Леся Сайко
З нагоди 121-ї річниці від дня народження видатного фізика Джуліуса Роберта Оппенгеймера, якого багато хто знає як творця американської атомної бомби, редакція WOMO підготувала огляд його життєвого шляху. Його становлення як науковця відбувалося у буремні часи Другої світової та холодної воєн.
Ранні роки становлення
Народжений 22 квітня 1904 року в Нью-Йорку в заможній родині єврейських іммігрантів з Німеччини, Джуліус Роберт Оппенгеймер зростав у атмосфері інтелектуальних пошуків.
Його батько був успішним підприємцем у швейній справі. Освіту здобував у школі Товариства етичної культури, де виявив інтерес до колекціонування мінералів та поезії. Шкільну програму завершив як найкращий учень.
У 1922 році Оппенгеймер став студентом Гарвардського коледжу, де спочатку планував вивчати хімію, але згодом його захопила фізика. Паралельно з основною спеціалізацією він відвідував курси з філософії, літератури та східних релігій. Замість чотирьох років він успішно завершив навчання за три, отримавши диплом з відзнакою.
Науковий шлях у Європі
Продовжуючи науковий пошук, Оппенгеймер вступив до Коледжу Христа у Кембриджі, маючи намір працювати під керівництвом відомого фізика Ернеста Резерфорда у Кавендіській лабораторії. Попри рекомендацію професора Гарварду Персі Бріджмена, Резерфорд не був зацікавлений у його кандидатурі. Зрештою Оппенгеймер отримав можливість працювати з Джозефом Джоном Томсоном, лауреатом Нобелівської премії 1906 року. Саме у Кембриджі остаточно сформувався його інтерес до теоретичної фізики, в якій він виявив значні здібності, відмовившись від експериментальних досліджень.
У 1926 році Роберт переїхав до Геттінгенського університету в Німеччині, де його науковим керівником став відомий фізик-теоретик Макс Борн. У 1927 році Оппенгеймер успішно захистив докторську дисертацію. Згадують, що після його захисту голова комісії, професор Джеймс Франк, жартома зауважив про складність іспиту, де Оппенгеймер ледь не почав ставити питання екзаменаторам. Борн відзначав надзвичайний розум Оппенгеймера, але також його схильність до сарказму та перебивання доповідачів під час семінарів.
Цей період також був відзначений боротьбою Оппенгеймера з депресією, через що він звертався до кількох психоаналітиків. Проте сам вчений вважав, що поліпшенню його стану сприяли подорож на велосипеді Корсикою та читання роману Марселя Пруста «У пошуках втраченого часу».
Особистість вченого
Нобелівський лауреат з фізики Ісидор Рабі, близький друг Оппенгеймера, якось сказав про нього: «Я не найпростіша людина. Але порівняно з Оппенгеймером я вельми і вельми простий».
Колеги та друзі називали його Оппі. Він був високим і худорлявим чоловіком (приблизно 182 см) з характерною сутулістю. Його описували як людину з мінливим настроєм, іноді поблажливу, а часом непрактичну. Оппенгеймер вживав алкоголь і постійно курив. Його часто можна було побачити у впізнаваному капелюсі, а з віком ще й з люлькою.
Іноді Оппенгеймер демонстрував нерозсудливість, як, наприклад, у студентські роки, коли намагався на автомобілі обігнати потяг, що закінчилося розбитою машиною та втратою свідомості його супутницею.
Попри критику за розпорошення інтелектуальних здібностей, ніхто не сумнівався в його глибокому розумі. Він вільно володів латиною, французькою, німецькою та грецькою мовами, а згодом вивчив санскрит для читання індуїстських текстів.
Викладацька та наукова діяльність у США
У 1929 році Оппенгеймер повернувся до Сполучених Штатів і розпочав викладацьку діяльність у Каліфорнійському технологічному інституті в Пасадені та Каліфорнійському університеті в Берклі. Як науковцю йому часто бракувало зосередженості на одній темі, і його напрацювання часто отримували подальший розвиток завдяки його колегам. Проте у 1930-х роках він зробив кілька важливих наукових передбачень, зокрема, передбачив існування чорних дір за 30 років до того, як ця теорія стала загальноприйнятою.
Оппенгеймер мав значний успіх як викладач. Його лекції відрізнялися від виступів інших професорів, які могли заглиблюватися у другорядні деталі. Роберт вмів відчувати реальні наслідки наукових теорій та підтримувати інтерес студентів. Фізик Ганс Бете вважав його одним із найкращих викладачів фізики у США, відзначаючи його глибоке розуміння квантової механіки та вміння показати студентам важливість невирішених питань.
Політичні погляди та особисте життя
У 1930-х роках Оппенгеймер почав спілкуватися з людьми, пов’язаними з комуністичним рухом у США, хоча сам ніколи не був членом партії.
У 1936 році розпочався його роман із Джин Тетлок, яку вважають людиною, що познайомила його з лівими політичними ідеями. Їхні стосунки були складними, і Оппенгеймер двічі отримував відмову на свою пропозицію одружитися. У 1940 році він одружився з Кетрін Гаррісон (у дівоцтві Пуенінг), фахівчинею з ботаніки та колишньою комуністкою, чий перший чоловік загинув під час громадянської війни в Іспанії.
До 1930-х років Оппенгеймер вважав себе аполітичною людиною. Він стверджував, що його погляди почали змінюватися під впливом Великої депресії та зростання нацизму в Німеччині, особливо його обурило ставлення до євреїв.
