Оксана ХромоваУ грудні минулого року відкрили частково відновлений Нотр-Дам де Парі. Після руйнівної пожежі, що спричинила величезну хвилю емоцій, собор знову відчинив свої двері для вірян і туристів. А тоді, 15 квітня 2019 року, тисячі людей майже всю ніч спостерігали за полум’ям, яке поглинало величну пам’ятку Франції.
Улітку 1830-го Віктор Гюго написав перші розділи історичного роману. Похмурі пророчі слова автора «Собору Паризької Богоматері» багато хто згадав 15 квітня 2019-го, коли побачив палаючий шпиль Нотр-Дам де Парі. Напис, накреслений колись на стінах стародавнього собору, майже через два століття знову звучав різними мовами. З цих грецьких букв починається книга. І це слово означає «рок».
«Кілька століть тому зникла з-поміж живих людина, що накреслила на стіні це слово; зникло зі стіни собору і саме слово; можливо, зникне незабаром із землі і сам собор».
Хроніка лиха
У квітні 2019-го у Соборі Паризької Богоматері розпочалися масштабні реставраційні роботи. Саме з ними найчастіше і пов’язують пожежу. Займання сталося у задній частині покрівлі, поряд із зведеним риштованням, звідти швидко поширилося дахом. За дві години після початку пожежі шпиль собору з дубового каркасу зі свинцевим покриттям не витримав напору вогню, нахилився і впав. Частина покрівлі обвалилася, полум’я перекинулося на ліву вежу та охопило носійні конструкції собору.
Незабаром прессекретар храму Андре Фіно оголосив, що дерев’яний інтер’єр горить і, найімовірніше, буде знищений. З настанням ночі умови гасіння ускладнилися, але пожежники продовжували роботу. Опівночі парижани і туристи не йшли з тротуарів, продовжуючи молитися і спостерігати здалеку. Тоді всі канали новин облетіли кадри з дрона — палаючий вогняний хрест замість даху. Здавалося, шансів врятувати собор немає. Але незабаром секретаріат поліції повідомив, що інтенсивність вогню почала знижуватися й роботи триватимуть всю ніч.
Серце Парижу
15-годинна пожежа, на щастя, не знищила національне надбання Франції. Історія Нотр-Дам де Парі налічує понад вісім століть. Йому довелося побачити всяке, але з такою стихією храм стикався вперше. Він пережив релігійні потрясіння, епідемії, війни та політичні заворушення. А полум’ю знадобилося кілька годин, щоб спробувати його знищити.
Собор був побудований на місці першої християнської церкви Парижу, яка була зведена на фундаменті галоримського храму Юпітера. А його окремі архітектурні елементи давно стали шедеврами.
Башти та шпиль
Багато хто вважає, що квадратні монументальні башти виглядають ідентично, але це не так. Північна масивніша за південну, спочатку дзвони були тільки у ній.
96-метровий шпиль відновили замість втраченого у XVIII столітті. Протягом довгих років він був своєрідним громовідведенням для парафіян. Його верхівку прикрашав металевий півень, всередині якого були заховані три крихітні реліквії: частини тернового вінця й мощів святих Діонісія та Женев’єви, покровителів Парижу. Вони мали захищати містян у соборі. Але страшну пожежу шпиль не пережив, зруйнувавшись на очах у людей. Реліквії на вершині шпиля вважаються загубленими.
Гаргульї та химери
Щодо гаргулій та химер, то їх на оглядовому майданчику собору не було до XIX століття. Їх встановили під час реставрації під керівництвом Віолле-ле-Дюка, натхненного своїм романтичним баченням минулого. Тоді ж довкола нового шпиля розмістили й постаті апостолів та євангелістів. Одній з них архітектор, до речі, надав свого зовнішнього вигляду. Шістнадцять мідних статуй вивезли реставрувати за кілька днів до пожежі.
Готичні троянди
Храм втратив шпиль і дах, але залишився зі знаменитими трояндами — готичними круглими вікнами, три з яких зберегли унікальні середньовічні вітражі. Це найстаріша троянда головного входу, якй приблизно 800 років, а також ажурна північна та масивніша південна.
Їхні кольорові вітражі, пропускаючи сонячні промені, фарбують сірі стіни цілою веселкою відтінків. Фіолетові відтінки північної троянди історики називали «прекрасною жалобною квіткою». Тоді як в інших частинах храму переважали помаранчеві або червоні відблиски, що створювало неповторну гру світла в інтер’єрі. На вітражах діаметром до 13 м зображені сцени зі Старого завіту, земного життя Спасителя та Богоматері.
Дзвони та орган
Не можна не згадати і про знамениті дзвони храму. У роки Великої французької революції, коли постраждало багато церкв, Нотр-Дам був оголошений «храмом Розуму» і перетворений на склад. Тоді всі його дзвони, за винятком гіганта на ім’я Еммануель, зняли та переплавили на гармати. Їх відновили у XIX столітті, але вони не були такими «співучими», як попередні, й створювали дисонанс із великим дзвоном.
