, на якій наполягали позивачі. Однак це рішення викликає серйозні побоювання, адже процедура експертизи несе ризик загибелі ембріона.
За даними, які отримала ТСН на свій запит від експертно-криміналістичного центру МВС, «проведення такого дослідження передбачає повне або часткове знищення ембріона». На додаток, судові рішення не містять спростування відповідачкою того факту, що позивачі дійсно мають спорідненість з дитиною, яка може народитися. І це важливо, адже однією з вимог є вимога про встановлення факту генетичного зв’язку між позивачами та ембріоном. Можливо, аби уникнути всіх цих «процедур» з ембріоном, достатнім було б звернення з відповідною заявою відповідачки до суду про визнання позивних вимог у цій частині? Процесуальне законодавство це чітко регламентує.
Але виходимо з того, що є. І тому виникає питання: чи мають право судді вирішувати долю потенційного життя? Чи не переступають вони якусь невидиму межу, беручи на себе роль вершителів доль?
Ця судова справа змушує замислитися про багато аспектів сучасної репродуктивної медицини у системному зв’язку з сімейним правом. Де проходить межа між правами батьків і правами потенційних бабусь і дідусів? Як захистити інтереси всіх сторін, не порушивши при цьому етичних норм? Як захистити право на життя ще ненародженої дитини в контексті проведення будь-яких маніпуляцій з ембріонами?
Важливо пам’ятати, що за кожною подібною справою стоять реальні люди з їхнім болем, надіями і страхами. Вдова, яка втратила чоловіка та опинилася під тиском його батьків. Бабуся і дідусь, які чіпляються за останню надію побачити продовження свого роду. І, звичайно ж, потенційне життя, доля якого, як це вбачається з судових рішень, вирішується «третіми особами», які просто наділені повноваженнями і в яких є «внутрішнє переконання».
Як адвокат з сімейного права, я часто стикаюся з непростими ситуаціями. Але цей випадок вирізняється навіть на тлі найскладніших справ. Він показує, наскільки важливо розвивати законодавство в галузі репродуктивних технологій, щоб воно встигало за розвитком медицини і могло захистити права всіх учасників потенційних судових процесів.
У подібних випадках вкрай важливо знайти баланс між юридичною стороною питання і людським фактором. Необхідно враховувати не тільки букву закону, але й моральні аспекти, психологічний стан усіх залучених сторін. І, як говорить закон, «оцінювати докази в їх сукупному зв’язку» і розглядати справу всебічно, а не обмежуватись шаблонними формулюваннями, на кшталт «доводи апеляційної скарги є необґрунтованими» або «незгода з судовим рішенням не є підставою для задоволення апеляційної скарги».
Очевидно, виходом з цієї майже патової ситуації може стати детальна регламентація законодавчого регулювання питань, пов’язаних з посмертним використанням генетичного матеріалу. Це допомогло б уникнути подібних конфліктних ситуацій у майбутньому і захистити права всіх сторін.
У будь-якому випадку, ця судова справа демонструє, наскільки важливо заздалегідь обговорювати всі можливі сценарії з партнером і, можливо, навіть закріплювати свої рішення юридично.
Однією з позовних вимог є витребування договорів щодо зберігання ембріонів. Можливо, саме в цих договорах містилися якісь розпорядження померлого чоловіка? І якщо це припущення взяти за основу, то впевнена, що рух судової справи міг би бути інакшим і точно на цьому етапі можливо було б уникнути експертизи, проведення якої несе в собі величезні ризики втрати ембріона.
Також потрібні зміни у законодавство і в частині врегулювання правовідносини подружжя з цих питань і саме на законодавчому рівні закріпити право розпорядження ембріонами на випадок смерті одного з подружжя або їх обох.
Цей випадок вчергове показує наскільки важлива шлюбна освіта, наскільки є нагальною потреба зміни дискурсу у цій сфері та початку розвитку культури відкритого діалогу в сім’ї з одночасним напрацюванням навичок обговорення найскладніших, болючих, а інколи і дуже неприємних питань.