Оксана Хромова“Безсила” Лорен Робертс — це захопливий фентезійний роман про боротьбу за владу, сповнений інтриг, магії та несподіваних поворотів. Книга була видана українською у видавництві READBERRY. У центрі сюжету — героїня, яка має подолати власну слабкість і розкрити таємниці, що визначать долю її світу.
РОЗДІЛ 8
Пейден
— Що, заради Чуми, сталося? — енергійно трусить мене за барки Адена, й у мене аж зуби цокотять.
Щойно я повернулася до Форту, страшенно збентежена та розгублена після подій цього дня і неймовірно задоволена тим, що можна просто влягтися спати, на мене накинулась спрагла деталей Адена.
— Га? Звідки ти?.. — затинаюся я, не розуміючи, як вона дізналась, що цей день видався геть не таким, як сотні днів, що були перед цим.
Вона перебиває мене, очі її широко розплющуються чи то від збудження, чи то від того, що стільки її запитань залишаються без відповіді.
— Та про це всі говорять! Увесь базар тільки й торочить, що про дівчину зі сріблястим волоссям, яка перемогла самого Пригнічувача!
Я приголомшено дивлюсь на неї. Вона веде далі, а тараторить при цьому так, що ледве не задихається.
— А принц? — ледве не верещить вона. — Ти врятувала принца?!
— Ну, здається, він сам цього визнавати не бажає, але так. Я врятувала його принцову задницю.
Тепер Адена вже не стримується і верещить.
— Але спершу я його обікрала.
Вона роззявляє рота. Видовище настільки драматичне, що я мимоволі сміюся.
— Що ти зробила?
— На свій захист мушу зазначити, — з невинним виглядом піднімаю я руки вгору, — що я не знала, що це він.
— Пей, а принц… — у погляді її з’являється тривога, вона з десяток разів кліпає очима, а тоді нерішуче промовляє: — Він же Володар. Він же міг… Він міг відчути, що у тебе немає ніякої сили?
Я зупиняю Адену, перш ніж вона остаточно не зблідла, і коротко розповідаю про те, що сталося за останні пів години. Поки я їй усе розповідаю — і про пограбування принца, і про поєдинок з Пригнічувачем, очі її широко розплющуються, а кучерявий чубчик чіпляється за вії. Після того як вона дізналася про те, що за небилиці я наплела майбутньому Виконавцеві, ми почали тихо перемовлятися, аж поки тінистий провулок не проковтнула темрява.
— Ну гаразд… але чи справді він такий вродливий, як усі кажуть?
Я холодно дивлюсь на неї. Сумніваюся, що вона бачить цей погляд, але знаю, що вона його відчуває.
— Тобто саме це тебе цікавить після всього, що я тобі зараз розповіла?
— Це не відповідь, — співуче каже вона.
Я розвалююся на наших грубих килимах, заглушуючи стогін колючою ковдрою. Те, що я волію не відповідати, каже Адені про все краще за будь-яку відповідь.
Вона знову верещить, і цього разу я приглушую ковдрою вже її.
***
Дахами скрадається світанок, і я, ніби наслідуючи його унизу, навшпиньки пробираюся вулицями.
Зазвичай мені неважко, пірнувши в хаос, який кожного ранку панує у Грабіжницькому провулку, залишатися непоміченою та зісмикувати годинники з зап’ястків покупців або витягувати монети з кишень роззяв.
Але не сьогодні.
Сьогодні я — не невидима. Найгірше жахіття крадія.
Очі. Десятки очей невідривно дивляться на мене, поки я йду провулком. Мені добре чути, як вони перешіптуються, вони вказують на мене пальцями та витріщаються.
Кілька з них починають навіть аплодувати, коли я пробираюся повз їхні візки, та проводжають мене благоговійними поглядами. В натовпі я бачу десятки знайомих облич, адже я зростала і виживала в оточенні тих самих людей. Друг — це занадто гучне слово для усіх, крім Адени, але я роками вибудовувала свою репутацію Провидиці, завойовуючи повагу людей та готуючи свідків своїх здібностей.
Натовп, здається, розступається переді мною, і обабіч утворюється людська стіна.
— Срібноволоса Спасителько, — чую я шепіт якогось чоловіка, а тоді решта підхоплюють його слова.
Я зупиняюся, ледве не спіткнувшись, мої ноги буцімто німіють. Там висить раніше закрите від мого погляду розваленими крамницями ще одне знамено. І тепер я добре його бачу.
ОБРАНЦІ НАРОДУ ІЛІЇ
ПРЕДСТАВЛЯЄМО ВАМ УЧАСНИКІВ
ШОСТИХ ІГОР ОЧИЩЕННЯ:
КАЙ АЗЕР
АНДРЕА ВОС
ДЖАКС ШИЛДС
БЛЕР АРЧЕР
ЕЙС ЕЛВЕЙ
БРЕКСТОН ГЕЙЛ
ГЕРА КОЛЬТ
СЕДІ НОКС
Я швидко пробігаю очима до самого низу списку. А тоді моє серце на мить завмирає. А може, й на довше.
Тому що останнє написане великими літерами ім’я видається мені занадто знайомим.
ПЕЙДЕН ҐРЕЙ