Лише у 2013 році новий ансамбль відтворив первісне звучання XVII століття. Великий дзвін у 44-му сповістив про звільнення Парижу, після чого дзвонив дуже рідко. Інші дев’ять тішили слух парижан та гостей столиці щодня, вранці та ввечері. Саме дзвони стали певною мірою загрозою для можливого порятунку конструкції храму. Вранці влада повідомила, що Нотр-Дам був за 15-30 хвилин від повної руйнації. Якби вогню вдалося дістатися веж, багатотонні дзвони упали б, зруйнувавши готичні вежі.
Одна з головних окрас Нотр-Дам де Парі та його серце — орган, найбільший у Франції. У нього майже 8000 труб, вік деяких сягає XVIII століття. Багато хто побоювався, що великий орган остаточно втрачений, як і західна троянда над ним. На щастя, він майже не постраждав від вогню, але був пошкоджений водою під час гасіння.
Скарбниця
У стінах собору зберігалися безцінні християнські реліквії. Терновий вінець Ісуса Христа у 1238-му купив у константинопольського імператора король Франції Людовік IX і передав храму. У скарбниці зберігалася найбільша з відомих частин Животворного Хреста, на якому розіп’яли Ісуса, а також цвях, яким його прибивали до хреста. Усі реліквії пожежникам вдалося врятувати.
Знаки та символи
Кафедральний собор архієпархії Парижу спалахнув у Великий понеділок, на початку Страсного тижня, коли католики всього світу готуються до Великодня. Одні побачили у цьому поганий знак. Інші ж говорили про те, що обвалення соборного шпиля загрожує бідами у будь-якому разі, незалежно від церковних днів. Треті переказували легенди храму про диявола та летючих химер у судні дні. Четверті згадували про фатум словами Гюго. Втім, якщо вже Нотр-Дам дожив до наших днів, то це завдяки саме автору однойменного роману.
«Чудові церкви середньовіччя… Священник їх перефарбовує, архітектор шкрябає; потім приходить народ і руйнує їх», — писав видатний француз.
Великий Нотр-Дам став не просто головним героєм його історії, а й уособленням Франції. Завдяки успіху роману і розпочалася масштабна реставрація, після якої собор жив до фатального дня 15 квітня.
“Мечеть Паризької Богоматері”
У літературному контексті дуже цікава ще одна згадка — про скандальний роман-антіутопію Олени Чудінової. Її книга «Мечеть Паризької Богоматері» була написана у 2005 році з явних антиісламських позицій. За сюжетом влада у Західній Європі перейшла до мусульман, у результаті повсюдно знищуються католицькі храми. Нотр-Дам-де-Парі спочатку перетворили на мечеть Аль-Франконі, потім переосвятили знову на католицький собор, але наприкінці його замінували і після меси підірвали.
Примітно, що вперше цей роман французькою видавництво Tatamis випустило рівно за десять років до фатальної пожежі — 15 квітня 2009 року. При цьому перекладач залишився анонімним, а видавці довго відмовлялися від друку через неполіткоректність. Збіг? Зрозуміло, скажуть люди, далекі від містики й упередженості. Хочеться вірити, що він ним і залишиться. Інакше як думати про тих, хто вночі з молитвами стояв навколішки на запорошених паризьких тротуарах?
Ера милосердя
За полум’ям, що розгорялося, спостерігали тисячі парижан і туристів. У натовпі то тут, то там чути були вигуки різними мовами. Люди різних національностей та віросповідань молилися, боячись підняти очі на клуби диму. Пожежа стала шоком не тільки для французів. Очевидці події, більшість яких стежила за розвитком подій за прямими включеннями та стрічками новин, сприйняли пожежу як особисту трагедію. І це ще раз доводить, що подібні катастрофи здатні пробуджувати в людях почуття солідарності та співчуття. І, можливо, вигуки про загибель старої Європи все-таки передчасні.
Але головне у цій трагічній історії все-таки те, що Нотр-Дам де Парі вижив. Реставрація собору стала можливою завдяки безпрецедентній солідарності. Пожертвування майже 340 000 фізичних та юридичних осіб із 150 країн дозволили зібрати 846 млн євро на відновлення історичної пам’ятки. Це одна з найбільших операцій в історії меценатства. І це свідчить про те, що перлина світової спадщини дорога всьому людству.
Як би там не було, всі дороги в Парижі знову ведуть до Нотр-Даму. Недарма схожий на Розу вітрів знак «нульова точка» поруч із храмом нагадує про це всім перехожим.
Зрештою собори та церкви гинуть не лише від пожеж та стихійних лих. Їхнє життя — у тих, хто приходить з вірою у в Бога, у Святиню, у вічність, у милосердя. Нотр-Дам де Парі загине тоді, коли серед тих, хто фотографує, не залишиться жодного, хто молиться. Але, здається, поки що йому це не загрожує.