Мангеттенський проєкт
У 1941 році президент Рузвельт ініціював Мангеттенський проєкт —програму зі створення ядерної зброї у відповідь на загрозу розроблення такої зброї Німеччиною. Генерал Леслі Гровз очолив проєкт і призначив Оппенгеймера директором секретної лабораторії у Лос-Аламосі, попри побоювання щодо його зв’язків із комуністами.
Гровзу вдалося переконати інших у доцільності кандидатури Оппенгеймера, зокрема завдяки його глибоким знанням теоретичної фізики та, як вважалося, надмірному честолюбству, яке мало сприяти успішній реалізації проєкту.
Оппенгеймер зумів залучити до проєкту видатних вчених, серед яких були Енріко Фермі та Нільс Бор. Протягом майже двох з половиною років понад 4000 людей працювали у Лос-Аламоській національній лабораторії під його керівництвом. У цей період Оппенгеймер перебував під постійним наглядом, контролювалися його листи та телефонні розмови.
У червні 1943 року він провів ніч із Джин Тетлок, яка на той час, як вважається, вже не була пов’язана з комуністичною партією. Він також повідомив урядовому агенту про спроби радянської розвідки отримати інформацію про Мангеттенський проєкт, що призвело до трьох допитів. Попри це, Оппенгеймера не усунули від керівництва проєктом.
До початку проєкту Оппенгеймер мав репутацію непрактичної людини, але на посаді директора Лос-Аламоської лабораторії він отримав позитивні відгуки за свою ефективність та харизматичне лідерство. Він зміг переконати деяких співробітників, які сумнівалися в етичності їхньої роботи, стверджуючи, що атомна бомба, хоч і несе загрози, є шляхом до завершення війни.
«Я став смертю, руйнівником світів»
О 5:30 ранку 16 липня 1945 року в пустелі Нью-Мексико було підірвано перший у світі ядерний вибуховий пристрій під кодовою назвою «Гаджет». Грибоподібна хмара піднялася на висоту понад 12 кілометрів.
Оппенгеймер згадував, що у той момент йому спали на думку слова з індуїстського священного писання Бгаґавад-Ґіти: «Я став смертю, руйнівником світів». Він також зазначав, що після випробування всі присутні усвідомили, що світ змінився назавжди. Дехто сміявся, дехто плакав, а більшість мовчала. За кілька тижнів Сполучені Штати скинули дві атомні бомби на Японію, що призвело до загибелі десятків тисяч людей у Хіросімі та Нагасакі та фактично завершило Другу світову війну.
Пізніше, виступаючи перед Американським філософським товариством, Оппенгеймер підкреслив жахливу природу створеної ними зброї та поставив питання про те, чи є наука благом для людства. У жовтні 1945 року під час зустрічі з президентом Труменом він сказав, що відчуває кров на своїх руках, що не сподобалося президенту.
Протягом наступних років Оппенгеймер став відомою громадською фігурою, з’являвся на обкладинках журналів, очолював Комісію з атомної енергії США, отримував нагороди та став директором Інституту перспективних досліджень у Прінстоні.
У 1949 році Трумен запропонував комісії розробити водневу бомбу, значно потужнішу за атомну. Едвард Теллер, майбутній «батько» водневої бомби, також підтримав цю ідею. Проте Оппенгеймер виступив проти, а також публічно закликав до створення міжнародного контролю над атомною зброєю.
Падіння у немилість
У грудні 1953 року президент Ейзенхауер розпорядився позбавити Оппенгеймера доступу до секретної інформації, звинувативши його у симпатіях до комуністів. Після 19-денного слухання у червні 1954 року його допуск до секретної роботи був остаточно скасований. Комітет не знайшов доказів його недбалого ставлення до секретних даних або нелояльності до США, але зазначив наявність «фундаментальних недоліків у характері».
Ганс Бете зауважив, що Оппенгеймер спокійно сприйняв рішення комісії, але став іншою людиною, втративши значну частину свого колишнього духу та бадьорості.
Без допуску до державної таємниці Оппенгеймер не міг продовжувати свою наукову роботу на колишньому рівні. До 1966 року він залишався директором Інституту перспективних досліджень у Прінстоні, а також виступав з публічними лекціями та публікував наукові есе.
У 1961 році, відповідаючи на питання про ядерні бомбардування Японії, він заявив, що це не лежить на його совісті, наголошуючи, що відповідальність за використання наукових відкриттів несуть уряди, а не вчені.
У 1963 році Оппенгеймер був удостоєний премії Енріко Фермі, яку йому вручив президент Ліндон Джонсон. Тоді вчений зазначив, що для вручення цієї нагороди президенту знадобилася певна мужність.
18 лютого 1967 року, через рік після виходу на пенсію, Джуліус Роберт Оппенгеймер помер від раку горла у віці 62 років. На його поминальній службі фізик Генрі ДеВольф Сміт висловив жаль з приводу того, що за велику працю на благо країни вченому відплатили так несправедливо.
Лише у грудні 2022 року міністр енергетики США Дженніфер Ґранхольм скасувала рішення про позбавлення Оппенгеймера допуску до секретної роботи, назвавши процес проти нього недосконалим і таким, що більше ґрунтувався на розбіжностях щодо його позиції щодо ядерної зброї, ніж на реальних занепокоєннях щодо безпеки. Вона підкреслила, що з часом з’явилося більше доказів упередженості та несправедливості процесу, якому піддали доктора Оппенгеймера, а його лояльність і любов до батьківщини лише підтвердилися.